Читати книгу - "Шепіт Срібної Ночі, Аліса Воміель"

На обличчі короля промайнуло щось — жаль? — але вже за мить зникло.

— Тоді ти не залишаєш мені вибору.

Єдиним жестом він наказав своїм солдатам рушати вперед. Битва спалахнула з новою, ще більш лютую силою.

Доріан простяг до неї руку, притягуючи ближче. Його обладунки були зім’яті, дихання — важке, та в очах палала рішучість.

— Це закінчиться цієї ночі, — прошепотів він. — Так чи інакше.

Ліра знала правду.                                                                                                                                           

Війна не завершиться ще однією битвою.                                                                                                      

Вона завершиться вибором.                                                                                                                            

І вона точно знала, що має зробити.                                                                                                                 

Ворота замку стояли розбиті й понівечені. Дим клубочився в небі, змішуючись із першими ознаками світанку. Ліра й Доріан просувалися вперед крізь руїни палацових залів, їхня магія випалювала шлях крізь залишки солдатів короля.                                                                                                                         

Позаду них ще лунали відголоски битви. Рештки армії королівства відчайдушно боролися проти воїнів Доріана, але хід бою змінився. Сили короля були виснажені — його колись могутнє королівство впало на коліна.                                                                                                                                                        

Але війна ще не була виграна.                                                                                                                         

Ліра відчувала вагу цього моменту, коли дісталася до величних дверей тронної зали. Ледь змахнувши рукою, вона розчахнула їх навстіж — двері з гуркотом ударилися об кам’яні стіни.

Всередині стояв король.

Він був сам, його золоті обладунки були забруднені сажею й кров’ю. У руці він стискав чарівний меч, що світився живим полум’ям магії. Попри хаос за дверима, він стояв рівно, гордо, навіть перед лицем власного падіння.

Його холодні очі впилися в Ліру.

— Я віддав тобі все, — проскреготів він. — А ти зрадила мене.

Ліра ступила вперед, магія потріскувала на кінчиках її пальців, дика й неконтрольована.

— Ти ніколи не дав мені вибору.

Губи короля сіпнулися в усмішці.

— Тоді я заберу те, що дав.

З риком він кинувся вперед.

Їхні клинки й магія зіткнулися, здіймаючи вибухові хвилі, що прокотилися тронною залою.

Король був не звичайним воїном — його навчали з народження володіти мечем, керувати арміями, бути непереможним. Його зачарований меч розсікав магію Ліри, знищуючи її закляття ще до того, як вони встигали набути форми.

Кожен його удар послаблював її. Кожен блок, яким вона відбивала його випади, виснажував останні залишки її сили.

Доріан стрибнув у гущу бою, його меч з гуркотом зіткнувся з мечем короля. Він бився з люттю, кожен його удар був наповнений роками страждань, яких приніс йому король.

— Ти правив страхом надто довго, — гаркнув Доріан, змушуючи короля відступати. — Твій час минув.

Король засміявся гірко.

— І що ти запропонуєш натомість? Королівство, яким керуватиме магія? Трон, поділений між зрадниками? — Його погляд блиснув презирством, коли він глянув на Ліру. — Вона знищить тебе, як знищила все інше.

Доріан зустрівся з Лірою поглядом — на мить, але цієї миті вистачило, аби промовити все без слів. Довіра між ними була непорушною.

І тоді вони вдарили разом.

Магія Ліри злетіла вперед, обвиваючись навколо клинка Доріана в мить його розмаху. Їхня об'єднана сила зруйнувала захист короля, поваливши його на коліна. Його меч випав із рук і глухо вдарився об підлогу, а його магія згасла.

Вперше король виглядав наляканим.

Ліра підняла руку, сила зібралася на кінчиках її пальців.

Королівство завмерло у тиші — солдати, вельможі й прості люди дивилися крізь вибиті вікна й зламані двері.

Вона перемогла.

Вона могла б усе завершити одним закляттям.

Король хрипко вдихав повітря. Він підвів до неї погляд, навіть у поразці зберігаючи зухвалість.

— Ну ж бо, — просичав він. — Доведи, що я мав рацію.

Ліра вагалася.

Вбивство поклало б край війні, але не принесло б миру. Воно лише продовжило б коло насильства, нескінченну спрагу помсти. Якщо вона справді прагнула змінити королівство, це не могло статися лише через кровопролиття.