Читати книгу - "Будь дивом"

Урок 43

Святий — це той, хто знає, як сильно його любить Бог

У спальні моєї мами є особлива «свята скринька». Дерев’яна коробочка висить на стіні в ногах її ліжка. За скляним віконечком у ній є з десяток круглих контейнерів, що мають розміри монети номіналом 25 центів. А в кожному контейнері під склом зберігаються святі реліквії, або ж мощі, — частинки кісток, трохи більші за порошинку.

Святих у нашому домі дуже шанували. Вони займали в ньому особливе, величне місце. Статуя святої Марії заввишки 120 сантиметрів стояла на кедровій скрині для посагу і ночами наглядала за моїми батьками в спальні. Не уявляю, як вони примудрилися зачати там 11 дітей!

Ми зростали, читаючи «Житія святих» — така католицька література була в кожній родині. Після кількох розділів там зазвичай можна було побачити малюнок із зображенням мук, яких зазнав святий, і в цьому не було нічого привабливого. Святим відрубували голови, спалювали живцем, застосовували до них тортури, ґвалтували… Здавалося, для канонізації треба бути виключно цнотливою або мученицею. Святість вимагала надлюдських страждань і жертв.

Кожного з нас називали на честь святих тричі: перше ім’я, друге ім’я та ім’я, що його давали під час конфірмації. Дитину обов’язково треба було називати на честь святого. Коли малюк народжувався, батьки обирали ім’я святого, який став би прикладом для наслідування й покровителем дитини.

Щоб обрати ім’я для конфірмації, ми гортали томи житій святих і дізнавалися, як вони стали мучениками. У нашій школі, що мала назву «Непорочне зачаття», на Гелловін нас закликали вдягатися в костюми святих. Більшість дітей обирали костюми святого Патріка з патерицею, що виганяла змій; святого Франциска в коричневій рясі, підперезаного мотузкою; святого Миколая в різдвяному костюмі Санта-Клауса. Деякі діти перевтілювались у Жанну Д’Арк, але черниці зазвичай похмурніли, коли бачили косметику, використану для зображення опіків.

Ватикан запровадив правила щодо того, кого слід вважати справжнім святим. Обов’язкові докази чудес — як мінімум трьох. Існують святі для різних ситуацій, хвороб, проблем. Святий Христофор був покровителем мандрівників. Його образ прикріплювали магнітом до приладової дошки авто, аж доки черговий Папа Римський не позбавив його цього статусу.

Святий Йосиф — це покровитель ріелторів. Якщо не можеш продати будинок, закопай його образ на подвір’ї головою вниз — і за кілька днів коло твого будинку магічним чином з’явиться табличка «ПРОДАНО».

Якщо ти щось загубив, треба молитися до святого Антонія, котрий очолює всесвітнє бюро знахідок. Ми молилися так: «Щось згубилось — не знайти, озирнись довкола ти! Святий Антонію, не барись, річ, до мене повернись!» І от сумочка, гаманець або п’ятидоларова купюра поверталися, мов той бумеранг.

А коли втрачаєш щось важливіше, наприклад глузд, треба було звертатися до святого Юди Тадея, покровителя безнадійних випадків.

Святі були нашими зв’язковими з Богом. У цій святій команді Марія була капітаном, королевою милосердя і любові.

Майже кожний католик чув анекдот про те, як на небо потрапляли всілякі небажані особи. А коли Ісус почав сварити святого Петра за те, що той їх пропускає, Петро відповів: «Не звинувачуй у цьому мене. Я завертаю їх назад коло перлових воріт, а Твоя матуся пропускає їх через чорний хід».

А ще є відома історія про хлопчика, який постійно молився Ісусові і просив велосипед, але не отримав його. Одного разу він загорнув статую Марії в полотно і заховав у комірчині. А тоді склав долоньки і почав молитися: «Ісусе, якщо хочеш знову побачити свою матір…»

З часом я почала усвідомлювати, що святість і німби притаманні не лише святим під склом. І серед нас, звичайних людей, є неофіційні святі — ті, хто просто любить Бога та інших людей, не засвідчуючи цього кров’ю та муками, — як-от мій дядько Джонні.

Його зір нагадував рентген. Він бачив Бога в кожному. Я про це нічого не знала, аж поки не почала читати його щоденні електронні листи. Він надсилав їх протягом багатьох місяців, і в кожному був уривок із Євангелія.

Спочатку я видаляла їх, не читаючи. Та одного разу таки проглянула його особисті роздуми під цитатою з Писання. Наймолодший із братів мого батька ніколи не намагався бути надто глибоким у своїх висловах, навернути когось до віри, перетворити християнство на палицю для покарання. Він бачив святість у простоті, буденності, неприємностях. І перетворював свої проблеми на притчі — як-от в історії про вечір, коли в нього зламався опалювальний котел:

Я зателефонував до Ріка Свона, який колись допоміг мені в подібній ситуації, але його не було вдома. Тому я почав розбирати вентилятор. Я боявся, що забуду про якийсь важливий момент — і це призведе до того, що в мене не буде тепла всю ніч.

Коли я намагався дістати мотор із вентилятора, задзеленчав телефон.

То був Рік, який почав керувати всіма моїми діями.

Здавалося, сам Бог стоїть поряд зі мною, нагадуючи, що я від нього залежу.

Цей чоловік бачив Бога у своїй дружині Барбарі, у своїх десятьох дітях, у кожній незнайомій людині, повз яку проходив:

Як і всі звичайні віряни,

я пізнав самотність,

опинявся на шосе із заглухлим двигуном,

відмивав підлогу від блювотиння, коли діти боролися з грипом або невідомим вірусом.

Однак Він завжди обіймав мене і нагадував про Свою присутність.