Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Граф Дракула 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Дракула"

369
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Дракула" автора Брем Стокер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 102
Перейти на сторінку:
могла прожити навіть і одного дня? Чи знаєш ти таємницю життя й смерті? Чи знаєш ти сутність порівняльної анатомії і чи можеш сказати, чому в деяких людях сидить звір, а в інших його немає? Чи не можеш ти сказати, чому всі павуки вмирають молодими і швидкою смертю, а знайшовся один великий павук, який прожив сотні років у вежі старої іспанської церкви та ріс доти, доки не випив усю оливу з церковних лампад? Чи не можеш ти сказати, чому в пампасах, та й в інших місцях, живуть такі кажани, які прилітають уночі, прокушують вени худоби й коней та висмоктують із них кров? Чому на деяких островах західних морів існують кажани, які цілісінькими днями висять на дереві; хто бачив їх, говорить, що вони завбільшки з гігантський горіх або стручок; задушливої ночі, коли матроси сплять на палубі, вони накидаються на них, а потім… а потім наступного ранку знаходять мертвих людей, таких же блідих, як Люсі?

— Боронь Боже, професоре! — вигукнув я, схоплюючись. — Чи не хочеш ти сказати, що Люсі вкусив такий же кажан, і що таке можливе у нас у Лондоні в дев'ятнадцятому столітті…

Він стримав мене рішучим жестом і продовжив:

— Чи не поясниш ти, чому черепаха живе довше, ніж кілька поколінь людей; чому слон переживає цілі династії і чому папуга вмирає лише від укусу кішки або собаки, а не від інших недуг? Чи не поясниш ти, чому люди всіх епох і країв вірять у те, що існують люди, які могли б жити вічно, якби їхнє існування не припинялося насильно, що існують чоловіки і жінки, які не можуть померти. Нам усім відомо — бо наука підтверджує факти — що жаби жили тисячі років, замуровані в скелях. Чи не можеш ти сказати, як це індійський факір вбиває себе і змушує ховати; на його могилі сіють жито; жито достигає, його жнуть, воно знову достигає, і знову жнуть, потім розкопують могилу, розкривають домовину — і з неї виходить живий факір і продовжує жити серед людей?

Тут я втрутився. Я остаточно збився з пантелику — він обсипав мене градом химерних явищ природи і всіляких неможливостей, так що мій мозок майже палав.

— Професоре, я готовий знову стати твоїм слухняним учнем. Покажи мені істину, щоб я міг застосувати твоє знання, коли ти продовжуватимеш. Досі я шарпався на всі боки і йшов за твоєю фантазією як божевільний, а не як розсудлива людина. Я відчуваю себе новачком, що заблукав на болоті в тумані, стрибаючи з купини на купину, сподіваючись вибратися і йдучи невідомо куди.

— Це дуже наочно, — погодився він. — Добре, я скажу тобі. Річ у єдиному: я хочу, щоб ти увірував.

— У що?

— Увірував у те, у що вірити не можеш. Я наведу тобі приклад. Мені довелося чути від одного американця таке визначення віри: це те, що дає нам можливість повірити тому, що можливе. В одному я з ним згоден. Він цим хотів сказати, що на життя треба дивитися широко, що не слід припускати, щоб маленька нікчемна істина пригнічувала б велику істину. Спочатку нам потрібна незначна істина. Господи! Ми бережемо й цінуємо її, але не варто вірити, що це істина всього світу.

— Виходить, ти боїшся, що передчасне розкриття може викликати в мені упередження стосовно деяких дивних явищ? Чи так я зрозумів твою думку?

— О, все ж таки ти мій улюблений учень! Тебе варто вчити. Оскільки тобі хочеться зрозуміти, то ти вже зробив перший крок до істини: отже, ти вважаєш, що ранки на шиї дітей спричинені тим самим, що й у міс Люсі?

— Я це припускаю, — зауважив я.

— Ти помилився. О, якби це було так! Але — на жаль! — ні! Гірше, набагато, набагато гірше!

— На Бога, Ван Хелзінку, що ти хочеш сказати? — вигукнув я.

— Ці ранки зробила сама Люсі! — сказав він сумно.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

Щоденник лікаря Сьюарда

(продовження)

Страшна злість охопила мене: у мене виникло відчуття, ніби він дав ляпаса живій Люсі. Я різким рухом відсунув стіл, підвівся і сказав:

— Ви збожеволіли, Ван Хелзінку.

Він підняв голову і сумно, й безмежно лагідно подивився на мене; я відразу заспокоївся.

— Хотілося б мені, щоб це було так насправді, — сказав він. — Божевілля легше перенести, ніж таку дійсність. О, мій друже, подумай, чому я йду такими манівцями і так довго не говорив тобі такої простої речі? Чи тому, що я зневажаю тебе і зневажав усе життя? Чи тому, що хотів тобі цим завдати страждань? Чи тому, що я тепер схотів помсти за те, що ти врятував мені колись життя і визволив мене від такої жахливої смерті? О, ні!

— Вибачте мені, — пробурмотів я.

Він продовжував:

— Любий друже, все це тому, що я, жаліючи, не хотів відразу тебе приголомшити, оскільки знаю, що ти любив цю милу дівчину. Але я знаю, що навіть і тепер ти не віриш. Так важко відразу повірити в таку вражаючу дійсність, що мимоволі сумніваєшся в можливості її існування. Коли звик заперечувати, ще важче повірити в таку сумну історію, що трапилася насправді з Люсі. Сьогодні вночі я хочу переконатися. Чи вистачить у тебе мужності піти зі мною?

Він помітив моє вагання і додав:

— Моя логіка дуже проста: якщо це неправда, то доказ слугуватиме полегшенням; в усякому разі, воно не зашкодить. Але якщо це правда!.. Ось у цьому весь жах; і жах допоможе мені, бо в ньому я знайду порятунок! Ходімо, я повідомлю тобі мій план; по-перше, відвідаймо ту дитину в лікарні; лікар Вінсент із Північної лікарні, де, за повідомленнями газет, перебуває дитя, мій великий приятель. Він дозволить поглянути на цей випадок двом ученим. Ми йому скажемо, що хочемо повчитися. А потім…

Він вийняв ключа з кишені та показав мені:

— А потім ми обидва проведемо ніч на цвинтарі, де похована Люсі. Ось ключ від її склепу. Мені дав його трунар, доручивши передати Артурові.

У мене завмерло серце, бо я відчув, що нам випадає жахливе випробування. І все-таки я ніяк не міг відмовитися…

Дитя вже прокинулося. Воно виспалося, поїло і загалом почувалося добре. Лікар Вінсент зняв із його шиї пов'язку і показав нам ранки. Не було сумніву в їхній тотожності з ранками Люсі. Вони були лише трохи меншими, мали свіжі краї, — ось і вся відмінність. Ми запитали лікаря Вінсента, з чим він їх пов'язує; він зробив припущення, що, мабуть,

1 ... 50 51 52 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Дракула», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Граф Дракула"