Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Гекльберрі Фінна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Гекльберрі Фінна" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 94
Перейти на сторінку:
нього з веслом напоготові. Біля берега, трохи нижче від мису, милі зо три від містечка, стояв великий пароплав; він стояв уже години дві — його завантажували. Ось король і каже:

— Якщо вже я в такому вбранні, то мені, певно, краще приїхати із Сент-Луїса, або Цинциннаті, або ще з якогось великого міста. Греби до пароплава, Гекльберрі: ми на ньому доїдемо до містечка.

Йому не довелося двічі повторяти, щоб я поїхав покататися на пароплаві. Я підплив до берега за півмилі від містечка і повів човен уздовж кручі по тихій воді. Невдовзі ми побачили славного, простуватого на вигляд сільського хлопчину, який сидів на колоді, витираючи піт з обличчя, бо було страшенно спекотно; біля нього лежали дві матерчаті валізи.

— Поверни-но човник до берега, — скомандував король. (Я повернув). — Куди ви прямуєте, юначе?

— До Орлеану, чекаю на пароплав.

— Сідайте до мене, — каже король. — Заждіть хвилинку: мій слуга допоможе вам занести речі… Вилазь, допоможи джентльмену, Адольфусе! (Бачу, це король до мене звертається).

Я допоміг, і ми втрьох поїхали далі. Хлопчина був дуже вдячний, сказав, що просто сил більше не було тягнути речі такою спекою. Він поцікавився у короля, куди він їде, і той йому відповів, що їхав униз по ріці, сьогодні вранці висадився біля містечка на цьому боці, а тепер хоче піднятися на декілька миль угору, побачитися там з одним старим знайомим на фермі. Юнак сказав:

— Щойно я вас побачив, одразу подумав: певно, це містер Вілкс, і спізнився він зовсім на трішки. А потім, думаю: та ні, мабуть, це таки не він — нащо йому їхати вгору по ріці? Ви ж не він, правда?

— Ні, мене звати Блоджет, Александр Бложет; до того мушу додати: преподобний Александр Блоджет — бо я смиренний служитель Божий. Але як би там не було, мені все ж сумно чути, що містер Вілкс запізнився, якщо через це він втратив щось суттєве. Сподіваюсь, цього не сталося?

— Ну, грошей він не втратив. Спадок все одно до нього перейде, а от брата свого Пітера він живим уже не застане. Йому це, може, й нічого, хто ж його знає, а от брат усе на світі віддав би, аби лише побачитися з ним перед смертю: бідолаха ні про що інше не говорив останні три тижні, тільки про це. Вони з самого дитинства не бачились, а брата Вільяма він взагалі ніколи не бачив — це того глухонімого, йому лише років тридцять-тридцять п’ять. Тільки Пітер та Джордж сюди переїхали; Джордж був одружений, він помер минулого року, і його дружина теж. Тепер лишися на цьому світі лише Гарві з Вільямом, та й то, як я вже казав, вони спізнилися приїхати.

— А їм хтось написав?

— Аякже, місяць чи два тому, коли Пітер захворів; він так і говорив, що цього разу йому не оклигати. Бачте, він уже зовсім постарів, а доньки Джорджа ще молоденькі й не компанія йому, крім, хіба що, Мері Джейн, — це така руденька. Ну і, виходить, що як померли Джордж та його дружина, старому не було з ким словом перекинутися, та, певно, і жити більше не хотілося. Дуже він поривався побачитися з Гарві, та й з Вільямом теж, само собою: не шанував він заповітів — бувають такі люди. Він лишив Гарві листа, там сказано, де він заховав свої гроші та як розподілити решту майна, щоб дівчатка Джорджа не бідували, — бо ж сам Джордж нічого їм не лишив. А крім цього листа, він так нічого й не написав, не змогли його примусити.

— Чому ж Гарві не приїхав вчасно, як ви думаєте? Де він живе?

— О, живе він аж у Англії, в Шеффілді, він там проповідник, і в Америці ще ніколи не був… Може, не встиг зібратися, а може, і листа навіть не отримав, хто ж тепер скаже!

— Шкода, шкода, що Пітер так і не побачився з братами перед смертю, от бідолашний! Отже, ви їдете до Орлеану?

— Так, але для мене це ще тільки початок шляху. В середу я виїжджаю на пароплаві до Ріо-де-Жанейро, там у мене дядько живе.

— Яка ж довга мандрівка на вас чекає! Будемо сподіватися, що приємна! Я й сам із задоволенням поїхав би… То Мері Джейн старша? А іншим скільки років?

— Мері Джейн дев’ятнадцять років. Сюзанні — п’ятнадцять, а Джоанні ще й чотирнадцяти не виповнилось — це та, яка із заячою губою і хоче займатися доброчинністю.

— Бідолашні сирітки! Як гірко їм тепер буде жити одним на білому світі!

— Та ні, могло би бути й гірше! У старого Пітера лишилися друзі, вони не дадуть скривдити дівчаток. Там і Гобсон — баптистський проповідник, і диякон Лот Хові, і Бен Рекер, і Ебнер Шеклфорд, і адвокат Леві Белл, і лікар Робінсон, і їхні дружини, і вдова Бартлі… і… та що там казати, багато людей. Але з цими Пітер спілкувався найближче і писав про них на батьківщину, тож Гарві знає, де йому шукати друзів, коли сюди приїде.

Старий усе розпитував і розпитував, доки не витягнув із юнака всеньку правду. Щоб я на цьому місці провалився, якщо він не вивідав усе геть до краплі про це містечко і про Вілксів теж: і чим займався Пітер — він був чинбарем, і Джордж — а цей був тесля, і Гарві — а той проповідував у якійсь секті, й багато чого іншого. Тоді й каже:

— А чого це ви йшли пішки до самого пароплава?

— Бо це великий орлеанський пароплав, і я боявся, що він тут не зупиниться. Якщо пароплав сидить глибоко, він не зупиняється на вимогу. Пароплави із Цинциннаті зупиняються, а цей іде із Сент-Луїса.

— А що, Пітер Вілкс був багатий?

— Так, дуже багатий: у нього були й будинки, і земля; подейкують, після нього залишилися ще тисячі три-чотири монетами, десь заховані.

— Коли, ви сказали, він помер?

— Я нічого не казав, а помер він учора вночі.

— Ховатимуть, певно, завтра?

— Так, після полудня.

— Гм! Як усе це сумно; та що поробиш, для кожного із нас настане час кончини. Так що нам лишається тільки приготуватися до цієї миті: тоді ми зможемо бути спокійні.

— Так, сер, це найкраще. Моя мати теж завжди так говорила.

Коли ми прибули до пароплава, його саме закінчували навантажувати, тому він скоро відчалив. Король нічого не казав про те, щоб піднятися на борт; так мені й не довелося покататися на пароплаві. Коли корабель рушив, король примусив

1 ... 50 51 52 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Гекльберрі Фінна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Гекльберрі Фінна"