Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

саме тому, що втратили спроможність щось відчувати. Досить довго Марія стояла отак навколішки посеред хати, ніби чекала вирішення своєї долі або судного вироку, але тут раптом відчула, що мерзне, бо мокрий одяг прилип їй до тіла, і тоді вона зіп’ялася на ноги, підняла віко скрині, дістала звідти стару й латану-перелатану сорочку чоловіка й подала її Ісусові, сказавши: Скинь те мокре, що на тобі, вдягни оце й сядь близенько до вогню. Потім покликала своїх двох дочок, Лізію та Лідію, звеліла їм підняти й тримати мату, щоб вона замінила їй завісу, й, у свою чергу, перевдяглася, стоячи за нею, з мокрого в сухе, після чого знайшла ті невеличкі запаси харчів, які зберігалися в домі, й стала готувати вечерю. Ісус грівся біля вогню, сидячи в батьківській сорочці до п’ят із надто довгими для нього рукавами, за інших обставин брати посміялися б із нього, адже він здавався в цьому одязі справжнім опудалом, але сьогодні вони на таке не наважились, і не тільки через велике нещастя, яке впало на їхні голови, а й тому, що брат сьогодні ніби став набагато дорослішим і навіть набагато вищим на зріст, і це враження тільки підсилилося, коли він повільними й розміреними рухами підсунув ближче до вогню батьківські сандалії, хоч у цьому його русі не було ніякого сенсу, адже господаря цих сандалій уже не було на світі. Яків, брат найстарший за віком після Ісуса, сів поруч із братом і тихо запитав: Що сталося з нашим батьком? Його розп’яли разом із повстанцями, — відповів Ісус також пошепки. Чому? Я не знаю, їх там було сорок, і наш батько серед них. Може, й він був повстанцем. Хто? Наш батько. Ні, він повстанцем не був, він завжди був тут, весь у своїй роботі. А де віслюк, ви його знайшли? Ми не знайшли його ані живого, ані мертвого. Мати нарешті приготувала вечерю, усі посідали навколо спільної великої миски і стали їсти, щó там було. У кінці вечері очі в найменших стали злипатися, й хоч які вони були збуджені, стомлене тіло вимагало відпочинку. Під задньою стіною розгорнули мати для хлопчиків, а дівчаткам Марія сказала: Лягайте поруч зі мною, й вони лягли по обидва її боки, щоб ніхто не ображався. Крізь щілину у дверях проникало холодне повітря, але в хаті було тепло — від печі, вогонь у якій ще не зовсім погас, від дітей, які тулилися одне до одного, й незабаром, попри смуток та зітхання, прийшов сон. Марія подала всім приклад, вона стримувала сльози, хотіла, щоб діти заснули якнайскоріше, заради них самих, але також і тому, що їй хотілося побути на самоті зі своїм горем, обміркувати своє майбутнє, без чоловіка і з дев’ятьма дітьми, яких треба було годувати й вивести в люди. Та, попри думки, що не давали їй спокою, попри те, що боліла душа, до всього байдуже тіло не змогло вчинити опір сну. Тепер спали всі.

Посеред ночі глухий стогін розбудив Марію. Спершу їй здалося, що то вона сама застогнала уві сні, але вона вже не спала, а стогін пролунав знову, ще гучніший. Вона сіла, обережно, щоб не розбудити дочок, розглянулася навкруги, але світло каганця не досягало того місця, де спали хлопчики. Хто там стогне, подумала вона, проте у глибині душі знала, що застогнав Ісус. Вона нечутно підвелася на ноги, взяла каганець, що висів на цвяху, біля дверей, і, піднявши його над головою, щоб світло падало далі, обвела поглядом сонних синів і переконалася в тому, що крутиться, щось бурмоче та стогне саме Ісус, так ніби змагається з кошмаром, і немає сумніву, що сниться йому батько, адже для хлопця його віку йому довелося побачити надто багато — смерть, кров і тортури. Марія подумала, що їй слід розбудити його, урвати цю іншу форму агонії, але вона стримала свій порив, їй не хотілося, щоб син розповів їй про те, що йому наснилося, та ці думки вмить вилетіли в неї з голови, коли вона побачила, що син спить, узутий у сандалії батька. Це вивело її з рівноваги — що за ідіотська думка, що за неповага, якій немає виправдання, — взутися в сандалії власного батька, коли ще й доби не минуло відтоді, як він помер! Вона повернулася до своєї мати, не знаючи, що їй і думати. Можливо, вдягнений у батькову сорочку та взутий у його сандалії, син повторював уві сні смертну дорогу батька, починаючи від того, як він вийшов учора з дому, й у такий спосіб увійшов у світ чоловіків, до якого він уже належав за Божим законом, але де тепер він здобув нові права — право успадкувати батькове майно, хай навіть воно і складалося лише зі старої латаної сорочки та дірявих сандалій, і право бачити сни про батька, хай навіть у тих сновидіннях він побачить лише його останні кроки по землі. Навряд чи Ісусові могло наснитися щось інше, подумала Марія.

Ранок видався сонячний і безхмарний, жарке сонце щедро сипало з неба яскравим промінням, не було жодних підстав боятися нового дощу. Марія вийшла з дому рано разом із тими своїми синами, які вже ходили до школи, а також Ісусом — він, як ми вже згадували, своє навчання закінчив. Вона пішла до синагоги, щоб повідомити там про смерть Йосипа і про тяжкі обставини, в яких вона тепер опинилася, а також розповіла про той далеко не малозначущий факт, що, хоч те місце й було вельми непідходящим і часу залишалося зовсім мало, над тілом Йосипа, як і над тілами інших нещасливців, були прочитані заупокійні молитви, в достатній кількості й належного змісту, тож вона має всі підстави вважати, що її чоловіка поховано як годиться. Повертаючись додому зі старшим сином, Марія подумала, що ось їй випадає добра нагода запитати його, навіщо він узув батькові сандалії, але в останню секунду вона втрималася, бо найімовірніше, Ісус не зміг би пояснити їй, чому він так зробив, і почув би себе винним перед матір’ю за свій дивний вчинок, що виходив за рамки звичних пояснень, адже якби, наприклад, він підвівся посеред ночі, щоб з’їсти потайки шматок хліба, і мати зловила його на цьому, він міг би послатися на те, що відчув голод, але ж епізод із сандаліями так просто пояснити йому не вдалося б, либонь, у цьому випадку його мучив зовсім інший голод, про який нам мало що відомо. Але тут у