Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Осінь патріарха 📚 - Українською

Читати книгу - "Осінь патріарха"

221
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Осінь патріарха" автора Габріель Гарсія Маркес. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 72
Перейти на сторінку:
він шукав забуття, тремтячи від люті в своєму гамаку, бо добре знав, хто вбив його кревних, і змушений був терпіти приниження, бачачи вбивць у своєму власному домі, але тоді він не міг із ними поквитатися, йому бракувало для цього сили; він заборонив влаштовувати урочисту панахиду, не приймав візитів співчуття, не оголошував жалоби, - чекав свого часу, погойдуючись у гамаку під сейбою, і, коли останній його приятель з’явився до нього і від імені верховного командування висловив гордість за ту витримку, з якою народ зносить трагедію, адже у всій вітчизні панує спокій і лад, він лише осміхнувся: “не будьте йолопом” друже, який там у дідька спокій і лад! просто цим людям наплювати на моє горе!” - він перечитував газету від початку й до кінця, вишукуючи в ній щось певніше, ніж вигадані урядовим прес-центром інформації, він звелів поставити біля себе радіолу, щоб почути врешті-решт повідомлення, яке передали всі радіостанції, від Веракруса до Ріобамби: що служба національної безпеки натрапила на слід організаторів замаху, - і він пробурчав: “аякже, сучі сини!” - їх упізнали, - “аякже!” - і загнали мінометним вогнем у якийсь приміський бордель, - “от і все, - зітхнув він, - бідолашні люди!..” - а проте лежав собі й далі в гамаку, нічим не зраджуючи своїх віроломних замірів, - тільки молився подумки: “матусю моя Бендісьйон Альварадо, дай мені сили для помсти, не покидай мене, матусю, надихни мене!..” - певний, що мати почула його молитву, він нарешті розрадився у своєму горі, отож був цілком спокійний, коли до нього з’явилися воєначальники з верховного командування, відповідальні за охорону громадського порядку, і доповіли: “мій генерале, троє злочинців убиті під час перестрілки, двох спіймано, зараз вони в казематах бази Святого Ієроніма!” - і він, сидячи в гамаку з глеком фруктового соку, сказав: “ага!” - “і налив кожному з нас по склянці соку своєю твердою рукою вправного стрільця, - він був тоді навдивовижу мудрий та уважний, здогадався навіть, що я хочу курити й дозволив мені те, чого не дозволяв досі жодному військовому на службі!..” - “під цим деревом усі ми рівні”, - сказав він і спокійно вислухав детальну історію вчиненого на ринку злочину: як із Шотландії окремими партіями привезли вісімдесят двох цуценят мисливської породи, з яких двадцять двоє потім здохло, а решта шістдесят були вишколені шотландським дресирувальником, який зі злочинною метою прищепив їм скажену ненависть не лише до песців Летісії Насарено, але й до неї самої та до хлопчика, - “для цього він користувався деякими предметами туалету, спеціально викраденими з президентської пральні, - оцим корсажем Летісії Насарено, цією ось хустинкою, цими панчохами, а також оцією уніформою, - ви впізнаєте ці речі, мій генерале?” - та він тільки сказав: “ага!” - навіть не глянувши на ті речі, і слухав далі розповідь про те, як дресирували собак: їх навчили не гавкати, коли не слід, привчили до людського м’яса, тримали під замком, - не випускали на світ божий протягом кількох років, поки їх дресирували на фермі, яка колись належала китайцям, за сім ліг від столиці, - там були опудала в одязі Летісії Насарено та хлопчика, а ще собакам показували альбоми з газетними вирізками, на яких були фотографії обох жертв, - “ось ці альбоми, погляньте, мій генерале, ми принесли їх вам, щоб ви оцінили, як ретельно робили свою справу ці виродки!..” - але він, не дивлячись, сказав лише: “ага!” - і, нарешті, йому розповіли, що злочинці, ясна річ, діяли не самі по собі, - вони були агентами підривної організації, центр якої знаходиться за кордоном: “емблема змовників - оце гусяче перо навперехрест із кинджалом”, - “ага!” - “всі вони переховувались від воєнно-польового суду після злочинів, учинених проти національної безпеки; оці троє - ті, що вбиті, ось їхні фотокартки з поліцейських досьє, а ці двоє - живі, чекають у в’язниці вашого суду, мій генерале, це брати Маурісіо та Гумаро Понсе де Леон, двадцяти восьми і двадцяти трьох років, перший дезертирував із війська, певних занять не має, постійного місця проживання - теж, а другий - викладач керамічної справи в училищі прикладного мистецтва; побачивши цих двох, собаки так зраділи, що вже цього достатньо, щоб довести вину злочинців, мій генерале!” - він знову сказав тільки “ага!” - проте цього дня відзначив у наказі трьох офіцерів, які завершили розслідування злочину, і нагородив їх медаллю “За військові заслуги перед вітчизною” - на урочистій церемонії нагородження було затверджено склад воєнно-польового суду, який засудив братів Маурісіо та Гумаро Понсе де Леон до розстрілу: “вирок має бути виконаний через сорок вісім годин від моменту його винесення, - хіба що ви їх помилуєте, мій генерале, тут ви хазяїн!” Він лежав у гамаку, замислений і самотній, байдужий до клопотань про помилування, що надходили з усіх кінців світу, - слухав по радіо пустопорожню балаканину в Лізі Націй, слухав, як його лають сусідні країни, слухав поодинокі схвальні голоси, однаково уважно вислухав усіх своїх міністрів, коли ті прийшли до нього, одні - з боязкими закликами до милосердя, інші - з рішучими вимогами якнайсуворішої кари; він відмовився прийняти папського нунція з особистим посланням самого папи, в якому той висловлював своє пастирське занепокоєння долею двох заблуканих овець; він мовчки вислухав повідомлення про те, що вся країна стривожена його мовчанням, почув далекі постріли, відчув, як задвигтіла земля від вибуху, що ні з того ні з сього стався на військовому кораблі, котрий стояв на якорі в бухті, - “одинадцять убитих і вісімдесят два поранених, мій генерале! корабель вийшов з ладу!” - “гаразд”, - сказав він, спостерігаючи з вікна спальні, як палахкоче нічна заграва над портом, - а в цей час для двох смертників почалася остання їхня ніч, вони чекали виконання вироку на військовій базі Святого Ієроніма, - і в цю пору він пригадав їх такими, якими бачив на фотокартках: з однаковими густими бровами - зразу було видно, що це брати, він уявив, як вони тремтять зараз від жаху, самотні, з номерними табличками на шиї, при постійно ввімкнутому світлі в камері смертників; він думав про них, усвідомлюючи всю свою відповідальність, але жодним порухом не виказував своїх намірів, - і, нарешті, скінчивши повсякденні справи, попрощався з черговим офіцером, який чатував під дверима спальні, щоб негайно сповістити кого слід про його ухвалу, навіть якщо вона буде прийнята до перших півнів, - “на добраніч, капітане”, - кинув він, не глянувши на офіцера, повісив лампу біля дверей, замкнувся на три замки, три засуви і три защіпки і долілиць поринув у тривожний сон, крізь легеньку завісу якого чув тоскне виття собак у дворі, сирени санітарних машин, тріскотняву петард і грім музики на якомусь підозрілому святі в непроглядній нічній пітьмі, яка огорнула місто, приголомшене суворим вироком; він прокинувся опівночі - дзвонили дзвони собору, знову прокинувся о другій - і ледве заснув, як о третій його розбудила мжичка, що шкреблась у вікна, - і тоді він звівся з підлоги, звівся
1 ... 50 51 52 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінь патріарха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Осінь патріарха"