Читати книгу - "Правда"

Один із гномів розпалив грубку. Другий витягав з верстата форми з попереднім випуском. Типографія поверталась до життя.

— Тут десь вісім дюймів, плюс заголовок, — сказав Вернигора, коли Вільям закінчив. — Це не годиться. Не хочеш додати ще якихось матеріалів? Сахариса підготувала щось про бал у леді Селашіль, і є ще кілька коротких заміток.

Вільям позіхнув. Останніми днями він явно замало спав.

— Додавайте, — сказав він.

— Крім того, є семафорне повідомлення з Ланкру — прийшло, коли ти пішов додому, — сказав гном. — Довелося віддати 50 пенсів листоноші. Пам’ятаєш, ти по обіді надсилав запит? Про змій, — уточнив він, дивлячись на розгублене обличчя Вільяма.

Вільям пробіг повідомлення, ретельно записане на тонкому папері рівним почерком семафорографіста. Напевне, на той час це було найдивовижніше повідомлення, надіслане з допомогою нових технологій. Король Ланкру, схоже, добре засвоїв, що семафорні повідомлення оплачуються за кількістю слів.

«ЛАНКРІ НІКОЛИ ПОВТ НІКОЛИ ЖІНКИ НАРОДЖУВАЛИ ЗМІЙ КРАПКА НОВОНАРОДЖЕНІ ЦЬОГО МІСЯЦЯ ВІЛЬЯМ ГІЙОМ ЙОЛАНТА КАРТЕР КАТАСТРОФА КРАПКА РУКИ НОГИ Є ЛУСКИ ОТРУТИ НЕМА КРАПКА»

— Ха! Є! — вигукнув Вільям. — Дайте мені п’ять хвилин, і я зроблю з цього текст. Тоді й побачимо, чи здатен меч істини вразити дракона брехні.

Боддоні співчутливо подивився на нього.

— Хіба не ти казав, що брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу? — спитав він.

— Але ж це правда!

— І де ж її взуття?

Вернигора кивнув гномам, що позіхали довкола:

— Ідіть досипати, хлопці. Я все заверстаю.

Він спостерігав, як вони по черзі зникають у льосі. Потому сів, витягнув маленьку срібну коробочку й відкрив її.

— Нюхнеш? — спитав він, простягаючи коробочку Вільямові. — Найкраще з усього, що ви, люди, винайшли. «Червоний підсушений Ватсона». Прочищає мізки на раз. Ні?

Вільям заперечно похитав головою.

— Для чого вам все це потрібно, пане де Ворде? — спитав Вернигора, втягуючи кожною ніздрею гігантську дозу порошку.

— Тобто?

— Зверни увагу, я не хочу сказати, що ми цього не цінуємо, — сказав Вернигора. — Це приносить прибуток. Але ми отримуємо все менше замовлень. Схоже, всі до єдиної граверські майстерні вдарились у типографську справу. Все, чого ми досягли — це відкрили їм шлюз. Що ж, врешті-решт вони нас зроблять. За ними стоять великі гроші. Не побоюся зізнатись, що дехто з хлопців подумує все розпродати і повернутися до свинцевих шахт.

— Ви не можете!

— Даруй, — мовив Вернигора, — ти маєш на увазі, що ти цього не хотів би. Я тебе розумію. Але ми відклали дещо на чорний день. Тож із нами все буде гаразд. Насмілюсь також припустити, що ми могли б збути верстат. Тож дещиця грошей на дорогу додому у нас знайдеться. І, власне, це саме те, заради чого ми все це робили — гроші. А ти?

— Я? Бо… — Вільям затнувся.

Правда полягала в тому, що він і не збирався щось робити. Власне, він взагалі не приймав жодних рішень. Просто одна подія непомітно вела до іншої, а потім з’явився вічно голодний верстат, що й зараз чекав на їхню працю. Ти так тяжко працював, щоб нагодувати його, а він вже за годину був так само голодний, тим часом як плоди твоїх зусиль врешті-решт потрапляли до кошика номер шість на подвір’ї Гаррі Сечі — і це був тільки початок бід. Нарешті у Вільяма з’явилась постійна робота — і що ж? Все, що він робив, було не реальніше за піщаний замок, збудований на лінії прибою.

— Не знаю, — визнав він. — Гадаю, це просто тому, що я до пуття не вмію нічого іншого. А тепер і не можу уявити, щоб займатися чимось іншим.

— Але кажуть, що твоя рідня має цілі скрині золота.

— Пане Вернигоро, я нездара. Мене навчали бути нездарою. Все наше призначення полягало в тому, щоб бути в зборі на випадок війни, де ми могли б зробити яку-небудь героїчну дурницю і благополучно загинути. Все, що ми головним чином робили — це збирали речі. Або ідеї.

— То ти зі своїми не в злагоді.

— Слухайте, мене не приваблює відверта розмова на цю тему, розумієте? Мій батько — не найкраща людина. Вам потрібен точний портрет? Він не дуже любить мене, а я не люблю його. Коли на те пішло, він нікого не любить. Особливо гномів і тролів.

— Закон не зобов’язує любити гномів і тролів, — сказав Вернигора.

— Так, але закон мусив би заборонити нелюбов до них у тій формі, в якій він її сповідує.

— Он як. Що ж, тепер ти дав точний портрет.

— Може, вам ще й знайомий термін «нижчі раси»?

— А тепер ти його розфарбував.

— Він навіть більше не живе в місті. Каже, що тут забагато сміття.

— Спостережливий пан.

— Ні, йдеться про…

— Та розумію я, про що йдеться, — урвав Вернигора. — Доводилось зустрічати подібних людей.

— Ви казали, що робили все заради грошей, — сказав Вільям. — Це правда?

Гном кивнув у сторону штабеля свинцевих зливків біля верстата.

— Ми прагнули перетворити свинець на золото, — сказав він. — У нас було повно свинцю. Але ми потребували золота.

Вільям зітхнув.

— Мій батько часто повторював, що гноми здатні думати тільки про золото.

— Досить справедливо, — гном узяв ще порошку. — Але помилка в тому, що… Дивись: якщо людина здатна думати тільки про золото, вона — глитай. Якщо ж про золото думає гном, він — просто гном. Це інше. Як там ви називаєте чорношкірих людей, що мешкають в Гевандаленді?

— Я знаю, як їх називає батько, — сказав Вільям. — Але я називаю їх гевандалендцями.

— Справді? Гаразд. Кажуть, що серед них є плем’я, де чоловік перед весіллям повинен вбити леопарда й подарувати його шкуру нареченій. Знаєш про таке? Тут те саме. Гном для весілля повинен мати золото.

— Тобто… як посаг? Але я думав, що гноми не роблять різниці між…

— Авжеж, просто гноми, що бажають одружитися, викуповують одне одного у батьків.

— Викуповують?! — перепитав Вільям. — Як можна купувати мислячих істот?

— Бачиш? Знову непорозуміння через культурні відмінності. Хлопче, щоб виростити гнома до шлюбного віку, потрібні величезні гроші. Харчі, одяг, кольчуги… І це — рік за роком. Такі витрати потребують відшкодування. Крім того, інший гном отримує цінний здобуток. І його варто оплатити золотом. Або дорогоцінним камінням. Це традиція. Ти ж, мабуть, чув вираз «вартий стільки золота, скільки важить сам»? Звичайно, якщо гном працював на своїх батьків, це враховується при підбитті кінцевого балансу. Зрештою,