Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

— Зви сюди парамедиків. — наказав Доукс.

Коли я підбіг до швидкої допомоги, хлопці вже закривали задні дверцята.

— У вас знайдеться містечко ще для одного? — запитав я. — Він не займе багато місця, але потрібна велика доза седативного.

— У якому стані він знаходиться? — запитав ірокез.

Це було гарним питанням для людини його професії, але єдина відповідь, яка прийшла мені в голову, виявилася дещо легковажною.

— Боюся, вам самим буде потрібна велика доза заспокійливого.

Лікарі поглянули на мене так, неначе я жартував, і, схоже, не оцінили всієї серйозності ситуації. Потім вони подивилися один на одного і знизали плечима.

— Гаразд, приятель, — сказав старший. — Ми його як-небудь всунемо.

Ірокез похитав головою, відкрив дверцята швидкої і почав витягати звідти носилку.

Поки вони везли її до фургону доктора Данко, я забрався в машину, щоб подивитися, як почувається Дебора. Вона лежала з закритими очима, дуже бліда. Але дихала сестра легше. Відкривши одне око і подивившись на мене, вона запитала:

— Чому ми не рухаємося?

— Доктор Данко розбив свій фургон.

Дебора напружилася і спробувала сісти, відкривши обидва ока.

— Ви його взяли?

— Ні, Деб. Лише пасажира. Думаю, він хотів доставити його в потрібне місце, оскільки обробка закінчилася.

Дебра і раніше виглядала доволі блідою, але тепер контури її обличчя просто почали зникати на фоні всього іншого.

— Кайл? — прошепотіла вона.

— Ні. Доукс каже, що це хлопець на ім'я Френк.

— Ти впевнений?

— Так. На його шиї є тату. Це не Кайл, сестричка.

Дебора закрила очі і опустилася на койку так, немов з неї раптом випустили повітря.

— Слава Богу!

— Сподіваюся, ти не будеш проти поділитися машиною із Френком? — спитав я.

Вона похитала головою.

— Ні, — її очі знову широко відкрилися. — Прошу, Декстер, не грайся з Доуксом. Допоможи йому знайти Кайла. Обіцяєш?

Напевно, на неї подіяли ліки, оскільки я всього лише на одному пальці руки міг порахувавши, скільки разів вона зверталася до мене з проханням із такою жалістю у голосі.

— Добре, Деб. Зроблю все, що можу. — відповів я, а її очі знову закрилися.

— Спасибі.

Я підійшов до фургону доктора Данко саме в той момент, коли старший лікар випрямлявся, — мабуть, закінчивши блювати, — аби поговорити із партнером, який сидів на тротуарі і бурмотів щось собі під ніс, аби заглушити звуки, які вимовляв Френк у фургоні.

— Вставай, Майкл, — сказав старший. — Пішли, друже.

Майкл, судячи з усього, нікуди не хотів йти. Він розгойдувався, сидячи на краю тротуару, безперервно повторюючи:

— О Боже. О Ісусе. О Боже.

Я вирішив, що моєї підтримки ірокезу не треба було, тому пройшов до дверей з боку водія. Вона була відкритою і я заглянув всередину.

Доктор Данко напевно дуже поспішав, оскільки залишив на сидіння сканер, який був вельми дорогим. Такі сканери зазвичай використовували злочинці і мисливці за гарячими новинами, щоб стежити за переговорами поліцейських. Мені було приємно дізнатися, що доктор Данко стежив за нами за допомогою цього приладу, а не використовував чорну магію.

Окрім цього фургон був чистий. Там не виявилося ні зрадницької сірникової коробки, ні паперу з написаною на ній адресою, ні пергаменту із зашифрованим текстом латинською мовою. Нічого такого, що могло б навести нас на слід. Нам допомогли б відбитки пальців, але оскільки ми і так знали, хто сидів за кермом, сенсу в цьому не було.

Я взяв сканер і рушив до задніх дверей фургону. Доукс стояв поряд з ними, а старшому лікарю нарешті вдалося поставити свого партнера на ноги.

— Ця штука лежала на передньому сидінні, — повідомив я, вручаючи сканер Доуксу. — Він нас слухав.

Доукс подивився на прилад і сунув його у фургон. А оскільки сержант був не надто говірким, я запитав:

— У тебе є якісь думки, чим нам краще зайнятися?

Він мовчки подивився на мене і нічого не відповідав, а я дивився на нього із виразом очікування; мабуть, ми би стояли так до тих пір, аж поки голуби не почали гніздитися на наших головах, коли втрутились парамедики.

— Гаразд, хлопці. — вимовив старший, і ми відступили в сторону, щоб відкрити їм доступ до Френка. Чоловік, схоже, оклигав і тримався так, наче приїхав накласти шину на вивихнуту щиколотку хлопчика. Його напарник і раніше мав нещасний вигляд, та, навіть перебуваючи в шести фугах від нього, я чув його нерівне дихання.

Я стояв поруч з Доуксом, спостерігаючи, як парамедики складали на носилку все, що залишилося від Френка, а потім повезли його до машини швидкої. Я підняв очі на Доукса і побачив, що той знову уважно на мене дивиться. Неприємно посміхнувшись, він сказав:

— Значить, один на один. А я ж тебе зовсім не знаю.

Він обперся спиною на добряче побитий фургон і схрестив руки на грудях. Я почув, як зачинилися двері швидкої допомоги і завила сирена.

— Один на один, — повторив Доукс. — і ніяких рефері.

— Це що, прояви твоєї провінціальної мудрості? — сказав я, оскільки лише за один день я приніс у жертву черевик, прекрасну сорочку для боулінгу, ключицю Дебори і новий казенний автомобіль, не кажучи вже про своє хобі. І ось сержант стояв переді мною в сорочці без жодної зморшки і виступав зі своїми незрозумілими ворожими зауваженнями. Ну ні, ця людина явно виходила за рамки.

— Я тобі не довіряю. — закінчив він.

Гадаю те, що сержант Доукс почав відкривати мені свою душу і поширюватися зі мною своїми відчуттями та сумнівами, було гарним сигналом. Все ж, мені здалося, що я мав проявити спроби сфокусувати його на теперішній ситуації.

— Це немає значення. У нас стікає час, — сказав я. — Із закінченим і доставленим Френком, Данко перейде до Кайла.

Він підняв свою голову, а потім повільно похитав нею.

— Кайл не має значення. Він знав, на що йшов. Єдине, що має значення — це зловити Доктора.

— Кайл має значення для моєї сестри, — заперечив я. — І це єдина причина, по якій я тут знаходжуся.

— Добре сказано. Я майже готовий тобі повірити.

З якогось дива, в цей момент у мене зародилася ідея.