Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Повинен зізнатися, Доукс викликав у мене сильне роздратування, і не тільки тому, що позбавив можливості займатися важливим власним розслідуванням — хоча навіть лише це було одним гігантським паскудством. Проте зараз він критикував мої дії, виходячи за межі цивілізованої поведінки. Тому не можна було виключати того, що роздратування було матір'ю всіх відкриттів; ймовірно, все це не було доволі поетичним, але наразі ситуація складалася саме так. Загалом, в запиленому черепі Декстера прочинилися маленькі дверцята, і з щілини з'явилося неяскраве світло. Декстер почав проявляти якусь розумову діяльність. Доукс, звичайно, міг зустріти мою ідею без ентузіазму, якщо я не зумію довести йому, наскільки вона геніальна. Я зробив пробний постріл. Відчув себе Баггзом Банні, який намагався умовити Елмера Фудді на смертельно небезпечну дію, а Елмер при цьому розумів, що все було не так-то просто.

— Сержант Доукс, — промовив я. — Дебора — моя єдина родина, член моєї сім'ї, і тому ти не маєш права ставити під сумніви мої зобов'язання. І, зокрема, тому, — продовжив я, борючись зі спокусою приступити до полірування нігтів в стилі Баггз Банні. — що до сих пір ти робив лише те, що бив байдики.

Ким би він не був — холоднокровним кілером чи кимось-там іще, — але сержант Доукс не втратив здатності відчувати емоції. Напевно, в цьому і полягала основна відмінність між нами. Доукс хотів виглядати таким чистим у своєму білому фраку, що був готовий битися проти тих, хто виступав на його бік. На його обличчі я побачив тінь гніву, а гарчання його внутрішньої темної сутності стало майже чутним.

— Бив байдики, — повторив він мої слова. — Добре сказано.

— Байдики, — впевнено промовив я. — Дебора і я з ризиком для життя протирали підошви, гасаючи по місту. І тобі це відомо.

Його жовна напружилися так, немов були готові вистрибнути з місця, аби задушити мене. А внутрішня сутність Доукса заревіла так потужно, що мій Темний Мандрівник почув цей рев і відповів йому тим же. Дві гігантські, невидимі ​​тіні почали грати м'язами і пожирати один одного поглядами.

Не виключено, що на бруківці з'явилися б шматки розірваної плоті і калюжі крові, якби поліцейська машина не обрала саме цей момент для того, щоб загальмувати поруч із нами і тим самим перервати небезпечне протистояння. З автомобіля вискочив юний коп, і Доукс, не зводячи з мене погляду, рефлекторно показав йому свій значок і жестом звелів звалювати. Коп засунув голову в машину, щоб проконсультуватися з напарником, а Доукс як ні в чому не бувало сказав:

— Ну добре. У тебе є якісь ідеї?

Це було просто ідеально. Баггз Банні, звичайно, зробив би так, щоб Доукс сам до цього допер, але я вирішив, що цим можна було поступитися.

— Взагалі-то у мене є ідея. Але дещо ризикова.

— Ммг, — буркнув Доукс. — я чомусь так і подумав.

— Якщо це виявиться не для тебе, запропонуй що-небудь інше. Однак боюся, що інших варіантів у нас просто немає.

Я буквально бачив, як працював його мозок. Він розумів, що я закидав гачок, але в моїх словах звучала неабияка частка істини, а в сержанта говорили злість і гордість, тому йому було на все наплювати.

— Викладай. — нарешті промовив він.

— Оскар зник.

— Схоже на те.

— У результаті чого лишилася лише одна людина, яка цікавить доктора Данко, — сказав я і, тицьнувши пальцем йому в груди, закінчив: — Ти.

Доукс не відскочив, але на кілька секунд затримав дихання. Потім він повільно кивнув і процідив крізь зуби:

— Слизький виродок.

— Так, я такий. Проте я і правий також.

Доукс відсунув убік сканер і всівся в отворі відкритих задніх дверцят фургону.

— Продовжуй.

— По-перше, готовий закластися, що він добуде собі інший сканер. — вимовив я, вказавши на прилад, що лежав поруч з ним.

— Ммг.

— Тому, знаючи, що він нас слухає можемо дати йому почути те, що ми самі захочемо. Тобто... — я зобразив свою найкращу посмішку. — хто ти такий і де ти знаходишся.

— Ну і хто я такий? — запитав він, не виглядаючи задоволеним моєю посмішкою.

— Ти та людина, яка здала його кубинцям.

Доукс почав вивчати мене, а потім кивнув.

— Отже, ти хочеш поставити мою голову під сокиру?

— Абсолютно точно. Тебе це не дуже бентежить?

— У нього Кайл, причому він взяв його без проблем.

— Ти будеш знати про його появу. Кайл цього не знав. Крім того, ти в таких справах набагато кращий, ніж Кайл.

Це були безсовісні, повністю очевидні лестощі, але сержант таки на них купився.

— Так, я набагато його краще, — сказав Доукс. — А ти, крім усього іншого, ще й гарний дуполиз.

— Ніякого лизання, — посміхнувся я. — Лише пряма, чиста правда.

Доукс подивився на сканер, що лежав поряд з ним. Потім він підняв очі і подивився кудись на дорогу. Помаранчеве світло вуличних ліхтарів відбивалося у каплях поту, що котилися з його чола. Доукс машинально змахнув краплі. Раніше він так часто і довго не моргаючи витріщався на мене, що тепер я відчував незручність, коли він у моїй присутності дивився кудись йще. Складалося враження, ніби я невидимка.

— Добре, — промовив він, звернувши на мене погляд палаючих відбитим помаранчевим світлом очей. — Так ми і зробимо.

Глава 22

Сержант Доукс довіз мене до управління. Було доволі дивно і неспокійно сидіти з ним в одній машині, тому у нас не знайшлося про що поговорити, і ми мовчали всю дорогу. Я зловив себе на тому, що краєм ока вивчав профіль Доукса. Що взагалі відбувалося? Як він міг бути тим, ким я знав, що він був, і нічого при цьому не робити? Необхідність відкласти на час улюблену гру завжди змушувала мене скрипіти зубами, а Доукс, мабуть, не відчував подібних мук. Ймовірно, йому вдалося очистити свою нервову систему в Ель-Сальвадорі. Цікаво, що відчувають люди, подібні нам, отримуючи благословення уряду? А може відсутність загрози бути спійманим справді все настільки спрощувала?

Я цього не знав. Немов для того, щоб підкреслити цю думку, Доукс зупинився на червоне світло і глянув на мене в упор. Вдаючи, ніби не помічав його погляду, я продовжував дивитися прямо перед собою через вітрове скло. Коли загорівся зелений, Доукс був змушений від мене відвернутися.

Ми доїхали до гаража