Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83"

…Двоє унтер-офіцерів зупинилися, вирішивши потішитися з кумедної сценки: зосереджений кхань б’є поклони блаженному капітанові Дарвангу. Але блаженний раптом обернувся до них з такою вовчою лютістю в погляді, що унтери, козирнувши, рвонули бігом до воріт…

Літак ковзнув низько над сизими, в жовтуватих плямах лишайника скелями, над кістяками кострубатих гравюрних сосон, за ним ахнули і розійшлись, як кола по воді, в тиші захмар’я громи. Озеро здригнулося всією дзеркальною шкірою, спрямовуючись у довгий провал, і автоматика, позначивши влучення в ціль, повела машину на розворот.

А Кхен Дарванг усе сидів, ніби заснувши в пілотському кріслі, — усміхнений володар блискавок.

Причиною перебоїв у роботі маршового двигуна були неполадки в конверторах, які виробляли антиречовину. За лічені хвилини обстеження з’ясувалося, що власними силами полагодити їх неможливо. Конвертори були схожі на приречених велетнів, чиє життя ще можна продовжити, але кончина їхня все одно не за горами.

— Чому це сталося? — розгублено запитав уеіх Гришин.

Обличчя Новикова на телеекрані внутрішнього зв’язку було спантеличеним.

— Не збагну, — знизав він плечима. — Поки що не можу навіть уявити… Кародні замки вважаються найнадійнішим елементом у системі маршового двигуна. Як могло статися, що саме вони…

— Ти хочеш сказати, що тут діє якийсь зовнішній фактор?.. — обірвав його капітан.

— Так, схиляюсь до цієї думки.

— Наша розмова не по суті, — почувся коректний голос Старцева. — Ми, певне, ще матимемо час подумати над цією… гіпотезою, а тепер треба вирішити, як бути далі. — Він зробив паузу. — У мене є пропозиція. Власне, нічого іншого й не лишається. Зараз ми перебуваємо за двадцять астрономічних одиниць від планетної системи 61 Лебедя. Конверторів має вистачити для гальмування. Ми врятуємось, коли маршовим двигуном вдасться загальмуватись бодай до 300 кілометрів на секунду — далі можна буде гальмуватися планетарними…

— …і згодом вийти до найбільш зручної планети 61 Лебедя — на орбіту штучного супутника, — підхопив Янов. — А й справді, нічого іншого не лишається…

Він уважно обвів поглядом екрани, з яких на нього дивилися члени екіпажу.

— Штурманові — розрахувати нову траєкторію польоту. Новикову й Сергєєву — перевести конвертори на оптимальний режим роботи. Гришину — переглянути аналізи простору за бортом, зроблені ЕОМ перед аварією і під час неї.

— Єсть! — відповіли троє, а Сергєєв флегматично кивнув головою.

— Я повідомлю на Землю про наше рішення.

По якійсь хвилі капітан був уже в рубці зв’язку.

Квантовий передавач, увімкнена ЕОМ давно працювали, посилаючи в Центр дослідження космічного простору інформацію про подію, що сталася. Янов увімкнув канал мікрофонного зв’язку.

Оператор Центру відповів одразу: сигнал квантових передавачів поширюється миттєво й сила його не залежить од відстані.

— “Лотос-6, я “Центр-1080”. Ми вже знаємо, що у вас сталося, — він навіть не намагався приховати хвилювання. — Судячи з даних ЕОМ, вам самим з неполадками не впоратись.

— Так, — підтвердив Янов.

— Що вирішили? Янов детально доповів.

— Гаразд. Сподіваємося, що вам благополучно вдасться загальмуватись. І не вішайте носів: усе могло бути значно гірше.

— Може, й так, — усміхнувся Янов, уявивши на мить, що двигуни відмовили далеко за 61 Лебедя й вони, не змігши “прив’язатися” до такого якоря й орієнтиру, як одна з планет цієї системи, мчать усе далі й далі, і знайти їх у цій зоряній безодні куди важче, ніж голку в копиці сіна.

— Може, й так, — сказав він ще раз.

— Ми вже послали до вас найближчий рятівний корабель — “Міраж-105”.

— З його капітаном, Федоровим, ми разом навчалися в школі астронавтики.

— От і добре. “Міраж-105” буде біля другої планети 61 Лебедя через сто шістдесят діб.

— Порадую екіпаж… Більше для Центру в мене нічого нема. Передавайте, що настрій у нас бадьорий.

Через підошви черевиків вчувалася напружена вібрація маршового двигуна. Янов відкинувся в кріслі, розслабився й заплющив очі. І майже одразу ж пролунав сигнал і на екрані з’явилося спокійне обличчя Старцева.

— Дмитре, оце щойно ввів програму нового курсу. У Новикова й Сергєєва теж усе нормально. Невдовзі впораються. Що там Земля?

Янов увімкнув по корабельному радіо запис розмови з Центром. Подумки відзначив, що з його виразу обличчя Старцев не здогадався, в якому він стані.

— Зустрінемося в кают-компанії, — сказав він штурманові, коли скінчився запис.

— Так. Сучасні зорельоти — це настільки складні системи, що несправності або усуваються за десять хвилин, або не усуваються взагалі, — підбадьорливо усміхнувся Старцев. — На щастя, у нас майже перший варіант.

Штурман та інженери-випробувачі вже були в кают-компанії, коли її двері безшумно відпливли вбік і ввійшов Янов, а тоді — Гришин.

Члени екіпажу “Лотоса — 6” тепло привіталися після анабіозу — міцно потисли руки, обнялися, жартівливо оглянули один одного. Гришин теж усміхнувся, та невдовзі його обличчя знову стало похмурим.

— Облиш, — примирливо поклав йому руку на плече капітан. — Справи не такі вже й кепські.

— Авжеж, — обернувся той до Новикова й Сергєєва. — Аналізи ЕОМ свідчать, що зовнішнього фактора не було.

— А що як корабельні прилади просто не в змозі його виявити? — поквапом запитав Новиков.

— І мені так здається, — пожвавлено мовив Гришин, — але капітан вважає це малоймовірним.

— Чому?

— Провину за аварію найлегше перекласти на якусь невідому причину, — усміхнувся Янов.

— Згідно з інструкцією, — підвівся з крісла Старцев, — ми всі мусимо ознайомитися з даними про планетну систему 61 Лебедя взагалі і про її другу планету, Рену, зокрема.

Він стояв біля пульта й уже знайшов ці дані в пам’яті ЕОМ.

— Що ж, вмикай, — підтримав Янов.

Старцев натис на клавішу, і в кают-компанії залунав сухий голос електронної машини.

Загальну інформацію про 61 Лебедя слухали досить байдуже: адже все це було давно відомо і вже враховано Старцевим при розрахунку нової траєкторії. Помітне пожвавлення настало, коли ЕОМ почала розповідати про Рену, однак і воно змінилось розчаруванням: це була звичайна планета з кам’янистою поверхнею, майже позбавлена атмосфери, а головне — без будь-яких ознак навіть пайпримітивніших форм життя.

— Не дуже весело буде теліпатись над цією кам’яною кулькою декілька місяців, — зітхаючи, підсумував Гришин.

— Забуваєш неофіційну заповідь астронавтів: нічого не можна знати детально наперед, — лукаво усміхнувся Сергєєв. — А може, саме там ми зустрінемося з кораблем-розвідником іншої цивілізації?

На час у кают-компанії запала тиша. Натрапити на корабель іншої цивілізації, не кажучи вже про відкриття планети, де є життя, — то була мрія кожного астронавта.