Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скалаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Скалаки"

251
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скалаки" автора Алоїс Ірасек. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 98
Перейти на сторінку:
батька. Ті слова, що їх Мікулаш на подвір’ї замку кинув у натовп: «Я вас визволити хтів!» — летіли од села до села, тлумачено їх на всякий лад, але зрештою всі погоджувалися, що Скалак був нещасною жертвою, що він хотів народові добра. Лиш тепер багато кому стало зрозумілим те, що говорив колись небіжчик, мандруючи по селах. Правду казав... І не одна голова нині замислювалася над Мікулашевою радою. А потім іще почули люди, як одважно він умирав, що сказав уже під шибеницею камердинерові та панам. Балтазар розповів це у себе в селі, а звідти його оповідання розлетілося по всьому околотку. Куди б він не прийшов, усюди мусив розповідати і завжди робив це без довгого припрохування, відводячи душу крутими словами, по-драгунському.

— Якби кожен був Мікулашем Скалаком, хіба б докотились ми до отакого! А той псюра, той лакуза панський...— гомоніли люди.

Ненависть до камердинера ще зросла, коли стало відомо, як його винагороджено. Настановили його економом Плговського фільварку, а до того ж сам пан управитель віддав за нього дочку, справивши бучне весілля.

По всій Находщині оповідали, що Рихетський із Ртині, котрий умів говорити з панами, просив аудієнції в королівського камергера з Відня, аби той пан замовив слово перед цісаревою за змучений люд. Рихетський склав зворушливу супліку, та надаремно, його не пустили до камергера, князь не дозволив.

Дивно вітали находські підданці нового володаря:

— Ото буде пан, хай бог милує! І почалося гарно, а яка буде нам полегкість, видно вже з того, що він і Рихетського не допустив ані до того двірського пана, ані до себе.

— О, вони обоє рябоє, і князь, і той паскуда, новий оконом. Крий боже! Ото буде роботи дозорцям! То вже цюпа, канчук та диби не гулятимуть!..— Отакі розмови точилися поміж людьми.

Князь не допустив до себе Рихетського, бо був вельми розгніваний на бунтівливих хлопів. Молодій княгині не довелося довго вмовляти його залишити цей похмурий замок, де й життя його не було в безпеці; раніше, ніж звичайно, він поїхав до Відня.

Настала зима, смутна та страшна пора, а надто для мешканців оддалених гірських сіл та хуторів Находської округи. Тої зими багато бідаків згадували небіжчика Мікулаша Скалака та його слова.

На «Скелі» теж було невесело. Старий Салакварда вже не сперечався з Ванєком про переваги кінноти. Щодня, стоячи в стайні біля схудлої Медушки, він зітхав:

— Ох, конячко моя золота! От бачиш, у війську ліпше було, Медушко! — І гладив вірне створіння.

2. На «Скелю» прийшла панщина

Сніг розтав. По околиці ходили різні чутки про допомогу, та ніяк не справджувалися. Злигодням не видно було кінця.

Небо проясніло, в чистому повітрі знову задзвеніли жайворонки; дерева та кущі на кручі над вільшником уже вбиралися в нові шати. Тільки до Лідущиного серця не завітала весна; не співала вона, як бувало, стоячи на скелі над річкою, веселої веснянки. Коли вперше спускалася стежечкою до покинутої хижки, сльози душили її. Колись вона сиділа тут така щаслива, мугикала собі любу пісеньку, слухаючи шелест дерев та звуки цимбалів. Не стало Їржика, й усе потемніло, зів’яло. Цілу зиму Лідушка не чула про нього; тепер настала весна, ластівки вже ліпили під стріхою хижки свої гнізда, а він не приходив. Обіцяв, що прийде, і не прийшов. Може, з ним що скоїлося? Щось стискало їй отут серце, і вона побігла додому. Там біля воріт стояв дядечко Балтазар і дивився вслід панському дозорцеві, що віддалявся шляхом.

— Якого їм дідька треба? Навряд щоб щось хороше,— бурчав драгун.

І не помилився.

Другого дня перед полуднем він уже виходив з канцелярії від пана управителя. Вхопивши ціпок, якого, входячи, поставив біля дверей, він судорожно стис його в руці й ледве стримався, щоб не погрозитись ним. Вид і шия старого драгуна налилися кров’ю од гніву, очі горіли. В кінці коридора він спинився, обернувшись, грізно поглянув на двері канцелярії й тільки тоді натяг на сиву голову кучму і побіг сходами вниз.

— Гей, куме Салаквардо, куди це так поспішаємо?

Балтазар, побачивши Рихетського, зупинився.

— Ет, утікаю, щоб не плюнути ненароком отим у пики! — Він кивнув головою в бік канцелярії.

— Тихше, не так шпарко, пане-брате, бо тут і стіни мають вуха. Але я маю до вас справу; може, почекаєте, поки я сходжу до управителя?

— Чому ні! — Й Балтазар побіг униз.

Ртинський війт пішов до канцелярії, а Уждян, чорніший од хмари, ходив по двору. Нівлт повернувся не скоро.

— Ну, так що там з вами сталося?

— Ет, ходімо звідси, мене тут у цьому панському кублі душить усе, нехай у полі розповім.

Коли замок уже лишився за спиною, старий драгун почав розповідати; з його різких рухів видно було, що він знову розпалився.

— Мене на сьогодні викликано, до управителя. Прийшов я вчасно, але чекати мусив добру годину, поки він

1 ... 50 51 52 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скалаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скалаки"