Читати книгу - "Гірка правда"

А тут стояв переді мною новий їх прокурор і немилосердно рубав їм голови, поки що язиком. Я пробував прийти до слова, запитати дещо, довідатись у чому саме діло, але мій знайомий не дав мені прийти до слова. Він уже не сидів, а стояв, як грізний трибун, із його широкого рота сипались нові оскарження загальникового значення, перетикані епітетами, яких я в житті ніколи не чув! Він, очевидно, вже знав, що я говорив із Кришталем, був у нього в відвідинах, то й кінцеву частину своєї орації присвятив останньому. Цей Кришталь, мовляв, це найбільший об'єкт його злості, це власне розсадник усякого зла, опортуніст, а не націоналіст, це клерикал, угодовець, філістер, ундист, наживник, безхребетник, він у костьол ходить, за архітекта обрався - а це все великі й важкі злочини, за які його не омине караюча рука революції.

Врешті я таки перебив. - Пробачте, друже, - кажу, - а в чому ж власне, конкретна його вина? При чому тут безхребетність, наживність, при чому УНДО, польський костьол. Я не бачу тут ніякого злочину.

Мій друг зміряв мене зневажливо своїми великими сірими очима і здублював свою орацію з іще більшою досадою...

Андрій Л. , націоналіст чистої води і волюнтаристичної марки, антиклерикал, антицерковник і всякий інший "анти" (тепер побожний демократ у США) почервонів і, не зважаючи на те, що ми давні знайомі друзі, що мене в "злочинах" на шкоду Україні підозрювати немає потреби, оцей Андрій, прийнявши авторитетну й офіційну позу, випалив: - Якщо ви далі будете говорити з Кришталем і взагалі потурати цьому сміттю, то жде вас те саме: в тюрмі бойкот, а в перших хвилинах вашої свободи - розстріл! [127]

Цей текст вважаю цінною моєю знахідкою. Він образно характеризує найбойовіше крило українських націоналістів, як "лицарів абсурду", не донкіхотського, але злочинного штибу. Вказівка щодо того, що Андрій Л. живе в США, як побожний демократ, походить від о. Ю. Федоріва, його теж підкреслення у тексті.

Націоналісти типу Зенона Коссака, Андрія Л. (такими теж були Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебедь) готові були перестріляти всіх - не тільки чужих, але й своїх. Це вони й їм подібні пішли самі й послали подібних собі в ролі емісарів на Волинь у 1941-1942 роках. Це вони послуговувалися описаними тут методами. Це вони стероризували спокійних селян Волині й Полісся. Це вони підбурили часто неграмотну навіть молодь Західної Ураїни до мордування поляків в ім'я України. Це передусім на їхній совісті кров десятків тисяч невинних і беззахисних жертв -поляків, українців. Це повинні зрозуміти дослідники мордів в Західній Україні часу II світової війни. Про цей терор українців, підбурювання до мордів поляків повинні написати, або ж розповісти кому треба, ті, котрі були свідками тих страшних подій. І пам'ятаймо: вони, ті, хто найбільш винен злочинів, ще й сьогодні живуть на Заході, вдаючи з себе "побожних демократів". Це вони сьогодні хлинули на Україну, де відроджують ОУН під вивіскою КУН - Конгресу Українських Націоналістів, інших організаційних структур, як УНА, УНСО тощо.

Зенон Коссак, це той з першого виводка українських націоналістів, котрий, побіч Романа Шухевича (пізнішого командира "Нахтігалю", пізнішого головного командира УПА Тараса Чупринки), побіч Володимира Янева (пізнішого ректора Українського вільного університету в Мюнхені), побіч Степана Бандери, Степана Ленкавського, Ярослава Карпинця, Дмитра Грицая (Перебийноса) невдовзі після І світової війни організував у Галичині націоналістичну Організацію вищих класів українських гімназій. Націоналісти типу Зенона Коссака й Андрія Л. становили ядро "бойової" ОУН, тобто тієї, з якої постала ОУН-б - Степана Бандери.

Та це ще не все про них. Хай їм дасть свідоцтво український священик, доктор філософії, сам колись причетний до націоналізму (бож відбував покарання не за кримінальний злочин у Вронках, належав до групи українських політв'язнів) - отець Юрій Федорів:

Дмитро Мирон дуже відрізнявся від мого друга Андрія Л. Він передовсім чемний і спокійний. Із вигляду робив враження інтелігентної людини, а з мови - цілком діловий. Без ніяких вступів Мирон запропонував мені включитися в працю політгрупи... Я радо на цю працю під проводом провідника 3. Коссака погодився. Приступаючи до речі, Мирон сказав, що я вестиму ідеологічну ділянку для "малих". Ідеологічна ділянка - не була під мій смак. Я ж в ідеологи ніколи спеціально не вишколювався. Правда, попадало в руки це і те, часом якась "Сурма", іноді й тяжкостравна "Розбудова нації", часом якийсь дуже кований реферат тощо, але признаюсь, якоїсь пасії така лектура в мені не викликала. Тому діяльність ідеологічного апостола видавалася мені трохи смішною. Все ж я її взяв. Я бажав мати "узаконений" доступ до таких "малих", до щирих, повних посвяти молодих хлопців, передусім бажав вести з ними розмову як людина, піддержувати їх на дусі, розвивати і, наскільки це буде можливе, усувати з їхньої ментальності й душі той намул, що як іржа залізо, з дня на день роз"їдав їхній мозок, заставляв продукувати лише жовч, культ ненависті, злоби, негації. Я знав, що можна бути патріотом не коштом ненависті й заперечення, знищення для знищення, не на кошт засліпіння всіх мізкових клітин, за винятком одної - сліпого послуху; але можна бути корисним для суспільства й його боротьби за природні й Божі права через позитивні вартості людської душі. І тому не було в мене багато скрупулів., коли я моєму політичному начальству послушно доложив, що приймаю доручення і зразу же стану навчати "малих", себто сільських хлопців...

Мирон... поспішився мені зараз дати зшиток, записаний дрібненьким письмом. Я мав це простудіювати, а потім цю "доктрину" вияснити й защепити "малим"... Про бойкотованих не згадував нічого, а коли я намірився цю справу зачепити, Мирон збув мене сентенцією: поживу, мовляв, тут довше, то й побачу. Ті люди заслужили собі на бойкот, і не лише на бойкот, а