Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тенета зради 📚 - Українською

Читати книгу - "Тенета зради"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тенета зради" автора Джорджо Щербаненко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 61
Перейти на сторінку:
як було вказано в паспорті, становив 176 см, — височенька як для жінки; на ній були спортивні черевики на низькому каблуку, але про це в паспорті не писалося; коли вона сиділа, її спідничка підсмикнулася над коліном ще вище, і Маскаранті, що сидів з новим блокнотом у руці з другого боку дівчини, своїм холодним виглядом намагався переконати всіх, що не дивиться на неї, а якщо й дивиться, то не надає тій спідничці значення. У паспорті також було зазначено, що волосся в неї світло-каштанове, відбитки її пальців занесено до каталога федеральних архівів у Вашінгтоні під гаслом В-62С Арізона 414/4 і що народилася вона 1937 року. Отож їй двадцять дев'ять років. Дука поклав паспорт на стіл. На вигляд їй було років на десять менше. Ангел, та й годі. Але ангели, як правило, одразу двох людей не вбивають.

— Що у вас спільного з Турідду Сомпані? — спитав Дука в Сюзанни Паані.

І вона відповіла:

— Він призвів до арешту мого батька, а його подруга катувала й убила його.

Дука подивився на Карруа; її ніжний дитячий голос, сказати щиро, пестив йому слух.

— Я теж нічого тут не розумію, — промовив Карруа. — Правда, я поставив їй лише кілька запитань, але страшенно хочу спати.

М'яка травнева ніч хилила до сну, але у великому місті стільки злодіїв, вбивць та повій, що спати у поліційному управлінні не випадає.

Дука спробував піти іншим шляхом — сказати б, на північний захід, щоб нарешті щось зрозуміти.

— Звідки ви так добре знаєте італійську?

— Мій дідусь був італієць. — Вона гордовито піднесла голову. — Він походив з Абруцці, наше справжнє прізвище Паганіка, а не Паані, але американцям важко вимовляти Паганіка, тому мій батько, вступивши до військової школи, став Паані.

— А вдома ви розмовляли по-італійському?

— Авжеж. — Вона знову піднесла голову — спокійно, але гордовито. — Але я вивчала італійську й додатково, бо мій дідусь розмовляв надто ідіоматично. — Вона почервоніла. — Вибачте, говіркою, вживаючи й вульгарні діалектні вислови.

«Він, мабуть, хотів зробити з неї абруцційку», — подумав Дука.

— Тому батько давав мені книжки, щоб я навчилася говорити правильно; а крім того, двічі на тиждень я брала уроки в дуже доброго вчителя італійської з Сан-Франціско, адже у Сан-Франціско, що в штаті Арізона, багато італійців, ціла община — здається, так кажуть? — Тема розмови її захоплювала, на її дитячому личку перлового кольору про тупили рум'янці.

— Саме так і кажуть, община, — підтвердив Дука.

— Тут є холодна кава, — озвався Карруа. — Хочеш?

— Так, дякую, — відповів Дука.

Маскаранті заходився коло пляшки з холодною кавою та коробки зі склянками, що стояли на письмовому столі Карруа, тоді подав каву Дуці, а також дівчині. Вона жадібно випила її.

— У Сан-Франціско таку каву вміє готувати лише моя мама.

— Мама теж італійка? — спитав Дука.

— Ні, — мовила дівчина, — це тато її навчив, мама місцева, з Фінікса, вона теж трохи розмовляє по-італійському.

Ідилічна американська родина з коренями в Італії, в Абруцці. Дука ковтнув трохи холодної кави, взяв сигарету собі й запропонував дівчині; вона спокійно закурила; їхня розмова скидалася на салонну бесіду.

— Ви дивилися «Прощавай, Африко»? А Софі Лорен у Канні бачили? — Але він мусив ставити й інші запитання. — Ви сказали, що Турідду Сомпані призвів до арешту вашого батька? Але чому? Що зробив ваш батько, за що його заарештували? І яким чином Турідду Сомпані міг спричинитися до його арешту?

Її відповідь була цілком несподівана:

— Ще кілька місяців тому я нічого не знала, мама теж нічого не знала, так і померла. Одержавши батькову медаль за смерть у бою, ми гадали, що він загинув на фронті, адже у дипломі з Вашінгтона саме так і було написано… Чи можна сказати диплом?

Не зовсім можна, але Дука ствердно кивнув головою.

— Але ми взагалі нічого не знали; яке щастя, що мама померла, так нічого й не довідавшись.

Он як, ніхто нічого не знав.

— Синьйорино Паані, — озвався Дука, — чого ви не знали?

Кава, мабуть, підбадьорила дівчину, а крім того, їй, либонь, подобалися ці чемні міланські поліцейські, які пригощали її холодною кавою та сигаретами.

— Я працюю у Фініксі, — промовила вона, — у державному архіві; мої товариші та подруги на роботі… — Вона забула слово «колеги». — … Кажуть, що це нудна робота, а мені вона дуже подобається; я працюю у кримінальному відділі архіву. Коли мене прийняли на роботу, сім років тому, до архіву були занесені лише справи до тисяча дев'ятсот п'ятого року, а я занесла всі злочини, скоєні в Арізоні відтоді аж до тридцять четвертого року; це досить стомлива робота, нас там працює всього троє, але мені це дуже до вподоби. Ми мали розподілити всі злочини на категорії: крадіжки, вбивства, пограбування, а також знущання з тварин; на кожен злочин ми заводили картку й заносили до неї все, що зробив винуватець злочину, а також його фото.

Вони, троє поліцейських, мовчки слухали її, ні про що не перепитуючи, дозволивши їй вільно перескакувати від спогаду до спогаду; так чи інакше вона, певно, дійде до того, щоб пояснити, чого їй треба тут, у Мілані, у поліційному управлінні; поліція ніколи не поспішає.

— Потім я заручилася, — провадила Сюзанна Паані, — з товаришем на роботі, він теж працює у державному архіві, тільки у воєнному відділі. — Коли вона згадала про свого «товариша на роботі», її голос став, якщо це тільки можливо, ще більш ангельським. — Він ірландець; не питайте мене, як його звати, прошу вас, його не треба вплутувати в цю історію; якраз у цьому місяці ми мали побратись, але я вже вирішила приїхати сюди повинитися, а він не хотів, та я все ж таки його переконала, що це необхідно і що він напевно знайде собі іншу, кращу, та й молодшу від мене. — Мізинцем правої руки вона втерла дві сльозинки в кутиках очей. — Не питайте в мене його прізвища,

1 ... 50 51 52 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тенета зради», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тенета зради"