Читати книгу - "Подорож на Місяць"

— Бо ти не знаєш алгебри, — відповів спокійно Барбікен.

— Ох! Оці ще мені «іксожери». Ви гадаєте, що вже все сказано, коли ви сказали: алгебра.

— Мішелю, — заперечив Барбікен, — як ти гадаєш: можна кувати без молота або орати без плуга?

— Трудно.

— Гаразд, але алгебра такий самий прилад, як плуг або молот, і добрий прилад для того, хто вміє його вживати.

— Серйозно?

— Дуже серйозно.

— І ти можеш мені показати, як працюють з цим приладом?

— Якщо це тебе цікавить.

— І показати мені, як вирахували початкову швидкість нашого вагона?

— Так, мій достойний друже. Знаючи всі умови цієї задачі, — відстань від центра Місяця, радіус Землі, масу Землі, масу Місяця я можу точно встановити, яка саме повинна бути початкова швидкість снаряда, і це все за допомогою простої формули.

— Подивимось, яка це формула.

— А тепер, — продовжував Барбікен, — клаптик паперу, олівець — і через півгодини я виведу потрібну формулу.

Сказавши це, Барбікен заглибився в свою роботу, тимчасом як Ніколл спостерігав простір, залишивши своєму товаришеві піклуватися сніданком.

Ще не минуло й півгодини, як Барбікен, підвівши голову, показав Мішелю Арданові сторінку, списану алгебричними знаками, серед яких вирізнялася ця загальна формула:

— І це означає?.. — запитав Мішель.

— Це означає, — відповів Ніколл, — що: половина v квадрат мінус v0 (нулеве) в квадраті дорівнює gr, помноженому на g, поділене на х, мінус одиниця плюс m прим, поділене на m і помножене на…

— х на r, верхи на г, поганяє р, — вигукнув Мішель Ардан, приснувши від сміху. — І ти все це розумієш, капітане?

— Нема нічого яснішого.

— Он як! — сказав Мішель. — Авжеж, це саме впадає в очі, і мені такого більше не треба.

— Віковічний сміхотун! — зауважив Барбікен. — Ти бажав алгебри і от маєш її аж по вуха!

— Та я б краще бажав, щоб мене повісили!

— Вірно, — відповів Ніколл, розглядаючи формулу, як знавець. — Це, мені здається, добре виведено, Барбікен. Це інтеграл рівняння живих сил, і я не маю ніякого сумніву, що воно дасть нам шуканий результат.

— Але я хочу це зрозуміти! — вигукнув Мішель. — Даю десять років життя Ніколл а, щоб зрозуміти це!

— Мішель, — відповів капітан. — Усі ці знаки, які здаються тобі чимсь таємничним, утворюють, проте, найпростішу мову, найточнішу, найлогічнішу для того, хто вміє її читати.

— І ти запевняєш, Ніколл, — запитав Мішель, — що з допомогою цих ієрогліфів[75], ще більш незрозумілих, ніж єгипетські знаки, ти зможеш вивести, яку початкову швидкість треба надати снарядові?

— Безперечно, — відповів Ніколл. — І, так само з допомогою цієї формули, я зможу завтра тобі сказати, яка є його швидкість в першій-ліпшій точці його путі.

— Даєш слово?

— Даю слово.

— Отже, ти такий же знавець, як і наш президент?

— Ні, Мішель. Найважче — те, що вже зробив Барбікен. Це скласти рівняння, де були б усі умови цієї задачі. Все інше — це тільки питання арифметики і потребує лише знання чотирьох правил.

— Це вже краще! — відповів Мішель Ардан, який за своє життя ніколи не зробив жодного вірного додавання і який так визначав це правило: «Маленька китайська головоломка, яка дозволяє одержати безліч різноманітних комбінацій».

Проте Барбікен зауважив, що Ніколл, обміркувавши справу, напевне, вивів би цю формулу.

— Я вже й не знаю, — сказав Ніколл, — бо, чим більше я її вивчаю, тим більше переконуюсь, що вона прекрасно складена.

— Тепер послухай, — сказав Барбікен своєму неосвіченому товаришеві, — і ти зрозумієш, що всі ці букви мають своє значення.

— Я слухаю, — сказав Мішель з виглядом людини, яка скорилася необхідності.

— d, — продовжував Барбікен, — це відстань від центра Землі до центра Місяця, бо саме ці центри треба взяти, щоб вирахувати притягання.

— Це я вже розумію.

— r — це радіус Землі.

— r — радіус. Припустімо.

— m — це маса Землі; m прим (перше) — маса Місяця. Справді, треба зважати на маси обох тіл, які притягаються, бо притягання пропорціональне масам.

— Це ясно.

— g зображує швидкість, якої набирає наприкінці першої секунди тіло, що падає на поверхню Землі. Це так само ясно?

— Як вода і каміння! — відповів Мішель.

— Тепер я позначаю через х відстань, яка змінюється і відділяє снаряд від центра Землі, а через v — швидкість, яку має снаряд на цій відстані.

— Добре.

— Нарешті, v0 що стоїть у рівнянні, означає швидкість, яку має ядро, коли виходить з атмосфери.

— Справді, — сказав Ніколл, — саме від цієї точки треба вираховувати цю швидкість, бо ми вже знаємо, що швидкість у момент вильоту якраз у півтора раза більша за швидкість, яку має ядро в момент виходу з атмосфери.

— Не розумію більше! — зауважив Мішель.

— Проте це дуже просто, — сказав Барбікен.

— Але не таке просте, як я можу зрозуміти, — заперечив Мішель.

— Це означає, що коли наш снаряд досягне границь земної атмосфери, він вже втратить третину своєї початкової швидкості.

— Так багато?

— Так,