Читати книгу - "Мати чи бути?"

Чи відбудеться внутрішня трансформація? Цього ніхто не знає. Але слід усвідомлювати, що за негативної відповіді відвернути конфлікт між багатими й бідними країнами навряд чи вдасться.

• Введення гарантованого річного доходу сприятиме викоріненню багатьох вад, властивих сучасному капіта­лістичному і соціалістичному суспільствам[30].

Зміст цієї ідеї полягає в тому, що всі люди, незалеж­но від того, працюють вони чи ні, отримають безумовне право на дах над головою та їжу. Вони мають отримува­ти не більше, ніж потрібно для підтримання життя, але й не менше того. Таке право здається зараз чимось новим, попри те, що досить стара норма, здавна проповідувана християнською церквою і втілювана у практиці багатьох «примітивних» племен, обстоює беззастережне право лю­дей на життя, незалежно від того, чи виконують вони свій «обов'язок перед суспільством», чи ні. Це право ми га­рантуємо домашнім тваринам, але не поширюємо його на наших ближніх.

Такий закон неймовірно розширив би простір осо­бистої свободи; жодну особу, яка економічно залежить від інших (батьків, господаря, чоловіка тощо), вже не можна було б змусити підкорятися під загрозою голоду; талано­виті люди, які прагнуть спробувати інший спосіб життя, могли б здійснити свої мрії, якби погодилися піти на деякі жертви і тимчасово пожити у відносній бідності. Сучасні розвинені країни майже втілили в життя цей принцип, — але «майже» означає «не по-справжньому». Бюрократія все ще керує людьми, все ще контролює їх і принижує. Але при гарантованому доході сам факт, що будь-яка людина потребує скромного житла і мінімум їжі, не потребує «до­казів». Тобто відпала б потреба у бюрократичному апараті, який керує програмою соціального забезпечення з власти­вими йому збитками та приниженням людської гідності.

Гарантований щорічний дохід може забезпечити реальну свободу і незалежність. Тому він несумісний із будь-якою системою, заснованою на експлуатації і контр­олі, особливо з різними формами диктатури. Радянську систему характеризує те, що вона вперто відкидає такі пропозиції навіть у сфері елементарних послуг і товарів (наприклад, безкоштовний громадський транспорт чи молоко). Виняток — безплатне медичне обслуговування, хоча й це лише видимість, бо воно передбачає цілком певну умову: аби одержати його, треба бути хворим.

Якщо порахувати вартість утримання величезного бюрократичного апарату, який опікується питаннями со­ціального забезпечення, вартість лікування хворих, особли­во психосоматичними захворюваннями, вартість боротьби зі злочинністю й наркоманією (які нерідко є формами про­тесту проти насильства і нудьги), то цілком очевидно, що ціна утримання індивіда, який бажав би мати гарантова­ний річний дохід, виявиться меншою за ціну нашої системи соціального забезпечення. Тим, хто переконаний, що «люди за природою ледачі», така ідея видається небезпечною і не­здійсненною. Але це кліше насправді не має жодних підстав і править лише виправданням тому опору, з яким стикаєть­ся пропозиція відмовитися від влади над безпорадними.

• Треба вивільнити жінок від патріархального пану­вання.

Головним чинником гуманізації суспільства є ви­вільнення жінок від патріархального домінування. Це до­мінування розпочалося близько шести тисяч років тому в різних частинах світу, коли надлишок продуктів сільського господарства дозволив наймати й експлуатувати працівни­ків, створювати армії і моїутні міста-держави[31]. Відтоді в більшості культур усього світу, а не лише Середнього Сходу і Свропи, гору взяли «асоційовані чоловіки», які підкорили собі жінок. Ця перемога чоловічої статі над жіночою базу­валась на економічній владі чоловіків і створеній ними вій­ськовій машині.

Війна між статями така ж стара, як і боротьба між класами, але має складніші форми, оскільки жінки потрібні чоловікам не лише як робоча сила, а і як матері, коханки, розрадниці. Війна між статями нерідко набуває форм від­вертих і брутальних, та найчастіше це прихована війна. Жінки поступилися перед силою чоловіків, однак вони у відповідь завдають удару власною зброєю, серед якої на чільному місці є сміх.

Підкорення однієї половини роду людського іншою завдало і все ще завдає нищівної шкоди обом статям: чо­ловік привласнює собі роль переможця, жінка — жертви. Це прокляття лежить і на чоловіках з їхнім відчуттям пе­реваги, і на жінках з їхнім відчуттям неповноцінності, на всіх їхніх стосунках, і навіть на тих, хто свідомо виступає проти чоловічого панування. (Фрейд, беззастережно пере­конаний у чоловічій вищості, вважав, що в жінок почут­тя неповноцінності викликане удаваним жалем з приводу відсутності пеніса, а непевність чоловіків спричинена ні­бито загальним «страхом кастрації». Насправді ж ми спо­стерігаємо в цьому феномені війну між статями, а не біо­логічні чи анатомічні відмінності як такі.)

Багато фактів свідчить, наскільки підлеглість жінок чоловікам подібна до підпорядкування однієї безправної групи населення іншій групі. Як приклад візьмемо стано­вище негрів на півдні Америки сто років тому, яке нагадує становище жінок у цей же період, і навіть сьогодні. Негрів і жінок порівнювали з дітьми; їх вважали емоційними, на­ївними, позбавленими відчуття реальності і тому неспро­можними до самостійних рішень; їх сприймали за безвід­повідальних, хоч і чарівних істот (до цього списку Фрейд додав твердження про менший, ніж у чоловіків, розвиток свідомості («над-Я») жінок і нібито їхню нарцисичність).

Сутність сучасного патріархату полягає в тому, що сильніші здійснюють свою владу над слабшими; в цьо­му ж є і сутність підкорення слаборозвинутих країн, дітей і підлітків. Зростаючий рух за вивільнення жінок набуває надзвичайно великої ваги, оскільки він створює загрозу самому принципу влади, який живить сучасні як капіта­лістичні, так і соціалістичні суспільства; звісно, якщо жін­ки розуміють вивільнення як відмову від участі у пану­ванні над іншими групами, зокрема над колоніальними народами. Якщо рух за вивільнення жінок визначить своє завдання і призначення як сили, що протистоїть владі, тобто «анти-влади», жінки матимуть вирішальний вплив у боротьбі за нове суспільство.

На шляху до вивільнення вже зроблено важливі кро­ки. Можливо, майбутній історик напише, що найбільш ре­волюційною подією XX століття був початок вивільнення жінок і занепад панування чоловіків. Але в щойно розпоча­тій боротьбі за жіноче визволення не варто недооцінювати опір чоловіків. Їхнє ставлення до жінок (і в сексуальних взаєминах зокрема) ґрунтується на їхній показній вищо­сті, і чоловіки вже починають почуватися вкрай ніяково й неспокійно з тими жінками, які відмовляються сприймати міф про цю вищість.

Із рухом жінок за вивільнення тісно пов'язані й антиавторитарні виступи молоді. Пік цих виступів при­падає на кінець 60-х років; сьогодні, зазнавши ряду змін, чимало колишніх бунтівників проти «істеблішмен­ту» знову стали «слухняними». Однак колишнє поклонін­ня перед батьківським та іншими різновидами автори­тетів минуло й, очевидно, стару шанобливість уже не повернути.

Паралельно з визволенням від влади авторитетів від­бувається й визволення від почуття провини, викликаного взаєминами статей: секс перестав