Читати книгу - "Спомини"

Біблійну історію Старого Завіту, екзегезу (Ісая), єврейську, сирійську, арамейську і арабську граматику викладав отець-професор Мишковський[241] по-латині. Він тримався віденського Чокого[242], і зразу були малозрозумілі виклади. Був він дуже сухий і малопритягаючий своїм зовнішним викладом і змістом. Але то була свята людина, глибоковчена, з феноменальною пам’яттю. Був завзятий лемко і русофіл. По-латині і по-польськи говорив дуже добре, а по-українськи — лемківським діялектом.

Назагал треба сказати, що між професорами і слухачами замале було зближення і зацікавлення. Виклади були для українців і поляків разом. Українці сиділи по правій стороні, а поляки по лівій, для викладаючого професора було навпаки. І інші виклади, як я зачував, не дуже притягали, бо професори не старалися зацікавити слухачів. На світських факультетах виклади були займаві[243], студенти старалися здати іспити і осягнути становище. На богословських викладах не було якихось дотинків[244] під оглядом національним. Одначе українці з поляками мало зносилися, хіба одиниці, задля того не покидала мене думка, що може на філософічному факультеті можна більше занятися наукою. Я говорив навіть на ту тему з Степаном Балеєм, що приготовлявся на професора університету; але він був атеїст. Я боявся, що і на філософічнім факультеті не все так рожево, як я собі думав. Може і та була причина, <що я до богословських наук не брався на початку так пильно>[245].

Пригадую собі, що ми ходили на якісь збори в справі створення Українського університету, і на них промовляв Кость Левицький