Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вежі мовчання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вежі мовчання"

274
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вежі мовчання" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52
Перейти на сторінку:
голову вся ця публічна ганьба? Зрада Батьківщині, хіба це жарти?! І неважливо, що за Батьківщина, гарна чи погана, реальна чи міфічна, статті Кримінального кодексу і в газетах з’явилися б більш ніж реальні.

— Я згодний, — сказав він. — Але проти продажу акцій можуть заперечувати мої партнери, інші акціонери.

— Не можуть, — відповіли особісти. — Полковник Качанов тут якраз представляє їхні інтереси повною мірою.

У кімнаті з’явився полковник Качанов, і вони швидко залагодили всі деталі.

Так Червоний Дон зрозумів, що нікого він не «кинув», а «останній лох» — це він сам. Особісти й київський холдинг розробили цю операцію давно і обдурили його, як дитину, підвівши за білі пещені рученьки до прірви, на самісінькому краєчку якої стояв літак «Київ — Вашингтон».

Дійсно, надалі залишатися в країні виявилося небезпечним. Втративши завод і весь бізнес, він за одну мить втратив і весь свій вплив. Тепер Матвій Донець став звичайним пенсіонером, хіба що із солідним рахунком у банку. І як тільки він відійшов від справ, йому відразу дали це зрозуміти практично всі без винятку: і друзі, і вороги. Він став таким же слабким і беззахисним, як й інші громадяни цієї великої й жахливої країни. Це було дуже незнайоме й неприємне відчуття — беззахисність. Якось він зайшов до аптеки купити таблеток для серця, і його впізнали двоє робітників заводу. Вони осміяли і обматюкали свого колишнього директора привселюдно. У пресі почали з’являтися недвозначні статейки, що нібито відкривали завісу над тим, як він заробив свої мільйони, починаючи від приватизації заводу й закінчуючи останніми подіями. Матвій Степанович чудово розумів, звідки це все йде й чим може закінчитися, тому пропозицію погостювати від двоюрідного брата дружини, який жив і працював у Штатах у якомусь солідному університеті й давно мав американське громадянство, прийняв із задоволенням і невластивою поспішністю.

Матвій Степанович нервово скинув плед, відстебнув ремінь безпеки й спробував акуратно пройти, однак прослизнути повз гладку дружину, не розбудивши, не вдалося.

— Мотю, ти куди? — сонно запитала вона.

— Я зараз, подивися за Марійкою, — відповів відставний директор, тримаючись за серце, що знову нагадало про себе гострим болем.

Він упевнено пішов величезним салоном, заповненим сплячими людьми.

— Пробачте, літак зараз входить у зону турбулентності. Чи не могли б ви повернутися на своє місце й пристебнути ремені безпеки? — сказала, фальшиво посміхнувшись, стюардеса.

Він із тугою згадав свою «аннушку», де він завжди був найголовнішим пасажиром. Але тепер Червоному Дону треба було звикати — і змиритися з тим, що він такий же, як усі. Нітрохи не кращий, однак і нітрохи не гірший. Жити йому залишалося всього два місяці.


Приблизно у цей же час прес-центри силових структур розповсюдили офіційні повідомлення про завершення слідства й розкриття двох жорстоких ритуальних убивств, які так вразили кілька місяців тому всіх мешканців містечка. З повідомлень випливало, що жодного стосунку до експорту продукції заводу ім. Кибальчича, а отже, і до вантажу подвійного призначення ці події не мають. Усі підозрювані на даний момент затримані й перебувають під вартою. Працювала група, три чоловіки. Один — таксист, він підбирав людей із вечірнього московського потяга — цей факт і став відправною точкою. Слідству вдалося встановити, що й Іваненка, колишнього митника, і Букреєва, начальника зовнішекономвідділу заводу востаннє живими бачили саме на залізничному вокзалі. Потім дорогою підсідали ще двоє зловмисників, завозили у глухе місце, накидали на шию дріт — і душили.

У прес-релізі правоохоронці підкреслювали, що всі троє підозрюваних є членами нової релігійної секти невстановленого напрямку. Під час обшуку за місцями їх проживання виявлено багато предметів, за допомогою яких і відправлявся релігійний культ: черепи тварин (яка і коня), а також два людських черепи, ніж-мачете, бубон і таке інше. Із чим пов’язаний ритуал підвішування жертв у вежах, слідству встановити поки не вдалося. Втім, найголовніше те, що злочинців знешкоджено і на них чекає справедливий суд, зазначалося в прес-релізах. І з цим важко було не погодитися.


— Але ти ж обіцяв, що це моє останнє завдання! — Вона плакала, і туш рясно текла по щоках.

— Так, але ситуація змінилася, тому тобі доведеться попрацювати ще.

— Але я не хочу!

— Це нікого не хвилює, сама розумієш! — Він сидів, вільно закинувши ногу за ногу, на зручному дивані. Над його головою висіла фотографія напівголої дівки з написом «Нічний клуб „Янголи“». — А якщо почнеш викидати коники, то твій чоловік довідається про твоє чудове минуле!

— Сволота!

— Ну, навіщо ж так грубо?! Це наша робота, дорогенька.

Дівчина була вагітна, і нервувати їй було шкідливо. Вона розуміла, що виходу в неї немає, і від цього плакала ще сильніше.

— Але ж я могла тоді поїхати з ним! Просто кинути все — і втекти! Я могла…

— Забудь! Нічого ти не могла, — посміхнувся чоловік. — І знаєш чому?

— Чому?

— Тому що він — такий же, як ми. Такий же, як усі. Ти могла втекти з кимсь незвичайним, з яким-небудь героєм, але — не з ним.

«Так, — подумала вона. заспокоюючись і витираючи туш зі щік серветкою, — так і є. Він був лише випадковим свідком… Співучасником кумедних обставин. Якщо кохання, звісно, можна вважати кумедною обставиною…»

— На, візьми, тут дві тисячі, — чоловік простягнув їй гроші. — Це тобі на шпильки. І йди до мене ближче.

Вона подивилася на нього, наче не розуміючи, про що йдеться.

— Іди, іди! Не турбуйся, камери спостереження я вимкнув, — заспокоїв її полковник Качанов, підвівся, зняв піджак і повільно, з легкою посмішкою в очах, почав розстібати зіпер на штанях.

Примітки
1

Пісня Олега Бондаренка.

(обратно) 2

Пісня Олега Бондаренка.

(обратно)
Оглавление ВІВТОРОК. ДЕНЬ
1 ... 51 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вежі мовчання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вежі мовчання"