Читати книгу - "Крутая плюс, або Терористка-2, Марина Меднікова"

Капітан щойно скомандував відправлення, матроси взялися за східці. Командо, як бігун зі старту, рвонув уперед. Трап прибрали, і Командо плигонув із причалу, схопився за леєри, підтягнувся, перекинувся на палубу. Просто до Крутої.

Вона не зрушила з місця. Зацікавленому спостерігачеві могло здатися, що вони впали одне одному в обійми. Нарешті небайдужий глядач знайшовся. Зірка згори спостерігала всю голлівудську любовну мізансцену.

А от — картина неозорого натюрморту столів: малі голландці можуть відпочивати вкупі з голландцями великими. Під рондо капричіозо Сен Санса ліпше засвоюватиметься м’ясне та рибне асорті, не кажучи вже про фрикасе та трюфелі в кокотницях. Суші сашимі так само.

Принципу «Лише своє» кандидат у мери дотри малася тільки в напоях, бо хоч як гіпнотизуй довкілля ідеологічними шарами барами, не росте у нас ананас. І банан теж. Горілка «Крутая» буяла етикетками в усьому невичерпному асортименті:

Крутая міцна, Крутая м’яка, Крутая така, як треба, Крутая на всі смаки, Крутая до риби, Крутая до м’яса, Крутая до розмови, Крутая до інтиму, Крутая до танців. Для полірування пропоновано вибір «Крутого Роґуля». Світлого, темного, чорного, класичного, модерного, білопінного. Струнні хлопці у фраках поскладали реманент і перебралися з палуби ближче до їдла.

Зірка їжі не торкалася, пила воду, скуштувала садовини. Командо герметично мовчав, лиш опромінював товариство флюїдами тривоги.

Поставши на чолі столу, Крутая створила епіцентр.

— Ми всі давно й тісно співпрацюємо, знаємо один одного, як облуплених. Отож, почну з сюрпризу, щоб цей бенкет закарбувався у пам’ять кожного. Увага, крутий стриптиз!

Лілія Крутая, бізнесменка, добродійниця, спонсор і меценатка, кандидатка в мери ефектним акторським порухом скинула крислатого капелюха, пожбурила за борт. Як на подіумі продемонструвала стильну коротку стрижку густого русявого волосся. Ідеально вкладена сантиметрової довжини зачіска відкривала досить гарне, трохи вилицювате обличчя. Такою зворушливо молодою її не бачив ніхто з тутейших.

— Богиня! Фея! Мерилін Монро! Роксоляна!

Гіп-гіп, ура! Будьмо! Лілія Крутая — мать городов руських!

Автор безсмертного слогана Анатоль Пікайзен тремко напрутився.

Зірка по-шпигунському зиркнула на Командо.

Не помітив, споглядав господиню.

Лаура Владиславівна професійно втішно милувалася власноруч створеним іміджем крутої клієнтки. Навіть байдужий до всього, крім грошей та свого травлення, її Деметр завібрував, очицями ковзнув видатною фігурою Лілії Іванівни.

Тетяна Кулик випала з апофеозу, бо саме відволіклася на черговий дзвінок, розімліла обличчям: на рурі знову був Ігор Кулик — джуніор. Із палубних кулуарів, із-за обслуги в дверях вигулькнула Грипа Бевзь. У чорному, з білим комірцем, туго зачесаним пожухлим волоссям, зібраним у мізерне кубельце. Незворушна, дядькувата, важке підборіддя, гострі очиці. Перестояла перший тост і так само, як з’явилася, непомітно злиняла. Уважний спостерігач неодмінно вирізнив би це обличчя із строкатого натовпу і, годі відкинути, що в нього зринуло б запитання: чим пов’язані ця химерна жінка з Лілією Крутою?

Маємо, маємо уважного спостерігача — Зірку.

По обіді під Брамса та Сарасате розколошкана, така, як треба, публіка перетекла, зашпортуючись на стрімких трапах з килимовими доріжками, на палубу. До танців.

Дніпро Бористен за бортами хизувався неозорими кучерявими обширами за кормою, скрикував чайками, білів піщаними пляжами, облямованими вербами, пружно гойдався темними прозорими хвилями, бурунився під кілем сніговою піною. Байдуже, кого гойдати колисати, кого куди нести. Без міри й ліку пропливає званих, та катма обраних. Усе минає і спливає.

Обростають мушлями на замуляному тисячолітньому дні потопельники — лодії, чайки, човни, катери, пароплави, баржі… Обри, варяги, греки, монголи, татари, візантійці, чорні клобуки, західні й східні європці, чудь, меря, весь, мордва, чухона, мурома… Знайдеться місце для всіх, хто гадав, буцім ухопився за бороди своїх богів, мізерних і скороминущих. Не прагніть, сучасники, Божої бороди, не вистачить вам ані сили, ані снаги, ані натхнення, ані життя. Пливе човен, води повен, та все хлюп хлюп хлюп хлюп. Та все хлюп хлюп хлюп. Хлюп.

Для танців розжилися джаз-бендом. Під двадцяті роки минулого століття. Широкі штани в смужку, смішні камізельки, канотьє з соломки і солістка африканського походження. Із секретом.

На замовлення вже впитих гостей проспівала частушкі з матюками.

Ще перед джазом випущено дитячий колектив «Крутенятко». Гарнюні, відмиті та відгодовані, малі україночки так завели люд своїми піснями, аж Деметра кинуло в танок: прокільчилася, забрунькувала правдива народня натура під строєм скоробагатька. Дівчаток не хтіли відпускати. Горда за своїх вихованців Тетяна Кулик запропонувала доброчинний аукціон: хто придбає віночка з голови юної солістки. Виграв Деметр. За п’ятдесят п’ять гривень. Більше ніхто не схотів платити.

Віночок Деметр подарував Лаурі Владиславівні.

Забажав сам його зодягнути на японську зачіску.

Лаура одверталася й сичала, як усміхнена кобра, а Деметр, узиваючи педикюршою, наполіг. У другому раунді виграв технічним нокаутом — зачепив вінка за одну з бамбукових шпичок. Лаура Владиславівна набрала вигляду корови у вінку з історичної стрічки «Вєсьолиє рєбята».

Життя багате на розваги.

Лілія Крутая обходила гостей з келихом.

Назирці — офіціянт з пляшкою у срібній діжці:

Крутая з кожним пила чесно, не динамила. Обдарований аналітично спостерігач міг би виснувати, що леді схвильована. Заливає певну невпевненість, надрочує кураж. До столика Командо, Зірки й Тетяни Кулик Крутая, пригубивши келиха, зволіли присісти.

— Нам би вже до ладу зазнайомитися, — осміхнулася. — Як почуваєтеся? — подивилася на Зірку.

— Дякую.

— Це я вам дякую. Я вами задоволена, — Крутая намагалася говорити короткими фразами, щоб не заплівся напитий шампанським язик. — Хочте шампани?

— Дякую, ні.

Зірка споглядала досі заочну шефиню. Від