Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

як річки. то ми схильні пов'язувати її з теперішньою Синюхою у Первомайському районі Миколаївської області, де зафіксовано й Синюхин Брід, тобто Бичачий Брід. Слід зазначити, що в Україні надзвичайно багато гідронімів на Син-. Навіть сама Синюха має притоки з назвами Синець, Синиця, Синичка, Синька, які, звичайно ж, не стосуються такої пташки як синиця. Подібних назв багато в басейнах Дніпра, Дністра, Дунаю, Сіверського Дінця й Південного Бугу. І якщо не всі вони, то принаймні більшість із них, очевидно, мають таке саме походження і значення, що й Синюха, тобто пов'язуються з биком.

Понад два з половиною тисячоліття тому вперше згадав Геродот у своїй славнозвісній «Історії» про Ексампай, загальноскіфську релігійну святиню. І два з половиною століття дослідників хвилювали дві не розгадані досі загадки скіфської святині: що означає її назва і де ця святиня розташовується. Тепер на ці дві загадки пролито деяке світло. <141>

Українська Одеса, індійська Одіса та грецький Одісей

Назва Одеси, славного міста на Чорному морі, яке нещодавно відзначило свій 200-річний ювілей, давно привертає увагу дослідників. Прийнято вважати, що воно постало наприкінці XVIII століття на місці старовинного слов'янського поселення Коцюбієво, що його згодом турки й татари укріпили й назвали Хаджибей. 1795 року Хаджибей перейменували в Одесу на честь давньої грецької колонії Одес, Одесос, яка розташовувалася неподалік, на березі Тилігульського лиману. Щоправда, потім нібито з'ясувалося, що ця колонія містилася в Болгарії, біля теперішньої Варни. Про походження назви Одеса існує переказ, пов'язаний з адміралом Й.М.Дерибасом. Коли йому сказали, що тут мало питної води, він начебто відповів по-французькому: «Ассе до», тобто «Води досить». Якщо читати цю відповідь з кінця, то якраз і виходить «одесса»(Янко, 106–107;Коваль, 33–34). Проте, звичайно, це тільки зразок народної етимології, дослідники вважають, що в основі назви лежить грецьке слово. А тим часом накопичилося чимало даних, які дозволяють по-новому поглянути на назву Одеса й на ареал довкола неї, а також вдатися до деяких фактів поза межами України.

Зазначимо відразу: назва Одеса виявляє спорідненість із назвою сучасного індійського штату на сході Індії — Оріса. Назва Оріса вимовляється і як Одіса. Це викликано тим, що в мові хінді, державній мові Індії,церебральне р вимовляється і як церебральне д. Скажімо, слово бара — «великий» вимовляється і як бада, ларка — «хлопець» — як ладка, параті — «падає», як падаті. Через це назва штату має подвійну вимову — Оріса й Одіса. А цей штат, як і сусідній Біхар — хіндімовний. Тому й все<142>світньо відомий стиль індійського класичного танцю, який тут виник і первісно був танком храмових танцівниць-девадасі, більше відомих у Європі як баядерки, також має подвійну назву — орісі та одісі.

Оріса здавна славиться як «земля богів». І досьогодні тут збереглися численні й широковідомі храми й пам'ятки, до яких звідусіль сходяться мільйони прочан і туристів. Серед них 10 ступ, встановлених на місцях, де Будда виголошував свої проповіді, печери в горах Удайгірі та Кхандагірі, знаменитий храм Сонця в Конараку, величезний вішнуїстський храм Джаганнатха, шіваїстський храм Лінгараджа. Цей храм присвячено Шіві, верховному індуїстському божеству, що зображається з тризубом. А саме на Молдаванці в Одесі, на вапняковій стелі знайдено напис з іменем Бутанат, яке тотожне індійському Бгутанатх — «Владика бгутів», де бгути — добрі й злі духи, які складають почет грізного й водночас милосердного Шіви. По сусідству, у давньому місті Тіра в гирлі Дністра(зараз Білгород-Дністровський) знайдено інший напис з іменем Шіви — Махадава, в якому неважко розпізнати індійське Махадева — «Великий бог», ще одне з багатьох імен цього божества. Обидва написи датуються II ст., тобто набагато раніше за храм Лінгараджа в Орісі, зведений у VIII столітті.

Дружина Шіви, його жіноча іпостась, звалася Деві — «Богиня» або Махадеві — «Велика богиня», а ще Геродот у V ст. до н. е. мовить, що таври, давні насельники Криму, поклоняються Діві (Геродот, 204). Діва ж виявляє не тільки етимологічну, але й функціональну спорідненість з індійською Деві. Поклоніння Діві рясно відбилося у назвах як у Криму, так і по всій Україні, а також у Болгарії, Польщі, Чехії, Румунії. Назви Парфеніт, Парфенон, Німфей, Діа, Киз-Таш, Киз-Аул, Киз-Кермен, Киз-Куле в Криму, назви річок Дівка, Дівиця, Дівуха, Дівоча, Дівочин, Дівошин, Дівчий в різних регіонах України пов'язані саме з нею. Святилища таврської Діви, як і індійської Деві, знаходились на узвишшях і стрімких урвищах, а на Україні, як і в іншому слов'янському світі, маємо численні Дівочі та Дівич-гори, наприклад, у Києві, Каневі, Трипіллі, Сахнівці.

Шіва мав ім'я Махеш — «Великий бог», його дружина — Махеші — «Велика богиня». Саме Махеші під іменем Мокоша входила до язичницького пантеону київського князя Володимира, причому вона тут була єдиним жіночим божеством, що засвідчує її виняткову важливість. Діва-Махеші була покровителькою і захисницею Херсонеса Таврійського, Корсуня літописних джерел, теперішнього Севастополя, а саме з Корсуня-Херсонеса Володимир приніс до Києва християнство, привів християнських священиків і привіз християнські регалії. Тож Хреститель Русі добре знав і херсонеську Діву-<143>Деві і її божественного чоловіка, котрий під іменем Влес стояв на Подолі в Києві, на березі Почайни. Ім'я Влес — слов'янський відповідник імені Вріш, із санскриту «Бик», що його мав Шіва-Рудра, тотожний слов'янському Родові. І Влес, і Вріш — «скотії» боги в своїх міфологіях.

Південь України, особливо ареал від Керченської протоки до Дністра, здавна вважається індоарійським, тобто пов'язаним з індійськими племенами. Кримських таврів від сіндів на Таманському півострові відділяла лише вузька Керченська протока, колись Боспор Кімерійський, назва якого пов'язується з кімерами-сувірами-сіверами (див. статтю «Індійські сувіри, українські сівери й кімерійці»). А таври й сінди — споріднені племена, як і меоти, дандарії, керкети, агри та інші, що теж входили до колись могутньої Боспорської держави, що існувала тут починаючи з VI ст. до н. е. Це знайшло відбиття і в боспорських написах. Так, лише в написі № 1137, знайденому в Анапі, засвідчено 11 імен Сінд, Сіндок, пов'язаних із сіндами (КБН, 673–676).

У «Махабгараті» — велетенському індійському епосі — згадується країна Дандадгара. Вона і давня Оріса, яка в епосі має назву Одра, згадуються поряд, що підтверджує їхнє сусідування і