Читати книгу - "«І бачив я звірину...», Віктор Васильович Савченко"

Тори. Кожен іудей, уже з дитинства, зорієнтований на творче мислення, на володіння логікою, на проникнення в глибини істини, на дошукування зерна будь-якого предмета чи явища. Мойсей, подарувавши народові «скриню з таємницями» і зорієнтувавши його на відкриття таємниць, запрограмував іудеїв на творчість. Тому з таким трепетом ставляться вони до своєї священої книги. За кожним рядком, за кожним стихом для них схована велика істина. Іудеї нагадують золотошукачів, які, на відміну від старателів, точно знають, що золото є. Не всім щастить, але всі його шукають. Тому поміж них так багато пророків. Виникнення християнства зумовлене тими ж пошуками великого підтексту в рядках Тори. Перші євангелісти — це ті, кому дано було побачити за скупими рядками пророцтва, писаного багато сот років тому, і прихід Месії (якого вони впізнали), і його страту, і лихі події для всього народу Сима. Вони ж — євангелісти, діти Сима і спорудили духовний дім для дітей Яфета — христову віру: «…і нехай пробуває в наметах він (Яфет) Симових.» По суті то було розщеплення доти монолітного, окультного вчення іудаїзму.

Після вигнання (галута) для іудеїв почався другий етап дослідження Тори. У вигнанні, зокрема в Іспанії, з’явилися авторитети у цьому ділі — кабалісти. Треба сказати, що християни також досліджували Біблію у такому ж плані, але згодом церква заборонила ті пошуки, а тих, хто ними займався, проголосила єретиками, прирікши таким чином Біблію стати книгою священою, але недоступною для пізнання її глибин. Цим церква запрограмувала своїх вірних на догматизм, а отже і вторинність. Заборонені були й кабалісти-іудеї, але завдяки високій свідомості і герметичності єврейської громади, кабалістичне вчення не припинилося.

Мабуть, як реакція на великі випробування виникла теза про винятковість євреїв. Втім, не виключено, що ця теза була відома ще до вигнання. У чому вона полягає?

Кожен об’єкт складається з зовнішньої і внутрішньої частин. Людство також має свої зовнішню і внутрішню частини. Зовнішня — все людство, внутрішня — євреї в ньому.

Самі євреї також поділяються на внутрішніх, тих, хто шукає шлях до Творця, і зовнішніх, тих, хто задоволений нашим світом.

Поміж віруючих є ті, що проникають у таємниці Тори — внутрішня частина і ті, які обмежені лише зовнішнім виконанням заповідей — зовнішня.

У кожному євреєві є його внутрішня частина, що має назву «точка в серці», і зовнішня «гой» (неєврей) у ньому.

Якщо єврей працею над собою вивищує себе внутрішньо, а зовнішній частині, тобто тілу, приділяє уваги не більше, ніж треба для біологічного існування, то він впливає на світ так, що й інші євреї, а також інші народи, починають прагнути до внутрішньої суті речей.

Та якщо кожен з євреїв приділяє своїй зовнішній частині («гоєві») більше уваги, ніж внутрішній, то і все зовнішнє у світі починає переважати над внутрішнім. Тоді євреї починають потрапляти під владу народів світу.

Кожен із євреїв зокрема спроможний підвищити або знизити загальний рівень людства.

Гої (неєвреї), у свою чергу, поділяються на внутрішніх — праведників народів світу і зовнішніх — тих, що несуть світу горе і руйнування.

Якщо за аналог до всього людства взяти елементарну його частку — окрему людину, то цю тезу можна пояснити ще й так: людське тіло з його органами зору, слуху і т.д. — це тільки скафандр для сутності іудея, що прийшов у земний світ, а людський розум та його душа — персональний комп’ютер у цьому скафандрі для іудея.

Можливо, положення про винятковість нації, коли іудеї жили поміж кочових племен дітей Хама, і давало підстави так вважати, то тепер, коли більшість із них оселилася в середовищі яфетичних народів, це явне перебільшення. Втім, офіційний іудаїзм позбавлений цих крайнощів.

Теза про винятковість мала свої позитиви й негативи. Вона не дала розвинутись у вигнанців комплексу меншовартості і водночас вселила у них упевненість у собі — це добре. Та водночас вона сприяла вихованню зневаги до інших народів, що й викликало (і не один раз, зокрема в Іспанії та Німеччині) зворотну реакцію, що призводило до катастроф. У єврейській історії події другої світової війни, коли було знищено шість мільйонів євреїв, мають назву «Катастрофа» (найбільша катастрофа, починаючи з єгипетського полону).

16. Сьомий син Яфета — Тирас уже зробив перший крок на історичній арені. На ній побували як ті, що зіграли роль завойовників, злочинців, так і персонажі, які дали людству приклад високої культури й духовності. Важко вгадати мотиви, що ними керується Вища Сила, відводячи ту чи іншу роль черговому персонажу. Так само важко прогнозувати і роль Тираса. Але за окремими прикметами можна здогадуватися, що Тирасові судилося відіграти в історії людства не лиху роль. Ось ці прикмети:

1. Страшні випробування (війни, голодомори, репресії), а по суті спокутування гріхів за всі попередні покоління.

2. Україна здобула незалежність, не проливши крові.

3. Духовна (синьо-жовта) символіка, на відміну від тієї, що символізує плоть («кама рупа» — червоне чудовисько в нас).

4. Слова Нострадамуса, який сказав: «…а затим пустить паростки та, що була довго безплідною, починаючи з п’ятдесятого градуса, і яка поновить усю Церкву Христову…» П’ятдесятий градус Північної Широти оперізує Україну на рівні Львова, Києва, Харкова.

5. Пророцтво св.Івана Богослова, яке стосується (принаймні з 13 гл.) православного світу. А православ’я прийшло від Явана до Тираса, а вже від Тираса поширилося до Мешеха. Тобто якщо корінь православ’я (як і всієї віри Христової) знаходиться в Греції, то стовбур — у Київській Русі, а вже гілки — в Московському царстві.

І, що надзвичайно важливо, вихід на історичну арену Тираса співпадає зі спокійним періодом людства. Це час, коли сфера Темного сателіта все далі віддаляється від свого матерільного тіла Землі, водночас зменшується його активність (кількість «здригань» на століття).

Земне життя, це безперервне змагання між білим і чорним, усередині людства, раси, народу і окремої людини. Край цій боротьбі прийде тільки з кінцем цивілізації. Коли перемагає біле, то чорне зовсім не зникає, воно ховається до пори, до слушного для нього часу. Дуже важливо про це пам’ятати Тирасові. Пам’ятати і завжди мати на увазі помилки і злочини інших дітей Яфета і Сима, які коштували