Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

- На що ж саме?

- Та є на що! - відрубав Негору: здавалось, він шкодував, що бовкнув зайве.

- Отже, лишається тільки захопити цей цінний товар,- зауважив Гарріс.

- А хіба це так важко? - спитав Негору.

- Та ні, друже. За десять миль звідси, на березі Кванзи, стоїть табором невільничий караван, що його веде араб Ібн-Хаміс. Він чекає мене, щоб потім вирушити до Казонде. Караван супроводять тубільні солдати; їх досить, щоб схопити Діка Сенда і його супутників. Хай-но тільки «мій юний друг» надумає вирушити до Кванзи...

- А якщо не надумає?

- Я певен - він вирушить. Він хлопець розумний, а до того ж і гадки не має про те, яка там на нього чигає небезпека. Дік Сенд напевно не наважиться вертатись до берега тим шляхом, яким я їх вів. Він знає, що заблудиться в лісі. Тим-то він шукатиме першої-ліпшої річки, що тече до океану, й спробує спуститися вниз за течією на плоту. В нього немає іншої ради. Я знаю «мого юного друга» - він вибере саме цей шлях.

- Можливо...- задумливо сказав Негору.

- Не «можливо», а неодмінно! - вигукнув Гарріс.- Усе вийде так, ніби я і «мій юний друг» домовились зустрітися на березі Кванзи.

- Ну, то нам слід негайно вирушати в дорогу! Я знаю Діка Сенда не гірше за тебе. Він не марнуватиме жодної години, тож конче треба його випередити.

- Рушаймо, друже!

Аж тут із заростей папірусу знов почувся шелест.

Негору вкляк на місці, схопивши Гарріса за руку.

Зненацька пролунав хрипкий гавкіт - із заростей вибіг великий собака. Грізно розтуливши пащу, він підскочив до них.

- Дінго! - вигукнув Гарріс.

- Ну, цього разу ти від мене не втечеш! - крикнув Негору.

Він вихопив у Гарріса рушницю, приклав до плеча й вистрелив.

Дінго жалібно завив і зник у густому чагарнику над потічком.

Негору зійшов берегом до води. Де-не-де на стеблинах папірусу виднілися крапельки крові; кривавий слід тягся по прибережній ріні.

- Нарешті я поквитався з цим клятим псом! - вигукнув Негору.

Гарріс мовчки спостерігав, цю сцену.

- Видно, Негору,- мовив він,- собака дуже хотів тебе порвати.

- Авжеж, Гаррісе, але я йому назавжди відбив хіть!

- За що він так тебе ненавидить?

- Та були колись не помирилися...

- Не помирилися?

Негору більше нічого не сказав. Гарріс подумав, що португалець приховав од нього якусь свою давню пригоду, але не став допитуватись.

Трохи згодом обидва вже простували вздовж потічка, прямуючи до Кванзи.

Розділ III
У ДОРОГУ…

Африка! Не Америка - Африка! Це страшне слово ані на мить не йшло з голови Дікові Сенду. Думаючи про події останніх тижнів, юнак марно питав себе, як же вийшло, що «Пілігрим» опинився біля цих небезпечних берегів? Як він обминув мис Горн і перейшов з одного океану в інший? Тільки тепер Дік зрозумів, чому, незважаючи на швидкий хід судна, земля так довго не з’являлася: «Пілігрим» пройшов удвічі більше, щоб дістатися до американського континенту. «Африка! Африка!» - подумки повторював Дік Сенд.

Він вкотре прискіпливо перебирав у пам’яті всі подробиці цього загадкового плавання. Аж ураз йому сяйнуло: компас було зіпсовано зумисне! І запасний компас розбився не випадково, і лаг не потонув, а його потопили...

«На «Пілігримі» залишився тільки один компас, що його покази я не міг перевірити. Якось уночі мене розбудив крик старого Тома. На кормі я застав Негору... Мені сказали, що він упав просто на нактоуз... Мабуть, це він пошкодив компас!»

У голові в Діка Сенда потроху прояснилося. Він майже розгадав таємницю. Тепер він збагнув, якою підозрілою була поведінка Негору. Він відчував руку португальця в низці буцімто випадковостей, що призвели до загибелі «Пілігрима» й поставили під страшну небезпеку його пасажирів.

Але хто він, цей Негору? Моряк? Він завжди це заперечував. Проте тільки досвідчений моряк міг намислити й здійснити мерзенний замір, який привів «Пілігрим» до берегів Африки!

У всякому разі, коли ще й були нез’ясовані деякі обставини минулого, то щодо їхнього теперішнього становища в Діка сумнівів не залишалося. Вони - в Екваторіальній Африці і, напевно, в Анголі - найнебезпечнішій її частині, за сто миль від узбережжя. Їхній провідник Гарріс - зрадник. За дуже простою логікою виходило: американець і португалець зналися віддавна; випадок звів їх на березі; вони зайшли між собою у змову й задумали щось лихе проти потерпілих з «Пілігрима».

Але що ж саме вони задумали? Можна було б припустити: Негору хоче захопити Тома і його товаришів, щоб потім продати їх у рабство. Зрозуміло й те, що португалець, ненавидячи його, Діка, за старі «образи», шукатиме нагоди помститися йому. Однак що має цей негідник проти місіс Уелдон та її малого Джека?

Становище було жахливе. Та Дік Сенд не занепав духом. Він був капітаном на морі, він залишиться капітаном і на суходолі Він повинен урятувати місіс Уелдон, малого Джека та всіх інших! Доля всіх його супутників - у його руках! І він виконає свій обов’язок до кінця!

Поміркувавши години дві-три над усім цим і зваживши подумки всі шанси на добре і лихе - останнього, на жаль, передбачалося більше! - Дік Сенд підвівся. Він був сповнений рішучості і спокою.

Сонячні промені вже осяяли вершечки дерев. Усі спали, крім Діка Сенда й старого Тома.

Юнак підійшов до Тома.

- Томе,- тихо мовив він,- ви чули рикання лева, ви бачили ланцюги й колодки работорговців. То ви, мабуть, знаєте, що ми в Африці?

- Так, містере Дік, знаю.

- Ось що, Томе: не кажіть про це ні місіс Уелдон, ані вашим товаришам! Не треба нікого лякати.

- Гаразд, містере Дік.

- Томе,- провадив Дік,- ми повинні бути дуже пильними. Ми перебуваємо в ворожій країні. Страшна це країна, страшні й тутешні вороги! А нашим супутникам ми скажемо тільки, що Гарріс нас зрадив,- хай вони будуть насторожі. Хай думають, що нам загрожує напад тубільців. Цього досить.

- Мої