Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан, Жуль Верн"

- Знаю. Знаю й те, що можу покластися на ваш здоровий глузд і життєвий досвід. Ви мені допоможете, Томе?

- Завжди й у всьому, містере Дік!

Дік Сенд звірив старому Томові свій план. Отже, з Гарріса завчасу зірвано маску. Його викриттю допомогли знайдені під деревом ланцюги та колодки, покинуті втікачами-невільниками, і несподіваний лев’ячий рик у хащах. Американець зрозумів це і втік, мабуть, трохи не довівши загін до місця, де на нього мали напасти. Негору йшов назирці за мандрівниками, бо тільки про його присутність могла свідчити поведінка Дівго. Португалець, певно, вже зустрівся з американцем, і вони розмірковують, як діяти далі. Таким чином, у ближчі години небезпека мандрівникам не загрожує. Цей час треба використати для порятунку.

План Діка полягав у тому, щоб якомога швидше повернутися на узбережжя. Потім рушити берегом океану - байдуже, на північ чи на південь,- добутись до першого-ліпшого португальського поселення, а там уже чекати якоїсь нагоди повернутися на батьківщину.

Але як дістатися до узбережжя - тією самою дорогою? Як і передбачав Гарріс, Дік Сенд одкинув цю можливість.

Справді, було б дуже необачно знов вирушати в цю важку подорож крізь лісові хащі тільки для того, що повернутись туди, звідки вони прийшли. До того ж, Негору та його спільники, безперечно, підуть слідом за ними.

Є інший шлях - коротший і безпечніший - водний. Треба поплисти річкою за її течією на плоту. Негору загубить їхній слід. На них не нападуть хижі звірі. На міцному плоту, добре озброєні, Дік Сенд і його супутники дали б належну відсіч і тубільцям, якби ті на них напали. А для вкрай виснаженої місіс Уелдон та її хворого сина подорож річкою була б найзручніша.

Звичайно, якби вирішили йти лісом, можна б сплести з гілок ноші; не забракло б і носіїв. Але тоді руки двох негрів будуть зайняті ношами, а це теж необачно: адже всі його товариші повинні бути готовими до оборони в разі несподіваного нападу.

До того ж, пливучи вниз за течією річки, Дік Сенд почував би себе в своїй стихії!

Отже перш за все треба розвідати, чи нема де поблизу річки. Дік Сенд гадав, що є, і ось чому.

Річка, що впадала в Атлантичний океан поблизу місця катастрофи «Пілігрима», не могла текти ні з півночі, ані зі сходу - з обох боків обрій замикали гори. Тож річка або витікала з гір, або ж, течучи звідкись-інде, круто повертала на південь біля передгір’я. Мандрівники неодмінно мають знайти неподалік цю річку чи принаймні одну з її приток, досить повноводну, щоб нести пліт. У всякому разі, водний шлях, якийсь потік - десь недалеко.

І справді, протягом останніх миль переходу рельєф помітно змінився. Схили стали пологішими, грунт - вологішим. Де-не-де зміїлися струмочки, вказуючи на те, що підгрунтя щедро насичене водою. В останній день загін простував понад таким струмком з іржавою водою й брудно-рудими берегами. Відшукати його буде неважко. Звісно, годі й думати, щоб плисти на плоту вузьким звивистим руслом цього струмка. Але вони подадуться вздовж його берега і дістануться річки чи бодай ширшої й більш підходящої для плота притоки.

Такий простий план склав Дік Сенд, порадившись із старим Томом.

Настав день, і один за одним попрокидалися їхні супутники. Місіс Уелдон передала на руки Нен малого Джека, який іще спав. На жовто-бліде личко хлопчика боляче було дивитися.

Місіс Уелдон підійшла до Діка Сенда.

- Діку,- спитала вона, озираючись довкола,- де це Гарріс? Я його не бачу.

Юнак не хотів казати своїм супутникам про те, що вони не в Болівії, а в Африці. Проте приховувати зраду американця він не мав наміру. Тож він не вагаючись сказав:

- Гарріса більше тут немає.

- Він, мабуть, поїхав уперед?

- Він утік, місіс Уелдон. Гарріс - зрадник. Він змовився з Негору й завів нас аж сюди.

- З якою метою?

- Не знаю. Знаю тільки, що нам треба негайно повернутись на узбережжя.

- Гарріс - зрадник! - повторила місіс Уелдон.- Я це передчувала! І ти гадаєш, Діку, що він діє в змові з Негору?

- Так, місіс Уелдон. Португалець увесь час ішов слідом за нами. Певно, випадок звів цих двох пройдисвітів і...

- Сподіваюсь, що вони не розстануться доти, доки я з ними не здибаюся! - озвався Геркулес.- Я розіб’ю голову одного об голову другого! - докинув він, потрясаючи своїми кулачиськами.

- Що буде з моїм Джеком? - вигукнула місіс Уелдон.- Я ж так сподівалася, що ми от-от дістанемось до асьєнди Сан-Фелісе!

- Джек одужає, коли ми підійдемо ближче до узбережжя,- сказав старий Том.- Там здоровіше повітря.

- А ти певен, Діку,- знов озвалася місіс Уелдон,- що Гарріс нас зрадив?

- Так, місіс Уелдон,- коротко відповів юнак, не бажаючи розводитись на цю тему. І, пильно подивившись на старого негра, додав: - Цієї ночі Том і я розкрили його зраду. Якби він завчасу не втік на своєму коні, я б його вбив!

- То, виходить, асьєнда?..

- Немає тут ні асьвнди, ні села, ні поселення! - відказав Дік Сенд.- Місіс Уелдон, я повторюю: нам треба чимшвидше повернутись на узбережжя.

- Тією самою дорогою, Діку?

- Ні, місіс Уелдон. Ми попливемо річкою на плоту до океану. Цей шлях не такий виснажливий, до того ж безпечніший. Ми ще пройдемо кілька миль пішки, і я не сумніваюсь...

- Я зовсім не стомилася, Діку! - відповіла місіс Уелдон, бадьоро усміхаючись.- Я можу йти пішки. І понесу Джека...

- А ми нащо? - озвався Бет.- Ми понесемо вас обох.

- Так, так! - підхопив Остін.- Зробимо з гілок ноші, намостимо листя...

- Дякую, друзі мої. Однак я волію йти пішки. Ну, то рушаймо!

- Рушаймо! - повторив Дік Сенд.

- Давайте мені Джека,- сказав Геркулес, беручи хлопчика з рук Нен.- Я враз стомлююсь, коли мені нема чого нести.

І велет так ніжно взяв малого на свої дужі руки, що той навіть не прокинувся.

Перевірили й наготували зброю. Рештки провіанту склали в мішок. Актеон завдав його собі на плечі: отож у його товаришів звільнилися