Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

    — Не роби дурниць, — зупинив він мене й стрімко підвівся. — Це ні до чого хорошого не приведе. Інтрижки з тілоохоронцями  — це романтично тільки у фільмах, а в житті... 

     — Це ніяка не інтрижка, — й собі схопилась на ноги я. — Ти що не чув, що я тобі тільки-но сказала? 

     — Ти сама не знаєш, що говориш. Ти мене геть не знаєш.

     — Знаю!

    — З якого ти так вирішила? Тільки тому, що я розповів тобі декілька історій? А може я їх вигадав? Може все це брехня? 

    — Ні, не брехня! Я знаю тебе, бо… — я затнулась, бо те, що я хотіла сказати звучало наївно та геть по-ідіотськи. І я тільки-но це усвідомила.

    Я хотіла сказати, що так мені підказує моє серце, але замість цього сказала: 

   —  Бо знаю.

   Я майже не бачила його обличчя, лише обриси, тож швидше почула, ніж побачила, що він усміхнувся.

    — Ти, звісно, вже доросла заміжня жінка, але в душі маленька дівчинка, яка вірить у прекрасних принців. Так от, я — не принц. Я знаю, що подобаюсь тобі. Я звик до  того, що подобаюсь жінкам й для мене геть не проблема затягнути у ліжко будь-яку з… вас. Я бачив, як ти дивишся на мене. Я знаю, що ти закохана. Але це мине, повір мені. Варто тільки зіткнутися з реальністю, в якій я живу. Це геть не те життя, до якого ти звикла. 

    — Це ТИ про мене нічого не знаєш!  І про життя, до якого я звикла. Всі ці викрадення, вбивства, напади! Кожної хвилини і я, і ти можемо розпрощатися з життям. Забув, що я вже вдова? І я… Я чітко знаю, кого саме я хочу і до кого тягнеться моє серце. 

    Артем мовчав.

    — Скажи, я зовсім тобі не подобаюсь? — з завмиранням серця запитала я. 

    —  Не став дурних запитань. Ти знаєш відповідь.

    — Ні! Не маю жодного уявлення!

    — От і добре. Я краще піду. Лягай спати, — й він просто вийшов геть.

   Я ще якусь хвилину стояла посеред кімнати. Потім просто впала на ліжко та розревілась. Мене просто шматувало на частини від образи та болю. Ніколи в житті я не почувалася такою приниженою. Навіть коли моя свекруха поливала мене лайном, не було так лажово.

   Чесно кажучи, я сподівалася, що Артем щось зробить. Там… зайде, попросить вибачення, заспокоїть мене. Але він так і не зʼявився.

   Який тільки безжальний покидьок! Як так можна?! Жінка перед ним душу вивертає, зізнається в коханні, а він… Просто наплював на мої почуття! Витер об мене ноги! Виявляється, він будь-яку може затягнути в ліжко! Й, мабуть, так і робить. Не даремно ж від нього дружина пішла. Тоді чому він мені відмовив? Невже я аж так йому не подобаюсь? 

  Та врешті решт!

  Я хутко підвелась, витерла сльози з обличчя та влетіла до нього, як розлючена фурія. 

   — Ти..! — крикнула з порога, але більше нічого сказати не встигла. 

  Чесне слово, я цього не планувала. Просто ця клята темрява. Я сама не зрозуміла, як так сталося. За щось зачепилась й полетіла  вперед, прямо на Артема, який лежав на своєму довбаному дивані.

    Я не знаю, чи він спав. (Сподіваюсь ні, бо то вже буде взагалі! Поки я там.., він тут… спить?!). Проте зараз йому явно було не до сну. Він якось здавлено охнув й з переляку закричав:

   — Якого біса?! Іра, що ти…

   — Не кажи мені ні слова! Навіть рот свій поганий не відкривай! 

   Я спробувала швидко з нього злізти. Це виявилось не так просто. Я втислась долонями у його могутні груди, сіла на ньому верхи й… вирішила поки так і залишитись.

   — Я не зрозуміла! Якої кольки! Чим це я тобі погана?! 

   — Іро…

   — Замовкни! Тобто, ти ладен з будь-якою, але не зі мною? Чому?! Що зі мною не так?

   — Ти не…

   — Ти! — я ткнула пальцем йому в груди, — Той, що спить з усіма підряд…

   — Я не…

   — Що ти “не”?! Сам тільки-но сказав! А я, виявляється, йому не така! Мене ще в житті так не принижували! Та ще в такий складний для мене період. Я лише хотіла трохи тепла. От і все! А ти…

   Я нічого не встигла збагнути. Він так раптово схопив мене за талію та одним сильним рухом скинув з себе на постіль, що я не встигла навіть зойкнути. За якусь мить я була під ним. Артем навис наді мною, втримуючи себе на руках. Потім опустився й накрив мої губи своїми.

   Він діяв впевнено й зі знанням справи. Спочатку ніжний дотик впереміш з теплим збудливим подихом. Без поспіху, трепетно, спокусливо. Він наче смакував податливий оксамит моїх вуст. Потім його губи стали більш вибагливі. Він буквально вбирав мої губи все сильніше та сильніше, до легкого болю. Злегка прикусив нижню губу, потім поступово, повільно відпустив мої вуста на волю й нагородив їх лагідним поцілунком — таким собі поцілунком-натяком, поцілунком-обіцянкою, легким, майже невагомим дотиком.

   Я завмерла, мов зачарована, у легкому здивуванні. Я намагалася не дихати, аби випадково не зруйнувати  цей трепетний і  чарівний момент. Мені здавалося, варто невчасно видихнути чи змахнути віями й все це несподіване чудо зникне, як ранішній туман.