Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін 📚 - Українською

Читати книгу - "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дізнавач" автора Маргарита Михайлівна Хемлін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 87
Перейти на сторінку:

— Остаточно?

— Остаточно.

Довид без переходу сказав далі:

— Тебе Малка за копійки мордувала. Зусель сказав, де гроші закопав. Треба піти — відкопати. Тобі віддам. Ти державна особа, використаєш за законом.

— Що за копійки? Звідки у Зуселя?

Довид відмахнувся.

На цвинтарі біля могили Малки стояв Зусель. У червоному залізничному кашкеті, щоправда, з виколупаною кокардою, але загалом непоношеному. Займався своєю звичною справою — молився. З-під кашкета набакир чорніла ярмулка.

Я штовхнув у бік Довида:

— Ну, Зусель фраєр! А я думав, старий картуз тільки з головою у нього зніметься!

Довид показав на Малчине постійне місце спочинку:

— Вона купила. У неї кофта залишалася, ще до війни, поміняла. Зусель, як його Євка з Чернігова притягла, хапався за порожню голову і дуже кричав, щоб закрили. Тож Малка й принесла йому. Дуже він полюбив. Перші слова його, коли знову заговорив: «Мене Малка закрила».

Довид присів на лавочку. Захитався, як Зусель, повторював за ним слова.

Ну що. Зусель на мене нуль уваги. Глипнув немов на незнайомого. Навіть слова не перервав.

Я запитав Довида:

— Лавку хто робив?

Довид відповів без затримки:

— Сунька. — По-хазяйськи погладив сидіння. — Гладка, як коліно. На совість зробив. — І язиком цокнув від задоволення.

Старі молилися довго, під кінець Довид став поруч із Зуселем.

Я приліг на траву неподалік між могилами. Чекав, поки закінчать голосити і так далі.

Довид роздивився мене в траві не відразу.

Покликав:

— Михайле! Де ти?

Я відгукнувся.

Старі люди пішли на голос.

Я кажу:

— Лягайте. Травичка м’яка, де ще полежимо спокійно, як не тут? Затінок, пташки співають. Чистий рай.

Довид присів на траву перший. За ним і Зусель — приліг.

Я розпочав:

— Ну, товариші, давайте тепер спочатку. Розповідайте, хто може. Перше слово тобі, Довиде Срулевичу. А там подивимося-послухаємо, раптом і громадянин Табачник підтягнеться своїм язиком. Добре, що при Малці вийде розмова. Вона й у труну пішла з думкою про мене, що я гроші вкрав чи як.

Довид подивився в бік Зуселя. Той лежав на спині. Дрімав. Козирок стирчав угору. Кашкет навіть не зсунувся — дуже врізався в голову. Замалий. Ніби вріс.

Я показав пальцем на голову Зуселя.

— Не боляче йому? Тисне.

Довид упевнено відповів:

— Не заважає.— Помовчав, озирнувся на всі боки, глипнув на небо, потім на землю під собою.

Я запитав:

— Що ти довкола дивишся? Хто налякав?

Довид усміхнувся. І я подумав, що він прокинувся лише тепер, у дану хвилину. Після Євсея, після Белки, після всього. Обличчя в нього розгладилося. Навіть помолодшало. Наскільки можна. Ясно ж, оманлива видимість, але я зрадів. Йому ще Вовку з Гришком тягти й тягти.

Я підбадьорив:

— Не журись, Довиде Срулевичу. Держава не залишить. Добрі люди допоможуть. Ось Сіма із Сунькою, і сам Файда до тебе з турботою. І Зусель видужує. На світлий шлях виходьте. З утратами, звичайно. Але виходьте. І я під боком. І Любочка. Згоден?

Довид погодився.

Але насилу вимовив:

— Я за Йоською не сумую. Плачу гіркими сльозами, аж задихаюсь. А не сумую. Я після цього хто? Скажи, Мишо.

— Я тобі скажу чесно. Не сумуєш, тому що розсудив і прийшов до правильного висновку. Йосьці у нас з Любочкою краще. За віком він батьків уже забув. Принаймні вони відійшли на друге місце. Ми йому — тепер найрідніші та найближчі. І ти, як грамотна людина, це відзначаєш у своїх думках. А старшенькі — їм забувати важче. Їм — з тобою краще. І ти після цього — людина зі здоровим глуздом. Отже, з тебе надалі буде користь.

— Може… Ти справді так уважаєш? Є можливість жити?

— Є. Точно є.

— Я відразу після Євсея і Белки сумнівався. А тепер ніби й не сумніваюся. Я поганого тобі хотів. Дуже поганого. У голові в мене засіло, що ти винуватий. А ти ж не винуватий?

— У чому? — Я відчував, що зараз піде потрібна мені ниточка. Треба її потягнути. Самостійно Довид не впорається. Тонка робота. — Тебе дурманом обкурили. З одного боку Зусель, з іншого — Лаєвська. До Зуселя питань нема. Релігійний пережиток. А Лаєвська свою користь має. Правильно? Я все знаю, ти мені тільки підтвердь. Ми розберемо по кісточках. Як рибу розберемо. Чистий фарш буде. Прожуємо і не вдавимося. Не вдавимося, Довиде! Тобі хлопців підіймати, подумай!

Довид дивився на мої ноги. Сандалі на мені запорошилися, в дірочки набилася земля. Широкі цивільні штани задерлися високо, і моя біла волохата нога вигляд мала непривабливий.

Я поправив штанину. Обтрусив.

Трохи змінив тему:

— Я, Довиде, без форми. Спека. І вільніше. Люди не чекають, що я їх до чого-небудь притягну. Хоч, якщо совість чиста, то міліціонеру тільки радіють. Уселяє спокій. Тобі як, у формі я більше подобаюся?

Довид зауважив байдуже:

— А я дивлюся, ти без чобіт. Улітку без чобіт прохолодніше. І в хаті не грюкають. Євсей любив грюкати. Діти просили — він і грюкав. Чечітку бив.

Зусель заворушився. Я повернувся в його бік.

Він розплющив очі, щось сказав по-єврейськи одним словом, з питанням.

Довид погладив його по кашкеті:

— Спи, Зуселю, спи. Шлофн.

Я підступився до Довида впритул:

— Давай далі. Не збивайся з курсу. Курс твій правильний. На викорінення допущених помилок. Тим більш я тепер не при виконанні. Ну. — Я для близькості міцно торкнув його за плече.

Свідчення він дав такі.

Після війни в Чернігові оселилася Лаєвська. Басін її знав наочно як привабливу жінку.

Одного разу він побачив Євсея, який прогулювався із цією дамочкою в недозволеному місці — біля Єловщини, де починається ліс. Причому вони гуляли близько під ручку, фактично впритул. А Басін у лісі перебував у справі — з якимсь товаришем крали деревину на дрова за домовленістю

1 ... 50 51 52 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дізнавач, Маргарита Михайлівна Хемлін"