Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П'ять четвертинок апельсина 📚 - Українською

Читати книгу - "П'ять четвертинок апельсина"

564
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П'ять четвертинок апельсина" автора Джоан Харріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 86
Перейти на сторінку:
шовк. Мати не в курсі.

Поль кивнув і ніяково глянув на Ренетт.

– Ми могли б його просто тут і розділити, – невпевнено промимрив він. – У м-мене є ніж.

– Дай мені, – попросила я.

– Ні, я це зроблю, – одразу підхопився Кассі.

– Ні, він мій, – заперечила я. – Дай мені.

Я вимушена була метикувати дуже швидко. Звісно, я могла б приховати трохи апельсинової цедри, та не хотіла, щоб Кассі щось запідозрив.

Я повернулась до них спиною і почала ділити апельсин, ріжучи обережно, щоб не поранити пальців. Розрізати на четвертинки було дуже просто – спочатку ріж уздовж, а потім поперек, – та мені потрібно було вирізати ще один шматочок, щоб його вистачило для мого задуму, але щоб ніхто не помітив – шматочок, який я могла б сховати в кишені… Розрізаючи, я помітила, що Томас приніс севільський червоний апельсин, і на якусь мить я зачудувалася криваво-червоним соком, що стікав із пальців.

– Швидше, незграбо, – поквапив мене Кассі. – Скільки треба часу, щоб порізати апельсин на чотири частини?

– Я намагаюся, – огризнулась я. – Шкірка тверда.

– Д-д-давай я… – Поль рушив у мій бік, і на долю секунди мені здалося, що він встиг побачити п’яту тоненьку скибку апельсина до того, як я сховала її в рукаві.

– Усе гаразд, – промовила я. – Уже закінчила.

Шматки вийшли неоднаковими. Я зробила все, що могла. Та одна четвертинка однаково була значно більша за інші, а ще одна зовсім маленька. Я взяла найменший шматочок. Звернула увагу, що Поль віддав найбільший Ренетт.

Кассі спостерігав за цим із відразою.

– Я ж казав, треба мені це зробити, – пробурчав він. – У мене не четвертинка, а казна-що. Ти така незграбна, Буаз.

Я мовчки висмоктала свій апельсин. Дуже скоро Кассі перестав бурчати та з’їв свою частинку. Я бачила, що Поль споглядав за мною з дивним виразом обличчя, але нічого не сказав.

Ми викинули наші шкірки в річку. Мені вдалося приховати в роті шматочок, а решту я все ж викинула під пильним поглядом Кассі. Побачивши, що він нарешті розслабився, я відчула значне полегшення. Цікаво, що ж він запідозрив. Я потай перемістила відкушений шматок цедри до п’ятої четвертинки апельсина в кишені.

Сподівалася, що цього вистачить.

Я показала іншим, як позбутися запаху з рота і рук за допомогою м’яти й фенхелю і як втирати під нігті бруд, щоб приховати жовті плями від апельсинового соку. А потім ми вирушили через поля додому, де мати, щось мугикаючи собі під ніс, готувала вечерю.

«Вимочити ріпчасту цибулю й шалот в оливковій олії, додати трохи свіжого розмарину, грибів і маленьку цибульку-порей. Додати ще жменьку сушених томатів, базилік і чебрець. Порізати вздовж чотири анчоуси й покласти до каструлі. Залишити на п’ять хвилин».

– Буаз, анчоуси з бочки. Чотири великі.

Я пішла до погреба з тарілкою та дерев’яними щипцями, щоб від солі не порепалася шкіра на долонях. Спочатку витягла рибу, а потім апельсиновий жмуток у захисній банці. Я додала свіжий апельсиновий шматочок, вичавивши всередину сік та олію, щоб підживити стару цедру, а те, що залишилось, покремсала кишеньковим ножем і запхала туди ж, до жмутка. Одразу ж відчула їдкий запах. Я занурила жмуток назад у банку, витерла скло від солі й сховала її в кишені свого фартуха, щоб жодна часточка цінного запаху не пропала даремно. Я швидко торкнулась долонями солоної риби, щоб мати нічого не запідозрила.

«Додати склянку білого вина і ледь обварену картоплю. Додати вижарки – шматочки бекону, залишки м’яса чи риби – і столову ложку олії. Готувати на помірному вогні, не помішуючи та не піднімаючи кришки».

Я чула, як вона наспівує сама собі в кухні. Її монотонний різкуватий голос час від часу голоснішав і стишувався.

«Додати невимочене пшоно – ггммм-гммм – і вимкнути вогонь. Залишити під кришкою – гммм – на десять хвилин, не помішуючи, або – гммм – поки не всмокчеться сік. Викласти, притискаючи, у неглибоку тарілку – гммм-гмм – змастити олією та запікати до хрусткої скоринки».

Спостерігаючи краєм ока за тим, що відбувається в кухні, я востаннє поклала апельсиновий жмуток під труби опалення.

І стала чекати.

Якийсь час я була впевнена, що цього разу не спрацює. Мати була в кухні, відривчасто мугикаючи про себе. Окрім паве, був ще ягідний пиріг і миски з зеленим салатом і помідорами. Майже святкова вечеря, хоч я й гадки не мала, що ми збираємося святкувати. Це було в материній манері: у гарний день ми бенкетуємо, а в поганий задовольняємося холодними млинцями й тонким мазком паштету. Сьогодні вона здавалася майже чарівною: волосся замість звичної суворої гладкої зачіски спадало невимушеними завитками, обличчя порожевіло й трохи спітніло від жару печі. Було в ній щось гарячкове – те, як вона до нас говорила, як швидко обійняла Ренетт, коли ми зайшли – дивина, майже така сама рідкісна, як і спалахи жорстокості; те, як нервово тремтіли її пальці в раковині чи на дошці для нарізання.

Пігулки закінчились.

Складка на переніссі, зморшки навколо рота, стримана, вимучена усмішка. Коли я простягнула їй анчоуси, вона подарувала мені особливо милу усмішку, таку, що місяць тому, навіть день тому ще могла пом’якшити моє серце.

– Буаз.

Я подумала про Томаса на березі річки. Згадала те, що побачила, – масляно-чорну дивоглядну красу її боку на тлі води. Я хочу. Хочу, щоб… Він буде там сьогодні ввечері, думала я, у «Поганій репутації». Куртка недбало висітиме на спинці стільця. Я уявила, ніби я несподівано виросла й стала красивою та витонченою, мов кінозірка, за мною волочиться поділ шовкової сукні, і всі витріщаються на мене. Я хочу. Хочу, щоб… Шкода, що зі мною не було вудки…

Мати спостерігала за мною зі збентеженим виразом обличчя.

– Буаз? – повторила вона. – З тобою все гаразд? Ти не захворіла?

Я мовчки похитала головою. Мене вдарило хвилею самоненависті, що була ніби удар батога, ніби викриття. Я хочу… Хочу, щоб… Моє обличчя стало зосередженим. Томас. Тільки ти. Назавжди.

– Мені треба перевірити мої пастки, – глухо промовила я. – Я швидко.

– Буаз!

Я чула, як вона кричить мені вслід, та не звернула на це уваги. Я побігла до річки й двічі перевірила кожну пастку, упевнена, що цього разу, цього разу, коли мені так потрібне те бажання…

Скрізь було пусто. Від раптової всепоглинаючої

1 ... 50 51 52 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ять четвертинок апельсина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П'ять четвертинок апельсина"