Читати книгу - "Метафізика"

15

[20] Оскільки конкретна річ і означення є різними сутностями (я маю на увазі, що в одному випадку сутність є як матерія поєднана з означенням, в іншому випадку як означення загалом), то сутності в першому сенсі є такими, що знищуються (адже вони також виникають), натомість означення не знищується (позаяк воно також не виникає, адже [25] не виникає буття будинком, а натомість виникає цей конкретний будинок); такі сутності існують і не існують, не виникаючи й не знищуючись, бо доведено[105], що ніхто їх не народжує і не створює. А тому чуттєві одиничні сутності не піддаються визначенню, і їх існування не може бути доведене, позаяк вони містять матерію, природа якої така, що вона може [30] і бути, і не бути; ось чому всі чуттєві одиничні сутності є минущими. Отже, якщо доказ стосується лише необхідного, а визначення є формою знання, і неможливо, щоб знання було то знанням, то незнанням (натомість це властиво людським думкам-гадкам), а отже, це неможливо і стосовно доказу та визначення (тоді як думки-гадки стосуються того, що може бути й інакше), [1040а] [1] то зрозуміло, що чуттєві одиничні сутності не піддаються визначенню, і їх існування не може бути доведене. Справді, скороминущі речі є неясними для тих, хто шукає знання, коли ми перестаємо їх сприймати, і хоча ми зберігаємо уявлення про них у душі, [5] все ж таки ані дати їм визначення, ані довести їх існування вже неможливо. Тому якщо хтось із тих, кого цікавить визначення, намагається дати визначення одиничної речі, він має не забувати про те, що його завжди можна спростувати, бо неможливо дати визначення таким речам.

Отже, неможливо також визначити ідею. Адже ідея, як кажуть прихильники вчення про ідеї, належить до одиничних речей і існує окремо. Означення має необхідно складатися зі слів, [10] той же, хто дає визначення, не створює слів (бо вони були б невідомими й незрозумілими), а наявні слова є спільними для всіх; отож ці слова необхідно придатні також для іншого. Наприклад, якби хтось намагався дати визначення тобі, то назвав би тебе худою чи білою твариною або якимись іще словами, які придатні також для інших речей. Якщо ж хтось скаже, що ніщо не перешкоджає тому, щоб окремо всі ці слова стосувалися багатьох речей, [15] натомість разом — цього одного, то, по-перше, слід відповісти, що визначення «двонога тварина» насамперед стосується також обох його частин, тобто «тварини» і «двоногого» (а для вічних речей це навіть необхідно, позаяк елементи існують передніше їх поєднання і є його частинами; більше того, вони також існують окремо, якщо «людина» існує окремо, бо або жоден із них не існує окремо, або існують обидва; [20] якщо жоден, то рід не існуватиме окремо від видів, якщо ж існуватимуть обидва, то існуватимуть і видові відмінності). І, по-друге, ми маємо відповісти, що частини передують цілому, а тому вони не руйнуються, коли руйнується ціле.

Далі, якщо ідеї складаються з ідей (бо те, з чого вони складаються, є простішим), то те, з чого складається ідея, наприклад, тварина чи двоноге, мають приписуватися багато чому. [25] Якщо ж ні, то як їх можна пізнати? Адже тоді існувала б певна ідея, яку неможливо було б приписувати більше ніж чомусь одному. Проте так не вважають, а натомість будь-яка ідея вважається такою, що може бути причетною до багатьох речей.

Отже, як уже було сказано[106], лишається непоміченим, що неможливо дати визначення серед вічних речей насамперед тим, що є єдиними, як-от Сонце й Місяць. Адже люди помиляються [30] не тільки, додаючи щось таке, з руйнуванням чого Сонце існуватиме далі, як, скажімо, «те, що обертається навколо Землі», або «те, що ховається вночі» (адже виходить наче, якщо воно зупиниться або його буде завжди видно, воно вже не буде Сонцем; але ж це безглуздо; бо Сонце означає певну сутність), а ще додаючи те, що може належати іншому, наприклад, якщо з'явиться щось інше з такими самими властивостями, то зрозуміло, що воно буде Сонцем; тож означення є загальним; [1040b] [1] однак вважали, що Сонце належить до одиничних речей, як-от Клеон або Сократ. Тоді чому ніхто не пропонує визначення ідей одиничних речей?[107] Адже якби спробували це зробити, то стала б очевидною істинність щойно сказаного.

16

[5] Утім очевидно, що з того, що вважається сутностями, більшість є можливостями: частини тварин (адже жодна з них не існує окремо; коли ж вони відділені, то тоді всі вони існують як матерія), також земля, вогонь і повітря; адже ніщо з них не є єдиним, а натомість як-от купа, перш ніж вона спечеться і з них виникне щось [10] єдине. Цілком слушно припустити, що частини живих істот і частини душі є подібними між собою, існуючи і дійсно, і потенційно, оскільки щось у їхніх суглобах править їм за джерела руху; тому деякі тварини, навіть якщо їх розсікти, продовжують жити. Однак усі ці частини існуватимуть потенційно, коли тварина є єдиною і [15] суцільною від природи, але не силою або через зрощення; бо це є каліцтво.

Оскільки ж про єдине говориться так, як і про суще, і сутність єдиного одна, а те, сутність чого за числом одна, є одним за числом, то очевидно, що ні єдине, ні суще не можуть бути сутністю речей, як не може нею бути буття елементом або началом. Утім, спробуємо розглянути, що таке начало, щоб звести невідоме до більш відомого. Отже, із названого радше є сутністю суще та єдине, ніж начало, елемент чи причина, проте навіть вони ще не сутності, якщо тільки ніщо інше, спільне багатьом не є сутністю; бо сутність не властива нічому, а натомість собі й тому, що її має, тобто тому, сутністю чого вона є.

Далі, те, що є одним, не може бути разом у багатьох місцях, натомість спільне багатьом може одночасно перебути в багатьох місцях; тож