Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова"

— А ти-таки дуже рада мене чути.

— Повір, дуже. Але зараз трішки зайнята.

— Я б зараз сказала, що завжди ви всі зайняті для мене. Але я в гарному настрої, — радісно сповіщає онучку.

— Тоді зв’яжемося пізніше?

— Та стій. Ти оформила закордонний паспорт?

— Так, у мене попередній дійсний.

— Гаразд. А квитки ви купили?

— Так, цим Христя займається.

— Гаразд. Ну тоді біжи. Ви ж усі зайняті.

— Ба-а-а-а, — тягне дівчина. Чи то деменція, чи то з народження паскудний характер іноді теж грають на нервах Соломії. Може, вона через це і грається з Давидом? Подобається смикати тигра за вуса, коли хтось теж іноді пробігається галопом по її терпінню?

— Та я жартую. Біжи по своїх справах.

— Дякую. Увечері зателефоную, — клятвено резюмує та скидає виклик. Видихає і йде назад у коридор. Давида там не знаходить. Соля кривить обличчя. Вона очікувала від чоловіка довшої витримки. А він так просто пішов?.. Дівчина відчуває маленький укол розчарування.

А вже за секунду розуміє — нікуди він не пішов!

— Агов!

Підбігає до чоловіка, що тримає її видруки над столом, і намагається висмикнути аркуші паперу з його рук. Скільки разів Соля обіцяла собі прибиратися в кімнаті та не залишати на обідньому столі свої папери з роботи?

— Пробач. Мені треба це знати.