Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

Усміхнувшись, Шталь продовжував:

— Я знав, що маю туди сісти, але я ніколи отак не кидаюся сторчголов. Завжди випробовую долю. Тож пройшов повз неї та сів на заднє сидіння автобуса. Вирішив: або їй здалося, що вона мене знає, або ж вона стодоларова повія.

Шталь зізнався, що сімнадцять зі своїх тридцяти чотирьох років провів під арештом і у в’язницях за підробляння документів, пограбування й носіння прихованої зброї. Він знав, що доки перебуває на достроковому звільненні, то має ходити по струночці та пильно стежити за своєю поведінкою.

— І все ж… вона була така гарна. Я сказав собі: якщо вона ще раз обернеться й усміхнеться мені, я спробую. І вона це робить — обертається і всміхається. По-справжньому зваблива, та все ж невинна, ну, знаєте. Гаразд, думаю я, якого чорта…

Він підійшов і сів біля неї, назвався, і вони почали розмову так, наче знали одне одного роками.

— Клавдія сказала, що її сумочка перед тим лежала на сидінні поряд із нею, — розповідав Шталь, — і перш ніж автобус зупинився, підняла її й поклала на коліна. Начебто знала, що я сяду в цей автобус і ми зустрінемося. Це довело мені, що вона екстрасенс. Я багато читав у в’язниці про людей з екстрасенсорними здібностями, і ось нарешті зустрів таку. Ми розмовляли про реінкарнацію та можливість того, що знали одне одного в минулому житті. І я питав себе, у якому житті міг зустріти когось аж такого невинного, такого вразливого. І все ж ми були тут — як давні друзі, що зустрілися після довгої розлуки.

— Вона сказала вам, куди прямує? — спитав я.

— Їхала до своєї бабусі позичити десять баксів. Ми обмінялися телефонними номерами й адресами, і виявилося, що мешкаємо поряд, на Самміт-стрит. А потім — і це було дуже дивно, — коли я встав, щоб зійти на своїй зупинці, у мене з язика зірвалося: «Побачимось увечері. Нам треба багато про що поговорити». Ось так.

Згодом, ідучи з офісу соцзабезпечення, казав Шталь, він пригадав, що не має грошей, щоб повести жінку на побачення. І продав свої продовольчі картки за п’ятдесят п’ять доларів.

Того вечора Шталь доїхав автобусом до її помешкання і був здивований, побачивши, що її квартира така ж крихітна й жалюгідна на вигляд, як і його. Він зустрів двох жінок, з якими вона жила, і зрозумів, що він їм зовсім не подобається.

Шталь розщедрився на таксі, і вони з Клавдією поїхали до студентського містечка Університету штату Огайо, щоб трохи випити й потанцювати. Коли прийшли на дискотеку, університетська молодь, що юрмилася на танцмайданчику лише мить тому, відступила й почала дивитися на коротуна й високу жінку, які так гарно танцювали разом. Йому завжди казали, що він схожий на Сонні Боно, а вона з її зростом і довгим темним волоссям могла зійти за Шер[12]. Більшість студентів подумала, що вони дійсно Сонні й Шер, і йому здалося кумедним прикидатися, що вони з Клавдією знаменитості.

Згодом вони блукали студмістечком і ділилися секретами. Він розповів їй, що достроково звільнився. У сім років, зізнався Шталь, він утік із дому, відтак раз у раз потрапляв під арешт — і виріс готовим до злочинного життя.

Клавдія розповіла йому про свої сподівання стати моделлю та акторкою. Про психічні проблеми: як її медикаментозне лікування тимчасово припинило голоси й галюцинації, підірвавши її здоров’я, проте посилюючи рішучість давати собі раду самій.

Вони взяли таксі до його будинку, і Шталь ледве міг повірити, що зараз опиниться з нею в ліжку. Та коли він уже був готовий оволодіти нею, то побачив відсторонений погляд у її очах.

— Я священиця, — промовила вона. — Я мала тобі розповісти.

Шталь здивувався.

— Що за чортівню ти верзеш?

І Клавдія розказала, що коли вийшла з психлікарні, то приєдналася до «Шляху».

— Дві жінки, з якими я мешкаю, — з цієї спільноти, а мене вважають священицею.

— Що ж, це в нас теж спільне, — відповів чоловік. — Коли я казав, що знаю, що цього разу зможу втриматись і не потрапити за ґрати — це тому, що я заново народився.

Коли вони закінчили кохатися, Шталь відчув сум. Якби тільки він міг чимось їй допомогти. Та, не маючи сам ні грошей, ні роботи, ще й із тюремним минулим…

Він вирішив допомагати їй духовно. Те, як вона описувала «Шлях», тривожило його. Шталь почав сумніватися в цій спільноті, йому не подобалося, що Клавдію обдирає якась релігійна секта. Чоловік запропонував відвідати разом зібрання однієї з «гілок», щоб поглянути на цих людей і зрозуміти, що коїться. Якось увечері він пішов з Клавдією, а потім, наодинці з нею вдома, запевнив, що вона покладає свою віру на псевдопророків.

— Як ти можеш таке казати?

— Послухай, Клавдіє, у «Шляху» стверджують, що вважають Біблію прямим Словом Божим, так?

Вона кивнула, широко розплющивши очі й ніби обороняючись.

— Але ти чула: голова зборів каже, що коли розіп’яли Ісу­са, четверо злочинців були розіп’яті разом із ним. Четверо.

— Так, мене це теж здивувало. Я завжди вважала, що їх було двоє, але «Шлях» каже, що четверо.

Шталь дістав Біблію й погортав її.

— Як ти можеш здогадатися, я завжди цікавився тим, що каже Велика Книга про злочинців. Вивчав її, доки сидів у тюрязі. Ось, прочитай уголос.

Клавдія прочитала рядок, на який він вказав пальцем, Матея 27:38: «Тоді розіп’яли з ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч».

Він перегорнув до Марка 15:27: «І розіп’яли з ним двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від нього». У Луки 23:32 про це було написало трохи інакше: «З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть». В Йоана 19:18 було сказано: «...його і розіп’яли, а з ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж — посередині».

Шталь різко закрив Біблію і підніс над головою.

— Якщо люди зі «Шляху» кажуть, що цитують Євангелія, а при цьому проповідують Слово Боже так відмінно від писань Матея, Марка, Луки та Йоана, то як нам знати, що вони не хиб­лять у своїх поглядах на зцілення та спасіння? Може, ти віддала себе в руки спільноти, яка приведе тебе прямісінько до пекла!

Він говорив щиро й палко, і це налякало Клавдію. Вона розплакалася й подякувала, сказавши, що вірить йому і більше не зв’язуватиметься з людьми зі «Шляху».

Я бачив, що ці спогади завдають йому болю. Чоловік сумно всміхнувся.

— У наступні кілька тижнів ми багато бачилися. Я обожнював бути з нею. Вона була така невинна, і все ж я насолоджувався її вмінням лякати людей, передвіщаючи їхню долю. Мені подобалось, як дивилися на мене люди, коли вона була зі мною. Але я знав, що так довго тривати не може, адже я не мав чого їй запропонувати. Почав переглядати оголошення про роботу для моделей, вирішивши, що коли зможу скерувати її на правильний шлях, то