Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Господи… - прикладає долоні до щік. – Я звідси не вийду, - повністю ховає обличчя у долонях,  які я відразу перехоплюю та вкладаю на свої плечі, притискаючи, аби не висмикнула.

- Припини хвилюватися про чужу думку, роби те, чого тобі хочеться і нехай увесь світ йде до біса, якщо це зробило тебе щасливою. Особливо, якщо це я, - лишаю легкий поцілунок на солодких вустах. - А тепер пішли.

   Перехоплюю тендітну ручку та веду до вітальні, де зібралися усі гості за величезним столом.  Веду – сказано просто, радше – тягну.

- Не пручайся, інакше внесу на руках, - опір слабшає, коли заходимо до вітальні, де за величезним столом зібралася уся родина Саші та Олега. Усі, крім Роми, реагують на нашу появу майже байдуже. Каміла ж взагалі кам’яніє, побачивши брата.

- Яким чином? – шепоче, притиснувшись до мене ближче.

- Довго розповідати. Не хвилюйся, - цілую палаючу щічку, всаджуючи Камілу за стіл.

   Вечеря проходить у галасі, супроводжуючись гучними розмовами та вибухами сміху. Навіть Камі розслабилася, відповідаючи на запитання Саші. З жадібністю ловлю кожну посмішку, аби закарбувати в пам’яті. Хочу завжди бачити її такою: розслабленою та усміхненою, прикладаючи світ до ніг своєї рудої халепи, сподіваючись лише на одне - що він їй потрібен, а разом з ним  і я.

- Адаме!

- Що? – гаркаю на різке звернення Роми.

- У тебе телефон не замовкає! Втретє гукаю! Або вимкни, або вийди! – навіть не помітив. Дістаю пристрій з кишені та відразу скидаю брови вгору, показуючи Камілі, що телефонує Микола, мій «наглядач» і головний у комплексі.

- Зайнятий? – чую відразу, коли передзвонюю, вийшовши на кухню. Помічаю, що Камі уже стоїть поруч.

- Трохи. Щось термінове?

- Я швидко. Зміниш від діяльності? Рахуватиму тобі годину за дві, бо усі відмовляються…

- А конкретніше? – у слухавці чути гучне зітхання.

- Місцевий депутат готується до виборів, - вмикаю гучний зв’язок, аби не переповідати Камілі усю розмову, - тому за кругленьку суму організував у нашому комплексі курс іпотерапії[1] для дітей-сиріт, не хвилюючись про те, що ми зовсім на цьому не спеціалізуємося. Власник нічого не хоче чути про відмову, тому шукаю добровольців. 

- Я ж на вип…

- Це неважливо, - відразу перебиває. – То як?

- Згоден, - вимовляю, поки Камі шипить, щоб і про неї сказав.

   Якщо я просто не можу встояти перед маленькими людьми, то яка ж у неї причина погодитися на таку благодійність? Нахабно думаю, що це я, але, насправді, розумію, що причина в іншому. І це змушує закохуватися у неї ще більше.

--------------------------------------

[1]Іпотерапія - психологічний метод лікування, заснований на взаємодії з кіньми.