Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Вмій програвати, Рія Тас 📚 - Українською

Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вмій програвати" автора Рія Тас. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 62
Перейти на сторінку:

- Класна в тебе бабуся – говорить Тая, як тільки ми заходимо до будинку та знімаємо верхній одяг – А от, Аліна, вибач я знаю вона твоя подруга дитинства, але вона мені взагалі не сподобалася. Вона, якась не щира. І дивилася на тебе з заздрістю – висловлює свою думка Ковалевська, вона говорить прямо мої думки. Ідемо мити руки до ванни кімнати  мити руки та щебечемо.

- Ти, вибач, я сама не знаю, що це з Аліно, вона дуже змінилася, ми з нею майже не спілкуємося.

- Олю, тобі немає за що вибачатися, а я висловила свою думку, бо хочу бути чесна з тобою.

- Ти висловила, все те що думаю я. Просто я не знаю, як пояснити. Аліна завжди була поряд біля мене, а потім все змінилося. Ми навіть деякий час з нею не спілкувалися це ще в школі було, а потім знову помирилися і зараз знову щось схоже на те, що було колись, але якщо я тоді хотіла відновити нашу дружбу, то зараз ні.

- Люди змінюються з роками, виростають. Змінилися інтереси, погляди на життя і це нормально.

- Я теж так вважаю! А, знаєш, я не зарікаюся, але впевнена наша дружба це до кінця.

- І я так думаю! – обіймаємося. Я не хочу порівнювати Аліну та Таю, але все якось саме собою виходить.

Поки нас не було. Ба вже накриває на стіл. Я ж казала, що вона метеор, як живчик у мене. У її руках все горить, звичайно це образно, але вона така.

- Ба, я тут печиво принесла твоє улюблене та там різні смаколики, що мама готувала.

- І навіщо? У мене все є.

- Все, але такого немає.

- Це вам – Тая простягає подарунок для бабусі, вчора вона щось схоже подарувала мамі , а сьогодні для ба.

- Що, ти Таєчка, не потрібно було – дивиться в пакунок, де лежать французькі парфуми та деяка доглядова вікова косметика, все те що моя баба Ніна так любить – Ой, це ж так дорого, дитино, не потрібно було.

- Це вам за онуку, вона у вас найкраща.

- Чула ? Найкраша! – запитую у ба. Вона знає, що я у неї найкраща, але вона рідко коли мене хвалить, але перед сусідами любить похизуватися, яка я у неї.

- Чула! Дякую, тобі Таєчко. Дівчата, руки помили?

- Помили – говоримо в один голос з подругою.

Моя ба наливає мій улюблений борщ з пампушками. Ставить чайник, розкладає солодощі , що ми принесли та домашнє варення. У моєї ба ми проводимо близько двох годин. Ситі, радісні, обговорюємо останні новини.

З цікавого її нагородили на роботі, як заслуженого працівника будинку мистецтва, вона навіть грамотою похизувалася. Баба Ніна хотіла нагрузити нас своїми закрутками, але я відмовляюся, бо говорю, що ми ідемо ще гуляти.

Тая бачить, що ба це трохи засмучує, то говорить , що завтра нас забиратиме її брат і ми заїдемо візьмемо, щось смачненьке. Ви б бачили, як розцвіла жінка.

- Хух, я так наїлася – говорить Тая поки ми їдемо до центру. Далі ми переміщаємося до одного з найулюбленіших місць у Білій, де не лише смачно готую, але тут така атмосфера, що дух перехоплює, багато свіжиї квітів, світлий декор х елементами природніх матеріалів.

- А я б оце ще щось і захом’ячила – говорю.

- Литвин, ну ти і обжора. І куди воно тобі, оце лізе?

- Сама не знаю, але б від соковитого бургера не відмовилася б.

- Ні, я пас, хіба, що можливо, еклерчик, якийсь смачний я не проти.

- Ну, я думаю  що веду тебе у правильне місце та солоденьке теж є.

Ми заходимо у моє улюблене кафе робимо замовлення, все те що і обговорювали, поки чекаємо готових страв. Кожна занурюється у свій телефон. Перевіряю Instagram, наше фото з Таєю має багато сердечок та близько півтисячі переглядів. Вже збираюся відкласти смартфон, як мою увагу привертає запрос на повідомлення. Відкриваю та ахаю, здається в голос, бо Тая відкладає свій гаджету та дивиться на мене.

- Що, з обличчям? Ти, що труп побачила? – з жартом запитує подруга, а я лише нервово посміхаюся.

- Та, так нічого, все ок, картинку «стрьомну» побачила.

- Ах, то видихай.

- Видихаю -  навіть посміхаюся.

Тая відволікається на страви, які нам принесли та робить декілька фото. А я знову беру телефон до рук та читаю повідомлення у мене навіть руки спітніли.

« Скучила? Я дуже! Бачц ти правжньою красунею стала. Скоро знову моєю будеш! Твій І.»

Відкриваю сторінку відправника, але ні фото, ні шапки профілю нічого немає, лише, який дивний нік. Надіюся це просто жарт, а не те, що я подумала. Бо знаю той хто міг відправити, десь зараз у столиці, а не в Білі або взагалі закордоном.

Відкладаю дурні думки. Це минуле до якого я не повертаюся. Все пройшла. Я забула. Це було марево.

Далі вечір приходить без дурних повідомлень та пригод. Додому повертаємося близько десятої, коли надворі темна ніч. Водні процедури, розмови перед сном. Подруга швидко засинає, а от я кручуся довго, ледь вдається заснути під ранок.

Зранку, я прокидаюся від шуму на кухні і хто це? Мама ще на роботі, має бути лише через годину. Спочатку мене сковує страх, але я добре пам’ятаю, що двері у будинок зачиняла, тож чужий ніхто не міг зайти, вирішую перевірити хто там. Ключі від будинку є у сусідки на всяк випадок та у ба.

Сусідка одразу відпадає, вчора бачили її з Таєю вона до сина у сусіднє місто збиралася з ночівлею. А, от , ба як варіант, може. Але ж лише сьома, що вона забула у таку рані.

Тихенько висковзую з під одіяла, щоб не розбудити подругу, накидаю халат на тіло та прямую на кухню, де чую шум.

- Ба, а ти що тут робиш у таку рань? – говорю обурено.

- Тихіше, а то Таєчку розбудиш.

- Ти тему не переводь!

- Ну, знаю я тебе, що можеш не заїхати, хоч і Таєчка обіцяла за соліннями, тому сама привезла.

- А на годинник ти дивилася? – мій голос звучить абсолютно спокійно, без претензій. Я ж знаю цю жінку і мала розуміти, що щось подібне вона може утнути.

- Це у вас молодих сон до обіду. А я вже у п’ять встала, все прибрала, налаштувала на маршрутку та до вас, а що? Ти не рада рідній, бабусі?

- Рада, але ти б оце краще полежала, ніж у таку погоду через все місце та ще й у маршрутці. Ми б заїхали. Тая попросила б Руслана і він би завіс.

1 ... 51 52 53 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вмій програвати, Рія Тас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вмій програвати, Рія Тас"