Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Руслан, гарне ім’я. А скільки йому років?

- Ба, - буркаю.

- Ольго, спину рівно! І не відходь від питання – говорить з напором.

- От приїде нас забирати  і запитаєш.

- І запитаю!

- А він, оце за вами навмисно приїде?

- Ні, він був у відряджені буде їхати назад через Білу запропонував нас забрати, а що ?

- Впевнена, хороший хлопець.

- Допит закінчено, можна мені ще поспати?

- Іди вже – змахує рукою – Я поки сніданок приготовлю.

- Ба, піди краще до вітальні або до мами у спальню та подивися телевізор, сніданок, я потів встану через годинку і сама все приготую на всіх.

- Іди вже – знаю, що мої слова пройшли мимо, щоб не сперечатися ще більше та не розбудити подругу іду до своєї кімнати.

Тая міцно спить, а я влягаюся біля неї, але сон не йде, тільки починаю дрімати, як телефон спалахую новим повідомленням. Беру гаджету до рук, відкриваю соціальну мережу та читаю.

« Вже скоро знову будеш тільки моєю. Твій І.»

Бішуся я не з лякливих. Заходжу на сторінку аноніма та блокую його. Все досить з мене. Відкладаю все та закриваю очі. Сон приходить швидко цього разу.

- Алло, так, ага, я передзвоню – чую крізь сон, сонний голос Таї – Як через півтори години, а зараз котра ?  Десята ! Все бувай, я збиратися – Тая підривається та починає мене будити – Олю, вставай , Рус через півтори години буде, можеш взяти мій телефон та відправити йому свою адресу, а я ванну.

- Угу, іди, там десь бабуся та і мама має бути вдома, але ти не хвилюйся я п’ять хвилин та встаю.

Тая зникає за дверима моєї спальні, а я виконую прохання подруги та відправляю адресу Руслану, а потім закриваю очі на п’ять хвилин. І знову засинаю міцно, як ніколи. Вчора я довго не могла заснути через повідомлення, крутилася майже до третьої, ось тепер і результат.

Прокидаюся я різко, подруги в кімнаті немає, з кухні чути шум, це й не дивно. Тая, мама, баба Ніні. Дивлюся на годинник. Одинадцята п’ятнадцята.

- Боже, я проспала.

 Різко підриваюся з ліжка та біжу до ванною у свої домашні піжамі з ведмедиками. Файна така, а головне тепла.

- А ось і Ольга – говорить ба, коли я доходжу до кухні – Скільки можна спати? – чую з кухні та прямую туди аби побурчати у відповідь, але застигаю ніби вкопана на місці.

Руслан, сидить за столом моєї кухні, п’є з мої чашки та їсть пиріг моєї мами та ба годує його моїм сніданком. Тая розмістилася біля брата ба тож сіла . Лише мама розливає чай по чашкам.

- Льоля, і справді скільки можна спати іди вже збирайся, бо Руслан вже зачекалися тебе.

- Я пізно заснула – бурчу у виправдання собі.

- Класна піжама – голос подає Руслан, а я зовсім забула про неї.

- Я й так знаю! – говорю гордо, кутику губ Руса повзуть в гору. Тая сьорбає чай з маминим тортом.

- Ольго, спину рівно, і що за тон, як ти розмовляєш. Русланчик наш гість.

- Русланчик? – мої брови повзуть вгору, а я дивлюся на того самого двох метрового Русланчика, який п’є щось з моєї чашки. Впевнена це кава.

- То моя чашка – буркаю , як ображена дитина, Руслана явно все це смішить – Буду зібрана через десять хвилин.

- Ольго, іди вже збирайся – говорить баба.

- Льолечко, поспіши і справді не гарно так поводитися перед гостем, тобі чашки шкода? – м’яко говорить мама.

Залишаю всіх без відповіді та прямую до ванної кімнати.

- Ох, ну і видок – оглядаю себе.

Червоні очі від недосипу, розтріпане волосся і ця кумедна піжама. Довго роздивлятися себе часу немає, тому швидко приймаю душ, збираю волосся у хвіст, наношу макіяж та вдягаюся у зручні джинси та худі.

- Я готова – правда не через десять хвилин, а через двадцять – Можемо їхати – говорю, як тільки заходжу на кухню.

Тая з братом так гармонійно вписалися у мою родину, хоча цей не дивно. Потім якихось ще десять хвилин на збори та загрузку речей до автомобіля Руслана і все можна їхати, але так не хочеться. Мені мало. Я сьогодні з мамою майже не спілкувалася, навіть не поснідала, а вже треба їхати. Прощаюся зі своїми дівчатами та збираюся сісти поряд з подругою з заду автомобіля.

- Я буду спати, іди на перед – говорить Тая, а мені здається вона говорить це навмисно.

- Ок – буркаю, бо не дивлячись на те що для всіх я довго спала, я не дуже той виспалася.

Розміщуюся спереду, і ми рушаємо. Я вмикаю музику в автомобілі по господарські, добре що подруга і справді заснула. Далі їдемо спокійно, лише погляди Руслана у мій бік залишають не видимі опіки на моєму тілі. Ідемо без зупинки до самого будинку батьків Таїсії.

- Ох, я й виспалася – потягується позаду подруга. А ми майже приїхали, о чудово – говорить дівчина.

Руслан швидко розвантажує речі сестри, передає їх охороні, а я прощаюся з подругою та ми їдемо далі. Перед в’їздом до Києва Руслан зменшує швидкість та припарковується на обочині. Розвертається до мене.

- Я так сумував за тобою – кидається з поцілунком на мої губи – перепинає їх , вичавлює всі соки. Відповідаю, жадібно палко, ненаситно. Мало, хочу ще!

- Я такий голодний - говорить, коли поцілунок розривається, 

- Я теж - саме у цей момент мій живіт скручується спазмом від голоду. 

-Поїхали до мене -  киваю, ми говоримо про різний голод, це точно, але я теж скучила.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.