Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

40
0
23.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Артур Ллевелін Мейчен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 140
Перейти на сторінку:
чи доводилося вам коли-небудь чути про професора Ґреґґа, авторитетного знавця етнології та споріднених з нею наук?

— Я не тільки чув про професора Ґреґґа, — відповів Філіпс. — Я завжди вважав його одним із найбільш проникливих та тверезомислячих науковців. А його остання праця — «Підручник з етнології» — вразила мене своєю унікальністю. Ця книжка потрапила мені до рук якраз після того, як я дізнався про жахливий нещасний випадок, що обірвав життєвий шлях Ґреґґа. Здається, він винайняв на літо будиночок у західній Англії, де, як кажуть, потонув у річці. Якщо не помиляюся, його тіла так і не знайшли.

— Сер, я впевнена, що ви дуже розважлива людина. Ваші розмови, як і ваша згадка про той невеликий трактат, підказують мені, що ви не пустопорожній нероба. Одне слово, я відчуваю, що можу на вас покластися. Схоже, ви думаєте, що професор Ґреґґ мертвий, та у мене є всі підстави вважати, що це не так.

— Що?! — вигукнув Філіпс, вражений та обурений. — Ви ж не хочете сказати, що він утнув щось ганебне? Та я ніколи в це не повірю. Ґреґґ був надзвичайно порядною людиною, а його особисте життя сповнене добросердя. І хоч я сам не вірю у всілякі містичні байки, я переконаний, що він був щирим і ревним християнином. Невже ви натякаєте на те, що через якусь брудну історію він був змушений покинути країну?

— Що за дивні припущення! — відповіла молода жінка. — Я не мала на увазі нічого такого. Просто вислухайте мене. Коротше кажучи, одного ранку професор Ґреґґ покинув дім цілковито здоровий — як тілом, так і душею. Він так і не повернувся, але через три дні на дикому пагорбі за кілька миль від річки знайшли його годинник на ланцюжку, гаманець із трьома золотими та жменькою срібних монет, а також перстень, якого він ніколи не знімав. Вони лежали у згортку з грубого пергаменту, перев'язаному шворкою, біля вапнякової брили химерної форми. Після того як згорток розв'язали, на внутрішній стороні пергаменту побачили напис, зроблений невідомою речовиною червоного кольору. Символи, які було годі розібрати, нагадували спотворений клинопис.

— Ви мене неабияк зацікавили, — сказав Філіпс. — Будь ласка, продовжуйте. Мене вкрай спантеличили згадані вами обставини, і я прагну пояснень.

Якусь мить молода жінка, схоже, над чимось міркувала, а тоді почала свою розповідь.

Повість про чорну печатку

Тепер моя історія вимагає розлогіших пояснень. Я — донька інженера-будівельника, Стівена Леллі, який раптово, на зорі своєї кар'єри, помер, так і не встигнувши достатньо заробити, щоб забезпечити свою дружину та двоє дітей. Моя мати умудрялася підтримувати господарство на заощадження, що були надто мізерними для життя. Ми жили у віддаленому селищі, тому що там прожити було дешевше, ніж у місті, але навіть попри це ми зростали в страшній біді. Мій батько був розумний начитаний чоловік, що залишив по собі невелику колекцію чудово підібраних книжок найкращих грецьких, латинських та англійських класиків, і ці книжки були для нас єдиною втіхою. Пригадую, як мій брат вивчив латину з Декартових «Роздумів», а я замість казочок, які зазвичай читають малі діти, не мала до читання нікого кращого за переклад «Римських діянь[41]». Ми зростали тихими старанними дітьми, і з часом мій брат почав працювати, але про те я вже згадувала. Я ж досі жила вдома з матір'ю. Бідолашна хворіла і потребувала мого постійного піклування, а близько двох років тому, після довгих місяців нестерпного болю, вона померла. Я опинилася в жахливій ситуації — моїх обшарпаних меблів ледь вистачило на те, щоб сплатити борги, в яких я погрузла з головою, а книжки я відправила братові, бо розуміла, як він їх цінує. Я, залишилася геть сама. Знаючи, як мало отримує мій брат, я все ж приїхала до Лондона в надії знайти заробіток і з розумінням того, що він візьме на себе мої витрати. Однак я заприсяглася собі, що це лише на місяць, і якщо за цей час я не знайду собі роботи, то ліпше помру з голоду, ніж заберу в нього тих нещасних кілька фунтів, які він відклав на чорний день. Тож я винайняла невеличку кімнатчину на дальній околиці Лондона, найдешевшу, яку тільки знайшла. Жила на одному лише хлібі та воді, гаяла час на вичитування оголошень та марні візити до потенційних працедавців. Минали дні й тижні, а я все ще була в пошуках. Місяць добігав кінця, і переді мною вже почала зринати жахлива перспектива голодної смерті. Та моя господиня була доброю до мене. Вона знала, що я бідна як церковна миша, і ніколи б не виставила мене за двері. Тож усе, що мені залишалося, це самій піти геть і десь тихо померти. Надворі була зима, і після обіду місто заволочив молочний туман, що ставав дедалі густішим. Пригадую, була неділя, бо всі домочадці пішли до церкви. Близько третьої я виповзла з дому, намагаючись іти якомога швидше, хоч і валилася з ніг від голоду. Біла імла огорнула вулиці тишею, тріскучий мороз важко осів на голому гіллі дерев, а кристалики снігу виблискували на дерев'яних огорожах та страшенно холодній землі у мене під ногами. Я йшла далі, навмання повертаючи то праворуч, то ліворуч і байдуже минаючи таблички з назвами вулиць, а все, що я пам'ятаю з прогулянки того недільного вечора — це розрізнені фрагменти немов якогось страшного сну. Я невиразно бачила, куди бреду вулицями, що скидалися на міську і сільську дорогу водночас. По один бік від мене розкинулися сірі поля, що танули в туманній імлі, а по другий — затишні вілли, де вогонь в каміні кидав відблиск на стіни. Однак усе було наче уві сні — стіни з багряної цегли, яскраві вікна, розмиті обриси дерев та тьмяно освітлене селище, гасові ліхтарі, що відкидали білі тіні, залізнична колія, що зникала вдалині під високими насипами, миготіння зелених і червоних сигнальних ламп — це лиш миттєві образи, що відбилися в моїй стомленій, заціпенілій від голоду свідомості. Час від часу до мене долинали швидкі кроки, що відлунювали в морозному повітрі. Підтюпцем, аби не змерзнути, повз мене проходили закутані по ніс чоловіки в передчутті тепла від каміна, щільно зашторених вікон, укритих памороззю, та зустрічей з друзями. Однак, щойно настала ніч, перехожих поменшало, і я блукала вулицями в цілковитій самоті. Я блукала сама-самісінька у білій тиші, і мені ввижалося, що

1 ... 51 52 53 ... 140
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"