Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Єва
Пройшов тиждень з тих подій. До слідчого мене більше не викликали, але Костя повідомив, що звинувачування з мене зняті. Чи Маршал передав запис до поліції, чи то в кінці кінців вони самі змогли зробити щось путнє і розібратись в ситуації, я не знала. Та і не цікавилась, чесно кажучи.
На роботу я так і не вийшла, лише іноді працювала з дому. Я помітила, що до архітектури я прохолола. Мене зараз мало що цікавило. Я побачила інший бік життя і вже ніколи моє не буде таким, як раніше. З Андрієм ми не зустрічалися, хоча я пару разів проїзджала мимо бази, де був його кабінет. Але побачити його так і не змогла. Не знаю на що розраховувала. Ми вже все сказали один одному і додати було нічого.
Я сиділа і розглядувала стіну напроти, коли в мене задзвонив телефон. Відповідати було лінь, але я все таки подивилась на дисплей і дуже здивувалася. Телефонувала мені моя колишня свекруха. Робити це їй було абсолюно на за чим, але я відповіла.
-Доброго дня, Маріє Іванівно.
-Привіт, Єво. Ти вибач що телефоную, але… поговорити мені ні з ким.-в її голосі я чула сльози і мені стало соромно. Я ні разу з дня смерті Сергія не зателефонувала їй. Це мене він образив, але вона втратила сина. Я могла хоча б поцікавитись як вона.
-Все нормально. Як ви?
-Не знаю як. Ми останнім часом не були близькими, але тепер…коли його немає…я не знаю як жити далі. Дім зовсім пустий став.
-Ви вдома?-зачимось запитала її.
-А де ж мені ще бути?
-Я скоро приїду, якщо ви не проти.-сама не вірила в те, що говорю.
-Звісно приїзди. Я буду чекати тебе.
Я швидко зібралася, сама не розуміючи навіщо це мені і, підхопившки ключи від авто, спустилася на паркування. Дорога до сусіднього міста не зайняла багато часу і ось я дзвоню у двері. Марія Іванівна відчинила швидко, ніби весь час стояла за дверима і чекала мене. Я сумно посміхнулася і пройшла в середину. Віднесла пакети з продуктами, які купила по дорозі, на кухню і допомогла розкласти по полоцях.
-Ну навіщо ти стільки набрала? Мені ж самій не з’їсти усього.
-А ви подруг в гості покличте, разом і поїсте.
-Не до подруг мені зараз. Всі телефонують, охають і співчувають, але мені не потрібно це. Мені б просто поговорити про синочка.
Я розуміла її і тому тихо почала розмову, пригадуючи тільки щасливі моменти наших стосунків. Ми просиділи до глибокої ночі і я вирішила залишитись у неї. Постелила мені свекруха у старій кімнаті Сергія. Тут майже нічого не змінилося, тільки наше весільне фото надруковане на полотні, висіло над ліжком. Помітивши що я дивлюся на нього, Марія Іванівна сказала:
-Серьожа дуже любив це фото і я вирішила повісити його тут, щоб коли ви ночували, могли бачити його.
-Але ми так ні разу і не ночували…
-Нічого. Я ж розумію, ви молоді, у вас своє життя було. Надобраніч.-сказала вона і вийшла з кімнати, витираючи сльози. А я сиділа на ліжку і дивилася на фото. Потім піднялася і за чимось зняла його з стіни. Щось випало мені прямо під ноги. Я опустила очі і побачила конверт з міцного жовтого паперу. Підняла його і надірвала. «Протокол» прочитала на першому аркуші. Мені навіть не потрібно було далі читати, я і так знала що це.
Поклала конверт на ліжко і вийшла з кімнати.
-Маріє Іванівно, а коли Серьожа був у вас в останнє?-запитала я її.
-Та якраз у день своєї смерті. Рано зранку приїздив. Я на дачі тоді була і не знала що він приїде. Це вже потім він мене набрав і сказав що приїхав. Я хотіла вже бігти на автобус, але він сказав що проїздом і приїде наступного разу. Аби я тільки знала…
Я кивнула і повернулася назад у кімнату. Тієї ночі я так і не заснула, оплакуючи своє життя з Сергієм. Це для мене воно було ніби забавка, але для нього, можливо, щось значило.
Вранці підскочила, як тільки почула обережні кроки. Швидко поснідала разом з свекрухою і поїхала, обіцяючи навідувати її.
Вдома ходила з кутка в куток, розмірковуючи, що робити з документами. Віддати їх батькові? Він точно знає що з ними робити. Але це означає, що доведеться розповісти все. А до цього я не готова. Можна зателефонувати Андрію. Та я не впевнена, чи він відповість. Найбільше ці документи потрібні Олексію. Хоча він казав що і без них зможе обійтися, але це все таки гарантія того, що Гора виконає обіцянку.
Я глибоко вдихнула і набрала його номер.
-Неочікувано,-замість привітання сказав він,- що, зрозуміла що жити без мене не можеш?
-Обов’язково клеїти дурня?-поцікавилася я, але чути його було дійсно приємно.
-Поруч з тобою тільки таким і можу бути. Так ти скучила, радість моя чи є ще щось?
-Ти ще в місті?
-Уже збирався відчалювати, але якщо я тобі потрібен, то затримаюсь.
-Потрібен. Приїдеш?
-Уже мчусь.
Він поклав слухавку, а я влаштувалась на дивані, очікуючи його.
Дзвінок у двері пролунав неочікувано швидко. Я кинулась відчиняти. Маршал стояв, підперши плечем стіну і весело скалив зуби.
-Ну привіт, сама красива дівчинка в світі.
-Заходь вже,-засміялася я, а потім не витримала і повисла у нього на шиї.
-Несподівано,-сказав він, але обійняв мене у відповідь і підняв над підлогою.
Я дійсно була рада його бачити і не приховувала цього. Ми пройшли на кухню і я зробила каву. Поставила одну чашку перед Льошкою, а поряд поклала конверт. Але перед цим переклала документи у цілий і заклеїла його. Він здивовано глянув на нього, а потім перевів погляд на мене.
-Це що?
-Те, що ти шукав.
-Звідки знаєш?-посміхнувся він.
-Знаю.
-Читала?
-Ні.
-Чому? Невже не цікаво?-приглядався він до мене.
-Не цікаво. Це не моя справа.-пожала плечима.
-І де вони були? У Серьоги?
-Здогадався?
-Більше ніде. Виходить він все таки надурив Аньку. Молодець мужик. Отже, віддаєш мені? А чому не Грому? Була б нагода зустрітись.
-Якби він хотів зустрітись, нагоди б не чекав.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фортуна на всю котушку, Ірен Карк», після закриття браузера.