Книги Українською Мовою » 💛 Детектив » Фортуна на всю котушку, Ірен Карк 📚 - Українською

Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фортуна на всю котушку" автора Ірен Карк. Жанр книги: 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 55
Перейти на сторінку:
19

Єва

Пройшов тиждень з тих подій. До слідчого мене більше не викликали, але Костя повідомив, що звинувачування з мене зняті. Чи Маршал передав запис до поліції, чи то в кінці кінців вони самі змогли зробити щось путнє і розібратись в ситуації, я не знала. Та і не цікавилась, чесно кажучи.

На роботу я так і не вийшла, лише іноді працювала з дому. Я помітила, що до архітектури я прохолола. Мене зараз мало що цікавило. Я побачила інший бік життя і вже ніколи моє не буде таким, як раніше. З Андрієм ми не зустрічалися, хоча я пару разів проїзджала мимо бази, де був його кабінет. Але побачити його так і не змогла. Не знаю на що розраховувала. Ми вже все сказали один одному і додати було нічого.

Я сиділа і розглядувала стіну напроти, коли в мене задзвонив телефон. Відповідати було лінь, але я все таки подивилась на дисплей і дуже здивувалася. Телефонувала мені моя колишня свекруха. Робити це їй було абсолюно на за чим, але я відповіла.

-Доброго дня, Маріє Іванівно.

-Привіт, Єво. Ти вибач що телефоную, але… поговорити мені ні з ким.-в її голосі я чула сльози і мені стало соромно. Я ні разу з дня смерті Сергія не зателефонувала їй. Це мене він образив, але вона втратила сина. Я могла хоча б поцікавитись як вона.

-Все нормально. Як ви?

-Не знаю як. Ми останнім часом не були близькими, але тепер…коли його немає…я не знаю як жити далі. Дім зовсім пустий став.

-Ви вдома?-зачимось запитала її.

-А де ж мені ще бути?

-Я скоро приїду, якщо ви не проти.-сама не вірила в те, що говорю.

-Звісно приїзди. Я буду чекати тебе.

Я швидко зібралася, сама не розуміючи навіщо це мені і, підхопившки ключи від авто, спустилася на паркування. Дорога до сусіднього міста не зайняла багато часу і ось я дзвоню у двері. Марія Іванівна відчинила швидко, ніби весь час стояла за дверима і чекала мене. Я сумно посміхнулася і пройшла в середину. Віднесла пакети з продуктами, які купила по дорозі, на кухню і допомогла розкласти по полоцях.

-Ну навіщо ти стільки набрала? Мені ж самій не з’їсти усього.

-А ви подруг в гості покличте, разом і поїсте.

-Не до подруг мені зараз. Всі телефонують, охають і співчувають, але мені не потрібно це. Мені б просто поговорити про синочка.

Я розуміла її і тому тихо почала розмову, пригадуючи тільки щасливі моменти наших стосунків. Ми просиділи до глибокої ночі і я вирішила залишитись у неї. Постелила мені свекруха у старій кімнаті Сергія. Тут майже нічого не змінилося, тільки наше весільне фото надруковане на полотні, висіло над ліжком. Помітивши що я дивлюся на нього, Марія Іванівна сказала:

-Серьожа дуже любив це фото і я вирішила повісити його тут, щоб коли ви ночували, могли бачити його.

-Але ми так ні разу і не ночували…

-Нічого. Я ж розумію, ви молоді, у вас своє життя було. Надобраніч.-сказала вона і вийшла з кімнати, витираючи сльози. А я сиділа на ліжку і дивилася на фото. Потім піднялася і за чимось зняла його з стіни. Щось випало мені прямо під ноги. Я опустила очі і побачила конверт з міцного жовтого паперу. Підняла його і надірвала. «Протокол» прочитала на першому аркуші. Мені навіть не потрібно було далі читати, я і так знала що це.

Поклала конверт на ліжко і вийшла з кімнати.

-Маріє Іванівно, а коли Серьожа був у вас в останнє?-запитала я її.

-Та якраз у день своєї смерті. Рано зранку приїздив. Я на дачі тоді була і не знала що він приїде. Це вже потім він мене набрав і сказав що приїхав. Я хотіла вже бігти на автобус, але він сказав що проїздом і приїде наступного разу. Аби я тільки знала…

Я кивнула і повернулася назад у кімнату. Тієї ночі я так і не заснула, оплакуючи своє життя з Сергієм. Це для мене воно було ніби забавка, але для нього, можливо, щось значило.

Вранці підскочила, як тільки почула обережні кроки. Швидко поснідала разом з свекрухою і поїхала, обіцяючи навідувати її.

Вдома ходила з кутка в куток, розмірковуючи, що робити з документами. Віддати їх батькові? Він точно знає що з ними робити. Але це означає, що доведеться розповісти все. А до цього я не готова. Можна зателефонувати Андрію. Та я не впевнена, чи він відповість. Найбільше ці документи потрібні Олексію. Хоча він казав що і без них зможе обійтися, але це все таки гарантія того, що Гора виконає обіцянку.

Я глибоко вдихнула і набрала його номер.

-Неочікувано,-замість привітання сказав він,- що, зрозуміла що жити без мене не можеш?

-Обов’язково клеїти дурня?-поцікавилася я, але чути його було дійсно приємно.

-Поруч з тобою тільки таким і можу бути. Так ти скучила, радість моя чи є ще щось?

-Ти ще в місті?

-Уже збирався відчалювати, але якщо я тобі потрібен, то затримаюсь.

-Потрібен. Приїдеш?

-Уже мчусь.

Він поклав слухавку, а я влаштувалась на дивані, очікуючи його.

Дзвінок у двері пролунав неочікувано швидко. Я кинулась відчиняти. Маршал стояв, підперши плечем стіну і весело скалив зуби.

-Ну привіт, сама красива дівчинка в світі.

-Заходь вже,-засміялася я, а потім не витримала і повисла у нього на шиї.

-Несподівано,-сказав він, але обійняв мене у відповідь і підняв над підлогою.

Я дійсно була рада його бачити і не приховувала цього. Ми пройшли на кухню і я зробила каву. Поставила одну чашку перед Льошкою, а поряд поклала конверт. Але перед цим переклала документи у цілий і заклеїла його. Він здивовано глянув на нього, а потім перевів погляд на мене.

-Це що?

-Те, що ти шукав.

-Звідки знаєш?-посміхнувся він.

-Знаю.

-Читала?

-Ні.

-Чому? Невже не цікаво?-приглядався він до мене.

-Не цікаво. Це не моя справа.-пожала плечима.

-І де вони були? У Серьоги?

-Здогадався?

-Більше ніде. Виходить він все таки надурив Аньку. Молодець мужик. Отже, віддаєш мені? А чому не Грому? Була б нагода зустрітись.

-Якби він хотів зустрітись, нагоди б не чекав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 51 52 53 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фортуна на всю котушку, Ірен Карк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фортуна на всю котушку, Ірен Карк"