Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія 📚 - Українською

Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мексиканська готика" автора Сільвія Морено-Гарсія. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 74
Перейти на сторінку:
тонкі волосинки, проклюнулися паростки. М’ясисті білі шапочки пробивалися з її кісток, прориваючи м’язи. З її рота рікою потекла золотисто-чорна рідина.

Рука на плечі, і шепіт на вухо.

— Розплющ очі, — рефлекторно пробелькотіла вона.

Рот був уже повний крові, вона випльовувала власні зуби.

20

— Дихай, просто дихай, — мовив він.

Вона чула лише голос. Самого чоловіка не бачила, бо в очах плило від сліз і болю. Притримавши їй волосся, щоб вона виблювала, він допоміг їй встати. Перед очима в неї танцювали чорні й золоті цятки. Так погано їй ще ніколи не було.

— Я вмираю, — простогнала вона.

— Не вмираєш, — заспокоїв він.

Чи, може, вже померла? Мабуть, так і є. У роті — присмак крові й жовчі.

Подивилася на чоловіка. Вона його знає, от тільки імені не пам’ятає. Було важко думати, згадувати, відділяти думки одна від одної, відмежувати чужі спогади від своїх. Хто та дівчина?

Дойл, вона з Дойлів. Дойл убив тих людей у печері, спалив їх живцем.

Змій, що кусає себе за хвоста.

Худорлявий юнак вивів її з ванної й підніс їй до рота склянку води.

Вона лягла на ліжко і повернула голову. Френсіс сів на стілець біля неї й заходився витирати піт з її чола. Точно, його звуть Френсіс, її — Ноемі Табоада, а це — Дім-на-Горі. Раптово згадала все: побачений кошмар, роздуте тіло Говарда Дойла і його слину в себе в роті.

Скорчилась. Френсіс стрепенувся і подав їй хустинку, яку вона міцно затиснула в руці.

— Що ви зі мною зробили? — спитала вона.

Говорити було боляче. У горлі дерло. Пригадала бруд, що лився їй у рот, і знову відчула позив побігти у ванну й виблювати.

— Хочеш встати? — спитав він, піднімаючи руку, щоб допомогти їй.

— Ні, — відповіла вона. До ванної сама не дійде, але не хотіла, щоб він торкався її.

Він запхав руки до кишень піджака — того самого, вельветового, який, як їй здавалося, так йому личить. Покидьок. Вона пошкодувала, що колись думала про нього добре.

— Гадаю, треба тобі усе пояснити, — стиха промовив він.

— Як у біса ти це поясниш? Говард… він… ти… як?

Господи. Вона навіть не знала, як описати словами весь той жах із чорною жовчю в роті й дивним видінням.

— Дозволь я все поясню, а тоді ти поставиш свої питання. Так буде найлегше, — сказав Френсіс.

Ноемі зовсім не хотілося розмовляти, та й не здатна вона зараз на довгу бесіду, як би не хотіла. Хай вже краще він говорить, бо вона занадто знесилена і квола.

— Мабуть, ти вже зрозуміла, що ми не такі, як інші, й цей будинок відрізняється від інших будинків. Колись давно Говард знайшов гриб, здатний продовжувати тривалість життя і зцілювати тіло.

— Це я бачила. Я бачила його, — пробурмотіла вона.

— Справді? Напевне, ти пройшла крізь Сутінь. Наскільки далеко ти зайшла?

Вона спантеличено вирячилась на нього. Він ще більше заплутав її. Френсіс похитав головою:

— Цей гриб, він росте під будинком, простягається до кладовища і назад. Він у стінах, обплітає весь будинок, наче гігантська павутина. В ній можна зберігати спогади й думки, що попадаються в неї, як мухи у справжню павутину. Це сховище наших спогадів ми називаємо Сутінню.

— Як таке можливо?

— Гриби можуть входити у симбіоз із рослинами. Це називається «мікориза». Так от, наш гриб спроможний вступати у симбіоз із людьми. А мікориза у цьому домі і є Сутінню.

— Отже, через той гриб ви маєте доступ до спогадів ваших предків.

— Так. Тільки деякі з них — не повноцінні спогади. Від них залишилися лише переплутані між собою слабкі відлуння.

«Наче налаштовуєш радіо на потрібну станцію», — подумала вона, переводячи погляд на куток кімнати, де на шпалерах була пляма чорної цвілі.

— Я бачила дуже дивні речі — уві сні й наяву. Це через будинок і той гриб, що росте під ним?

— Так.

— Чому він впливає на мене?

— Він робить це ненавмисне. Така його природа.

Кожне видіння, що вона бачила, було жахливе. Якою б не була природа того гриба, осягнути її розумом неможливо. Це — жахіття, ось що воно таке. Кошмар наяву, що об’єднує в собі переплетені воєдино гріхи і страшні таємниці цього роду.

— Значить, я була права, коли говорила про привидів у домі, а Каталіна не божевільна. Вона просто потрапила в Сутінь.

Френсіс кивнув, Ноемі усміхнулась. Тепер ясно, чому він так заметушився, коли вона сказала, що дивну поведінку Каталіни і її слова про привидів можна пояснити раціонально. От тільки, що це якось пов’язане з грибами, не здогадалася.

Зиркнувши на лампу на нічному столику, Ноемі збагнула, що не знає, скільки часу минуло. Скільки вона була в Сутіні: кілька годин чи, може, днів? Дощ більше не тарабанив по шибках.

— Що Говард Дойл зробив зі мною? — спитала вона.

— Цей гриб присутній не лише у стінах дому, а й у повітрі. Ти дихаєш ним, не усвідомлюючи того, і поволі він справляє на тебе свій вплив. Однак при додатковому контакті ефект прискорюється.

— Що він зробив зі мною? — повторила вона.

— Більшість людей, які контактують із грибом, помирають. Саме це сталося з нашими шахтарями. Він їх убив — когось швидше, когось повільніше. Втім, гинуть не всі. Дехто стійкіший до нього. Проте їх гриб хоч і не вбиває, зате впливає на їхній розум.

— Як сталося з Каталіною?

— Часом так, а інколи й гірше. Він може винищити особистість. Ти, мабуть, помітила, що наша прислуга не дуже балакуча. Від них мало що лишилося. Їхню свідомість немов видалили.

— Це неможливо.

Френсіс похитав головою.

— Ти колись бачила алкоголіка? Гриб руйнує мозок не гірше за алкоголь.

— І таке саме станеться з Каталіною і зі мною?

— Ні! — випалив він. — Ні, ні. Випадок із прислугою особливий. Дядько Говард називає їх своїми прислужниками. А шахтарі стали мульчою для гриба. Але ти здатна до симбіозу з ним, тому з тобою такого не станеться.

— А що зі мною станеться?

Тримаючи руки в кишенях, Френсіс весь час нервово смикав ними. Ноемі було видно, як він стискає їх і розтискає, втупившись у покривало.

— Я розповів тобі про Сутінь, але не про наш рід. Ми особливі. Гриб живе у симбіозі з нами

1 ... 51 52 53 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"