Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"

- Прекрасно, - він із силою жбурнув букет на землю. Пелюстки лілій ... пелюстки лілій розлетілися ґанком, як спалах болю, як символ зруйнованих надій. Я не змогла поворухнутися. Ніби мої ноги приросли до землі, а думки заплуталися в безвиході.

- Ти... - Артем уже не стримував своїх емоцій. - Ти навіть не переїхала до мене. Весь цей час я сподівався, що ти відпустиш минуле, що почнеш заново. Ми з тобою. Але ні, - його голос став грубим і повним люті. - Ти завжди повертаєшся до нього. Він знову тут, правда? У твоїй голові, у твоєму серці. І тепер... - він озирнувся на Ігоря, який стояв на балконі, так спокійно й зарозуміло, ніби знав, що все піде саме так. - Тепер він ще й у твоєму ліжку.

Я побачила, як його руки стиснулися в кулаки, а погляд - напружений, сповнений ревнощів і болю - спрямувався прямо на Ігоря. Але Ігор не здригнувся, не відреагував. Він просто випустив клуб диму, ніби йому було все одно на те, що відбувається.

- Артеме, почекай... - мій голос ледь прорізався через хвилювання, яке вирувало всередині мене. - Це не так. Все... все занадто складно.

- Складно? - Артем різко повернувся до мене, у його очах виблиснув відчай, і я вперше побачила в ньому стільки гіркоти. - Ти називаєш це "складно"? Ти кажеш, що хочеш забути його, що хочеш почати з чистого аркуша, а він стоїть у тебе в будинку, майже голий. Ти розумієш, який це має вигляд?

Мої руки тремтіли. Я почувалася загнаною в кут. Ніби що б я не сказала, все було неправильно. Мені здавалося, що повітря стало важким, як густий туман, тиснув на груди, не даючи нормально дихати.

- Я намагалася... - прошепотіла я, більше для себе, ніж для нього. - Я намагалася забути його.

Артем подивився на мене так, ніби його серце розбилося просто на моїх очах. Він зробив крок назад, немов не хотів більше бути частиною цього всього.

- Це кінець, так? - запитав він, і в його голосі пролунав остаточний вирок. - Ти все ще його любиш.

Ці слова, як ніж, розрізали мене на частини. Я не могла відповісти. Не могла сказати йому, що це неправда. Тому що це було б брехнею. З кожною хвилиною, проведеною поруч з Ігорем, я усвідомлювала, що він усе ще глибоко в мені. Все ще обпікає мене зсередини. І, можливо, ніколи не піде.

- Пробач, - прошепотіла я, і мій голос ламався від болю.

Артем довго дивився на мене, його очі наповнилися сльозами, але він не дозволив їм пролитися. Він не сказав більше ні слова, просто відвернувся, схопив ключі від машини і попрямував до виходу. Я зробила крок уперед, але зупинилася. Я не знала, що сказати. Не знала, як повернути все назад.

Коли двері грюкнули за ним, тиша, що повисла в повітрі, була оглушливою. Моя душа рвалася на частини, а всередині все руйнувалося, як від вибуху. Ігор мовчки стояв на балконі. Ні слова, ні жесту, нічого, щоб показати, що йому хоч на краплю не байдуже на те, що трапилося. Але я знала його занадто добре. За його холоднокровністю ховалася інша людина. Та, хто, можливо, весь цей час чекала саме цього моменту.

***

Я довго стояла в передпокої, дивилася на розкидані по землі пелюстки лілій, ніби ті могли повернути мені ясність. Але всередині мене все було хаосом. Артем мав рацію... я дійсно все ще не відпустила Ігоря. Я була в замкнутому колі, і не могла зрозуміти, як вибратися з нього.

У голові крутилися тисячі думок, але всі вони зводилися до одного - до цієї людини, яка зараз стояла на балконі і поводилася так, ніби нічого не сталося.

Нарешті, я не витримала. Розвернувшись на підборах, я піднялася нагору, до нього. Він дивився вдалину, але я бачила в його профілі ту знайому тугу, що він завжди намагався приховати.

- Ти цього хотів? - я майже прошипіла, і мій голос був сповнений гніву. - Хотів зруйнувати все? Бачив, як Артем пішов? Задоволений собою?

Він повільно повернувся до мене. У його погляді не було тріумфу, але й жалю я не побачила.

- Я не змушував його йти, Інно, - його голос був рівним, спокійним. - Це був його вибір.

- Його вибір? - я гірко усміхнулася, відчуваючи, як у грудях піднімається злість. - Ти просто прийшов сюди, зруйнував усе, що я намагалася побудувати. І тепер хочеш сказати, що ти ні до чого не причетний?

Ігор загасив сигарету об балконну огорожу і повільно підійшов до мене. Його погляд був пильним, майже гіпнотичним, і я не могла відвести очей.

- Я ніколи не говорив, що хочу, щоб ти була з ним, - його голос був тихим, але я чула в ньому щось, від чого моє серце завмерло. - Усе, чого я хочу, - це щоб ти була зі мною.

Ці слова вдарили в мене, я навіть похитнулася. Я відступила назад, відчуваючи, що втрачаю контроль. Я більше не могла стримувати свої емоції.

- З тобою? - я здригнулася, мої груди піднялися від глибокого вдиху. - Ти хочеш, щоб я повернулася до тебе? Після всього, що ти зробив? Після Каті? Після того, як ти зруйнував наше життя? Ти серйозно вважаєш, що це можливо?

Ігор підійшов ближче, його рука обережно торкнулася мого плеча. Я відчула, як у моїх грудях здійнялася хвиля обурення і бажання одночасно. Цей дотик, який був таким знайомим і таким небезпечним для мене.

- Я знаю, що все зруйнував, - його голос став нижчим, немов він не хотів, щоб хтось, крім мене, почув його слова. - Але ти знаєш, що я люблю тебе. Ти знаєш, що завжди любив тільки тебе. Катя... - він замовк, його очі опустилися. - Катя була помилкою. Великою помилкою. Але вона більше не тут. І я прошу в тебе тільки одного - другого шансу.

Моя душа розривалася на частини. Усі ці слова... вони знову витягували на поверхню ті почуття, які я намагалася так довго придушувати. Але як можна забути все, що було? Як можна пробачити і жити далі, ніби нічого не сталося?

- Ти не розумієш, - мій голос ламався. - Я не можу просто забути. Не можу знову довіряти. Ти зрадив мене, Ігоре. Зрадив нашу сім'ю. Я намагалася почати все заново з Артемом, але ти знову повернувся. І тепер що? Ти хочеш, щоб я вибрала тебе?