Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

33

Аня першою вийшла з університету, поки друзі повільно пленталися слідом. Вона зрозуміла, що погрози Руслана - не порожні слова, коли на парковці побачила до болю знайому Тойоту. Поруч із нею - двоє хлопців, дивлячись на яких, зупинялося серце.

Бігти було марно, та й занадто пізно. Той, кого вона ненавиділа понад усе, махнув рукою, закликаючи підійти. Одного разу її зустрічі з колишнім хлопцем Андрієм судилося статися.

- Аню, ти чого? - запитав Коля, мало не збивши її з ніг, коли вона раптово зупинилася на верхній сходинці.

- Ви йдіть, я наздожену.

Вона рушила в бік машини, чим викликала багато непотрібних запитань.

- Хто це з ним? - Влад роздивлявся підозрілого незнайомця поруч із Русланом. Без пояснень починав здогадуватися.

Відповісти поспішила Лєра:

- Судячи з фотографій, її колишній. То ми йдемо?

- Не поспішай, сестричко.

Ані не терпілося висловити все, що накипіло за останні місяці, і просто піти. Вона розуміла, що колись Руслан розповість найкращому другові, де і за яких обставин вони бачилися. Її співучасть у деяких каламутних справах відтягнула момент, але не допомогла уникнути його.

Вона зупинилася за кілька метрів від них і глянула на колишнього. Все той самий самозакоханий козел. Трохи вищий за неї, русяве волосся, легка щетина і цигарка в зубах. Від такого поєднання її починало нудити.  

- Що ти тут робиш?

- Я ж казав, що скрізь тебе знайду, - вишкірився Андрій. - Поїхали.

- Якщо нічого важливого, я піду, - вона зробила крок назад.

Андрій схопив її за руку і притиснув до себе:

- Слухай, мала, в мене через тебе проблеми. Якщо ти їх сьогодні не вирішиш, я не знаю, що я з тобою зроблю...

- Все, що міг, ти вже зробив! - прошипіла вона і вирвалася. - А отримуєш за діло!

Він нервово поправив джинсову куртку і виплюнув цигарку.

- Коротше так, мене це не хвилює. Поїдеш зі мною і скажеш, що ми з тобою посварилися, ти образилася, а це все наклеп...

- Це ж неправда! - обурилася Аня. - І люди вірять, раз ти приїхати спромігся. Як мило.

- Не змушуй мене йти на крайні заходи, - гарчав він. - Твоя мамка зганьбила мене, при тому, що вона далеко. Я теж на багато чого здатен, тож не дай їй розчаруватися в доньці.

- Я її ні про що не просила. Вона сама про все здогадалася. По моєму, бляха, обличчю, на якому не було живого місця!

В її очах з'явилися сльози, чого він, звісно ж, не помічав. На все піде, лише б домогтися своїх цілей; за це вона ненавиділа його ще сильніше.

- Я не відстану, поки ти не повернеш усе, як було, - рішуче кинув він.

Мізками Аня розуміла, що потрібно йти, поки її насильно не заштовхали в машину. Він може. Для моральної підтримки ще й дружка свого притягнув, котрий сидів на капоті машини й покурював одну за другою.

- Якісь проблеми? - почувся голос Влада.

Аня обернулася і побачила його зовсім поруч, слідом підходив Коля, а Лєра зупинилася за кілька кроків від них.

- У неї - так, - з огидою відповів Андрій і глянув на колишню.

- Тоді я її забираю, - Влад подарував йому ненависну посмішку і поклав руку Ані на плече. - Забудь, зрозумів?

Він міцніше притиснув її до себе і просто повів. Дорогою демонстративно поцілував у маківку, знаючи, що за ними спостерігають.

У його міцних обіймах Аня також не могла отямитися. Думками була біля машини й насилу вдавалася в цирк, що так старанно розігрував Влад.

Їм вдалося пройти всього кілька метрів, як пролунав голос Андрія:

- Якщо ти зараз підеш - твої фотки розлетяться через весь інтернет! Особливо до мамки дійде, нехай знає, яка в неї слухняна донька.

Аня раптом захотіла повернутися, поставити свої умови або хоч якось вплинути на нього, тому намагалася вирвати свою долоню з рук Влада, але все марно.

- Пусти, - благала вона.

Влад не чув і вів її далі. Вона сповільнила крок, її ледь не тягнули подалі від цих сумнівних типів.

- Ти зробила свій вибір! - знову закричав Андрій. - Чекай.

Тоді вже не витримав Влад. Відпустив Аню і повернувся.

- Ти догрався! - прошипів він і знайшов очима найкращого друга, - Колян! - вказав у бік машини, і той усе зрозумів.

Це був заклик до дії.

Влад кинувся до Андрія.

- Тебе, бляха, не вчили, що дівчаток ображати не можна?!

Влад кинувся вперед, і кулак із силою вп'явся в обличчя Андрія, якого відкинуло на капот. Він здригнувся, схопившись за розбитий ніс, і відчув смак крові на губах. Занадто несподівано все сталося - не встиг зреагувати. Андрій піднявся знову, змахнув руками, але в цій битві йому не виграти. Ростом і фізичною силою він не переважав, а ці удари його зовсім виснажили.