Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лицар з Кульчиць 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицар з Кульчиць"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицар з Кульчиць" автора Ярослав Іванович Ярош. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 55
Перейти на сторінку:
розштовхуючи натовп. Так і бігав у різні боки і кричав, ніби несамовитий, однак дружини його вже ніде не було. Він не здавався. Раптом у повітрі просвистіло ще одне ядро. Було наче запізнілий привіт від турків. Воно пролетіло над головами віденців і з гуркотом врізалося просто у дах палаючого будинку, ніби вбиваючи останній цвях у труну Марії. Люди враз розбіглися, і тільки Юрій стояв біля своєї палаючої долі, залишившись із нею сам на сам. Його вже не лякали турецькі кулі, до всього враз стало байдуже, світ померк перед очима. Він впав навколішки, а тоді й долілиць просто в куряву. Заплакав гірко, заридав, тіло його аж стрясалося від того нелюдського плачу. Люди, переконавшись, що турки більше не стріляють, знову підійшли до Юрія, оточили його, однак торкнутися не наважилися.

Йому ж перед очима все попливло. Раптом він відчув, як чиясь рука торкнулася плеча. Рвучко оглянувся – це був Михайлович. Він поволі взяв Кульчицького за руку, почав підводити з землі. Юрій ніби без тями став навколішки.

– Не побивайся так, братику, така доля козацька.

– Ти не розумієш! Це я мав пропасти, я мав загинути, а не вона! Я-а-а-а-а!!! – заричав Кульчицький, як дикий звір, аж люди відсахнулися. Цей жахливий крик перестрибнув аж за міські мури і добіг до турецького табору, а може, й до самих зірок долетів.

Раптом люди зробили ще більше коло. Всередину, де стояв навколішки Юрій разом із Михайловичем, зайшла жінка, закутана у теплу хустку. Михайлович, побачивши її, підвівся й відступив. Юрій оглянувся. Жінка стала навколішки поряд із ним.

– Чого ж ти, Юрцю, за ким так плачеш?

– Маріє, ти жива…

– Куди ж мені без тебе…

Вони почали торкатися обличчями одне одного, ніби не вірячи собі, ніби то мана перед очима.

– Чого ж ти так налякала мене, маленька моя?

– Прости мене, Юрцю, я більше ніколи так не буду, – відповіла жінка. Вони обоє плакали, по щоках їхніх котилися сльози, але не чорного горя, а радості.

– Я виглядала тебе, голубе мій, кожну ніч ходила на мур і до брами. От і сьогодні пішла…

– А я тут кричу, кричу… – він плакав і сміявся водночас. Люди, чухаючи потилиці, почали розходитися. Михайлович і собі пішов геть, зітхнувши з полегшенням та намагаючись, незважаючи на тремтячі руки, розкурити свою люльку.

З того часу життя Юрія Кульчицького змінилося. Тепер його знали всі мешканці, віталися ще здаля, здіймаючи капелюхи. Сам же Кульчицький зірок з неба не ловив. Він розумів – найтяжче попереду. Його та Михайловича подвиг запалив мешканців, вони іще з більшим завзяттям взялися до оборони, із дня на день чекаючи відсічі. Юрій Кульчицький разом зі своїми товаришами брав участь у всіх оборонних роботах, допомагав гармашам, гасив пожежі. А ввечері, коли повертався до нової квартири, то сідав за стіл і запалював свічку. Як і порадив Штаргемберг, він почав працювати над книжкою, де описував свої та Михайловича пригоди.

Юрій сів за стіл, подумав хвильку, а тоді почав виводити:

Той шлях, яким я простував,

Проліг безлюдними полями,

Долини, гори він минав,

Звивався темними лісами.

Нехай удача всіх чекає,

За мною хто на шлях той стане,

І кожен з них хай пам’ятає,

Що діло це не є погане.

Отож, усім бажаю щастя,

Кому зробити так удасться,

Щоб про його хоробру справу

Нащадки правили би славу…

Рядки цієї повісті, навіть не встигнувши вийти з-під пера, миттєво розходилися поміж люди. Віденці, окрилені таким подвигом, ні на що не зважаючи, все ще тримали оборону.

Ситуація у місті із кожним днем ставала дедалі гіршою. Спочатку турки рознесли замковий равелін, потім відірвали наріжник замкового бастіону, а згодом висадили у повітря й інший бастіон – Льовель. Віденці втратили будь-яку надію і тільки молилися. П’ять тисяч оборонців, що залишилися ще живими, не змогли б стримати такої страшної сили. Зараз уже ніщо не заважало військові Кара-Мустафи вдертися у місто. Тільки візир чогось зволікав. Кульчицький знав тому причину: Відень мав бути збережений для нього особисто. Він не вів на штурм, а тільки далі вичікував. Час від часу турецькі гармати обстрілювали місто, візир навіть влаштував великий огляд свого війська просто під міськими мурами. Він хотів залякати тим мешканців і спонукати, аби вони чимшвидше здавалися. Тоді знову почався обстріл.

Розділ ХХVІ

Тільки за якийсь час віденці зрозуміли, чого так раптово припинився цей обстріл. Турки нараз заметушилися й почали робити укріплення ззовні табору.

– Відсіч! – пробігло по мурах і покотилося додолу містом. Відень враз ожив, усі його мешканці висипали на мури, аби побачити, як християнська сила відгяняє мусульман від Відня.

На поміч і справді прибув король польський Ян ІІІ Собеський. Він об’єднався із військом Карла Лотаринзького і очолив загальний похід. Король поспішав у надії, що Кара-Мустафа не встигне приготуватися до відсічі, й, не чекаючи повної побудови мостів, почав переправлятися через Дунай.

Великий візир навіть заслону не поставив, аби перешкодити цій переправі. Можливо, він хотів заманити союзників на той берег і тут розбити дощенту або просто злегковажив тією загрозою. За цей час військо союзників форсувало Дунай і рушило у бік Відня. Війська Карла Лотаринзького рухалися вздовж Дунаю і скоро зайняли узгір’я Калєнберг. Собеський зі своїми полками пробивався крізь Віденський ліс і згодом зайняв праве крило.

Кара-Мустафа не став знімати яничарів із облоги Відня, Юрій бачив це й розумів, що то є велика помилка візира. Йому слід було б краще забезпечитися від удару з боку лісу, однак головнокомандувач поставив там тільки 13 тисяч кінноти на чолі з Абаз Сара Гусейн-пашою. У напрямку Кльстенбурга стояв Кара-Мегмет, а Ібрагім-паша – проти Нусдорфа.

– Бийте з гармат, аби наші визволителі чули ту канонаду і сміливіше ішли у бій! – наказав граф Штаргемберг. Усі чоловіки, які тільки здатні були носити зброю, стали на захист проломів, аби захистити місто від можливої атаки яничарів.

Битва почалася 12 вересня із артобстрілу військом Карла Лотаринзького позицій Ібрагіма-паші. Німецька піхота рушила рівним строєм, зупиняючись та б’ючи по турках із картечі. Яничари і спагії кинулися в атаку у надії зламати німецький шик, однак аркебузьєри трималися міцно і стали тиснути яничар. Карл хотів пробитися до Відня, однак це було не так легко й зробити.

Це був задум, маневр короля Яна, аби збити турків з пантелику. Карл Лотаринзький мусив відвернути увагу турків, бо головного удару мали завдати із правого крила союзницьких військ. Тут була сприятлива місцевість для удару важкої польської кінноти, до того

1 ... 51 52 53 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицар з Кульчиць», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицар з Кульчиць"