Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Кінець світу і зачарована красуня

Стіна обсипалася довго-довго, навіть зачарованій дочці міського голови набридло скиглити і скаржитися на життя. Інші втратили до неї інтерес набагато раніше, дружно з'ясовували стосунки і те, хто саме у всьому винен.

Грізні дружини були впевнені, що маги та чоловіки.

Чоловіки з ними не погоджувалися і нарікали на короткий жіночий розум, який чудово поєднувався з довгим волоссям і не менш довгим носом.

Маги, роздивившись вершницю на старій шкапі і зрозумівши, що її поява пов'язана з перетворенням каменю на пісок, спочатку поговорили про це відкриття, а потім почали військову раду і стали думати, що тепер робити з тарілкою. Якщо маг, який її залишив у камері, кілька років не з'являвся, то навряд чи з'явиться. Або його впіймали, або в болоті утопився, або конкурент прибив. Але те, що в цих болотах можна спокійнісінько займатися чим завгодно і не особливо привернути увагу, налаштовувало на погані думки. І по всьому виходило, що треба йти до портальної пошти і писати ще один лист, нехай дізнавачі це болото прочешуть.

Щоправда, спочатку треба розібратися із вівце-ведмедицею. Вона, звісно, ​​сама винна. І магії темряви у захисній магії точно не було. Та й проклинати Джульєтта, на думку Льєна, не вміла. Але результат все одно вражав. Бідолашній любительці оригінальних кілець тепер можна було сміливо йти на болото і зображати там невідоме чудовисько.

Трохи поговоривши й подумавши, Льєн згадав про когось, хто його ось-ось наздожене, і про те, що зовсім цього не бажає, раз із в'язниці не треба визволяти. Та й у цьому місті залишатися більше не хотілося, а якщо написати листа про тарілку, то, напевно, доведеться.

— Може, написати, вручити портальникові та заплатити йому, щоб відправив, коли ми будемо вже далеко? Наприклад, увечері, — запропонував Шелест.

Ленц глибокодумно кивнув, не припиняючи перераховувати повернені стражниками монетки. Він був упевнений, що кілька цих монеток прилипли до підкладки десь у глибинах стражникових кишень, і вже встиг пообіцяти власникам цих кишень сверблячку, пронос, а в перспективі і чоловіче безсилля. Один стражник навіть почав якось підозріло чухатися, але нічого шукати в кишенях поки не поспішав.

— А може, нічого не треба писати? — спитав голова варти. — Тарілку ви забрали, маг зник...

Він, нарешті, зрозумів, що після листа можуть приїхати дізнавачі і не тільки болото прочесати, а і місто, і в'язницю розібрати по камінчику, а потім ще й відправити звіт. Кор-графу. Або одразу королю. Втім, кор-графа вже було пізно боятися, син і так йому все розповість. І доведеться в місті щось міняти, бо сюди обов'язково зачастять перевіряльники, а потім можуть надіслати управлінців, які нікому життя не дадуть. Були вже прецеденти.

— Треба. Бо одного разу сюди припреться учень нашого зниклого мага, чи якийсь його послідовник. Виявиться, що подібні тарілочки заховані по всьому місту, а то й укопані в вузлових для ритуалу точках. І ваше місто впаде в прірву, що з’явилася під ним, — похмуро розповів Льєн.

Глава варти вилаявся і більше нічого не писати не просив. Але сидів сумний-сумний і навіть на стусани дружини, обуреної тим, що ніхто не поспішає допомогти бідній вівці, не реагував.

У результаті маги вирішили, що портальникам слід заплатити щоб листа відправили через два дні. І щоб не гаяти часу, тут же його написали, вручили самому переляканому стражнику разом з оплатою і відправили на пошту.

Шелест заліз на абияк відновлений стіл і визирнув на вулицю через діру. Переконавшись, що вершниця все ще сидить на коні, котрий переступає з ноги на ногу, і штурмувати поки нічого не збирається, важко зітхнув і сів на місце.

— Може, вийдемо і скажемо їй, хай припиняє? — спитав Ленц.

— Навіщо? — щиро здивувався син кор-графа. — Нехай собі ламає. Дуже цікава техніка. Хочу знати, чи вийде в неї повністю перетворити стіну на пісок. А якщо вийде, чи здогадається вона зупинитися і скористатися тією діркою, яку вже зробила. Ось утомиться, полізе, а там і поговоримо. Про дивні вміння та скритність

— Але… — спробував заперечити головний вартовий.

— Відремонтуєте, — відмахнувся Льєн. — Або змусите ваших надмірно виконавчих підлеглих ремонтувати, захисників дівчат. Може, зрозуміють, що не всі дівчата безневинні та слабкі…

Безневинна дівчина згадала про свою незавидну долю і натхненно заплакала в кутку.

Задрімавші дружини, стомлені від марної суперечки з чоловіками, стрепенулися, теж згадали про долю цієї дівчини, переглянулися і з викликом подивилися на Льєна.

— Ах, так, вівце-ведмедиця, — втомлено сказав маг.

Підвівся. Потягнувся. Чомусь розім'яв пальці. І похмуро посміхаючись, пішов до зачарованої красуні.

Красуня, побачивши вираз його обличчя, заплакала голосніше, підповзла до субтильної мами і спробувала за нею сховатися, а зрозумівши, що трохи завелика, спритно перебігла до батька і сховалася за нього.

— Схоже, її все влаштовує, — зробив несподіваний висновок Ленц, відірвавшись від перерахунку монет. — Бачиш, лікуватись не хоче.

Міський голова обернувся. Помилувався опухлим обличчям дочки і, обізвавши її дурепою, звелів іти до магів, поки вони добрі. А то так і ходитиме болотяним страшилом. Хто з нею такою одружиться?

— Я знаю одного старосту, від якого нещодавно наречена втекла, — задумливо сказав Дамір. — Може, з цією втішиться.

— Ні, швидше від розриву серця помре першої шлюбної ночі, а то й під час знайомства, — не погодився Шелест.

Ленц тільки хмикнув.

Донька міського голови голосно схлипнула і вийшла з-за спини батька.

Слухняно витягла перед собою руку і дозволила помилуватися опухлими пальчиками і ледь видним на одному з них кільцем.

— Справи, — присвиснув Ленц.

— Тут хіба пальця відрізати, — задумливо сказав Дамір.

— Не треба, — заскиглила вівце-ведмедиця.

— А може, краще відразу всю руку? — завагався Ленц.