Читати книгу - "Казки на ніч"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну а як ти хотів? Вісім місяців — це не іграшки.
— Особливо до звуків важко звикаю. Шум, гам. Там звик годинами лежати в засідці тихо, як миша. І слухати. Вслуховуватися. А тут по вухах б’є, неначе в залізній бочці сидиш. Та й звуки інші.
- І на скільки ти приїхав? — Ваня обережно сьорбнув гарячої кави.
— На десять днів відпустку дали. У батька вже був. Тепер дочок провідати, поплатити дещо і назад. Ніколи не думав, що буде гнітити місто. Раніш я без нього собі життя не уявляв.
Ваня допив каву і махнув дівчині-офіціантці, мовляв, повтори.
— А шо колишня, до дочок пустить?
— Та ніби не проти. Дивно, та як пішов на фронт, то і стосунки більш-менш налагодилися. Хоч не гиркаєм одне на одного, навчилися розмовляти.
— Війна — такий час, коли все переоцінюється. І швидко.
— Ти правий. Я зі старшою щодня з фронту переписувався. А до війни їй заборонено було навіть СМС мені посилать.
— Усі ми міняємося. — Ваня взявся за другу каву. — Я от, пам’ятаєш, раніше завзятий був, усіх жизні вчив, а тепер перестав. Якщо доросла людина перебігає дорогу в чотири смуги руху, паркує на тротуарі машину або кидає сміття повз смітник, це не значить, що вона не розуміє, що робить. Усі все розуміють. І нічого моє зауваження їй не дасть. Шкода життя витрачати на таких, вчити дітей треба.
— Ну то ти ж, власне, це й робиш.
— Так, знову першачки в мене. От їх буду вчить. І вулицю переходити, і не смітити. А на дорослих забив.
— А я курить кинув. — Семен чи не вперше за розмову посміхнувся. — Шоб не залежати від тютюну. Та й у розвідці зайвий вогник чи запах ні до чого.
— О, це вже по уму. То ти куди зараз?
— Та до дочок. Старша вже, певно, зі школи прийшла.
— Та вже точно прийшла. — Ваня зиркнув на годинник. — Ну пішли, я тебе трохи проведу.
Чоловіки піднялися, Ваня поліз за гаманцем, однак Семен притримав його за руку.
— Облиш, сьогодні я.
— З якого це перепугу?
— Ну, по-перше, негоже, шоб учитель, та ще й молодших класів, за вояку платив. А до того ж у мене днями свято було.
— Яке?
— Ну яке? Професійне. День військової розвідки.
Чоловіки розсміялися. Семен штовхнув скляні двері, і в кафе увірвалися звуки міста.
Новини
— Альо, це Таня?
Таня заклякла просто посеред вулиці. Людське море від несподіванки налетіло, штовхнуло в спину, зачепило лікоть і ледь не вибило телефон. Однак за мить море змирилося і почало обтікати дівчину з боків.
— Так, це я, — промовила Таня і не впізнала свого голосу. — Є новини?
На тому кінці дроту деякий час мовчали, однак потім десь далеко, неначе з іншої планети, прилетіло одне слово.
- Є.
Їх забрали у серпні, коли навколо хати назустріч сонцю повертали голови соняхи. Під’їхала «буханка» і ще якийсь легковик. Батько помітив гостей, однак на його обличчі не ворухнувся жоден мускул.
— Таня, йди в хату. — Батько обережно взяв доньку за плечі й направив до будинку. — І не виходьте з мамою.
Тетяна неохоче відступила до веранди, потім ще крок у коридор.
— Мама! Тут приїхали! — Вона на мить випустила з поля зору постать батька.
З кімнати вискочила мати, в цей момент з двору пролунала автоматна черга.
— Тікай! — крикнула мати й вибігла з хати.
Тетяна озирнулася і побігла в дитячу. Швидко перелізла через підвіконня і, оббігши будинок, визирнула з-за рогу.
Батько лежав на землі і намагався рукою витерти заюшене кров’ю обличчя.
«Слава Богу, живий», — майнуло в голові.
Тетяна притиснулася до штукатуреної стіни будинку і дивилася на все розширеними від жаху очима.
— Можєш нє витіраться, всьо равно тєбе піздєц! — Один з чоловіків у камуфляжі копнув по ребрах. — І бабє твоєй, і дєвкє!
Троє інших заіржали. Один підійшов і приставив матері до лоба автомат.
— Ну шьто? — він говорив з кавказьким акцентом. — Допомагалась укропам? Тіпер будішь за всьо отвічать!
— Ми нічого не зробили. Де ми, а де армія? Ми просто тут живем.
— Мольчать, сука! Разбірьомся кто і што. У вас в пасьолке всє говорят, што ви за укропов.
— Навіть коли за Україну, це ще не коректувальник!
— Мольчать! — Чоловік без замаху штурхнув дулом їй у живіт.
Вона зойкнула і, зігнувшись, упала поруч з чоловіком.
— Ладно, Чех! У комендатурі розберемся. — Головний глянув навколо. — Шукайте дівку.
Далі все було як у тумані. Тетяна бігла. Бігла полями і посадками. Скільки саме, не могла б згадати і зараз. Потім був блокпост і вояки з «тридцятки». Потім ще якісь люди з СБУ, лікарі.
Потім лікарня у Дніпрі.
— Виснажена ти, — тримав за руку сивий лікар. — Хоча й боєць куди багатьом. Ти маєш бути спокійнішою, бо психіка не залізяка.
— Ну як ви собі це уявляєте? Вони ж маму з татом розстріляють!
— Ти ж точно не знаєш? Може, минеться.
Потім були нове місто, пошук житла, роботи й інституту, де довчитися. Слава Богу, чужі люди не кинули.
— Нічого, встанеш на ноги, саме й батькі знайдуться, — посміхався директор фірми, куди вона влаштувалася молодшим економістом.
Вона шукала. Писала запити, шукала в соцмережах і на «їхніх» сайтах. Дзвонила сусідам, навіть тим, які ще перед арештом слали прокльони.
— Какога хєра ти мне званішь, сучка укропская? Із-за вас у нас тут живога мєста нєт, всьо развалили! — валувала сусідка товста Зінка. — В расход пустілі тваїх, как сабакі в канавє згнілі.
Тетяна плакала, потім заспокоювалася і починала пошук спочатку. В якийсь момент перетнулася з пошуковцями, які вивозили тіла військових. За два місяці у неї взяли зразок ДНК.
— Хай буде в базі. Зараз багато перевіряємо, — ніяково стенув плечима пошуковець. — Хоча будемо сподіватися, що вони живі і таки десь на підвалі.
І ось дзвінок. Таня б упізнала голос пошуковця з мільйонів. Голова паморочилася, серце калатало так, ніби хотіло вистрибнути з грудей.
— Знайшли?
— Так.
- І де вони?
— Там, де їх уже ніхто не образить.
— Вони мучилися?
— Сподіваюсь, ні. Тримайся, я думаю, вони щасливі з того, що ти жива.
Тетяна дала відбій і, трохи пройшовши за течією людського моря, пірнула в найближчу кафешку.
— Що будете? — посміхнулася офіціантка.
— Мені п’ятдесят грамів гарного коньяку, келих сухого білого вина і каву.
— Когось чекаєте?
— Та вже, — сумно посміхнулася Тетяна. — Зараз батьки підійдуть.
На Батьківщину
Тарас сидів на лавці й дивився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки на ніч», після закриття браузера.