Читати книгу - "Англійський пацієнт"

Це була взаємна прихильність. Якби Кіпа запитали, кого він любить, він назвав би спочатку няню, а потім матір. Її затишна любов вартувала для нього більше, ніж любов кревна чи фізичне кохання. Згодом він розумів, що все своє життя, покинувши сім’ю, шукав саме таку любов. Платонічну близькість чи іноді навіть сексуальну, але з незнайомцем. З плином років хлопець зустріне старість, перш ніж упізнає в собі цю рису, перш ніж запитає себе, кого ж він любив найбільше.

Лише раз Кіп відчув, що зумів віддячити таким самим затишком няньці, хоча вона й так розуміла, що він любить її. Коли померла її матір, нянька заповзла до кімнати, заледве даючи раду своєму раптово постарілому тілу. Він тихо лежав біля неї в її крихітній кімнаті для прислуги, поки вона ридала — бурхливо, але й дотримуючись традицій. Він спостерігав, як жінка збирала сльози в невелике скляне горнятко, котре притискала до обличчя. Хлопчик знав, що вона візьме сльози з собою на погреб. Він сидів біля її згорбленого тіла, поклавши дев’ятирічні руки няньці на плечі. І коли вона врешті заспокоїлася й лише схлипувала час од часу, хлопчик взявся подряпувати їй спину крізь сарі, а потім посунув тканину й торкнувся оголеної шкіри. Зараз він віддавав це ніжне мистецтво Хані, зачіпаючи нігтями мільйони клітин її шкіри, у темному наметі 1945 року, коли в гірському містечку зустрілися два континенти.

Печера Плавців

Я обіцяв розповісти тобі, як люди закохуються.

Молодий чоловік на ім’я Джеффрі Кліфтон зустрів друга в Оксфорді, котрий розповів про наші експедиції. Він знайшов мене, наступного дня одружився, а за два тижні прилетів з дружиною до Каїра. Це були останні дні їхнього медового місяця. Так розпочалася наша історія.

Коли я зустрів Кетрін, вона була заміжня. Заміжня жінка. Кліфтон виліз із літака, а потім — неочікувано для нас, бо ми планували, що до експедиції приєднається лише він, — з’явилася вона. У шортах хакі і з кістлявими колінами. Тоді вона була ще занадто пристрасною для пустелі. Юність Джеффрі мені сподобалася більше, ніж палкість його молодої дружини. Він був нашим пілотом, зв’язківцем, розвідником. Представником Нової Ери для нас, літав над пустелею й скидав нам на довгих кольорових стрічках послання з порадами, де краще побувати. Він промінився обожнюванням своєї дружини. Ми були групою з чотирьох чоловіків, однієї жінки і її благовірного, котрий постійно розповідав про щастя свого медового місяця. Вони ще раз поїхали до Каїра і повернулися знову за місяць, але майже нічого не змінилося. Вона поводилася спокійніше, а він досі залишався юним. Вона могла сидіти на каністрі з паливом, спершись руками на коліна, поклавши голову на долоні й втупившись у брезент, який майорів на вітрі, а він співав їй дифірамби. Ми посміювалися з нього, але вимагати більшої стриманості означало образити хлопця, а ми цього не хотіли.

Проживши місяць у Каїрі, вона стала мовчазною, постійно читала, сиділа на самоті, наче щось сталося або ж раптово зрозуміла дивну річ про людське буття — воно тимчасове. Вона не мусила залишатися світською левицею, котра побралася із шукачем пригод. Дівчина відкривала саму себе. На це було боляче дивитися, бо Кліфтон не помічав, як вона вчиться. Кетрін читала про пустелю геть усе. Вона могла розказувати про Увейнат і загублені оази, полювала навіть на маргінальні статті.

Я був на п’ятнадцять років старшим за неї, ти ж розумієш. Я досяг тієї стадії в житті, котру сам ототожнював із цинічними лиходіями з книжок. Я не вірив у стабільність чи стосунки до старості. Я був на п’ятнадцять років старшим. Але вона виявилася розумнішою. Вона жадала змін більше, ніж я міг уявити.

Що змінило її під час затяжного медового місяця в гирлі Нілу за межами Каїра? Спочатку, коли вони прибули — за два тижні після свого чеширського весілля, — ми бачили їх кілька днів. Він взяв наречену із собою, бо не міг покинути її, проте не хотів порушувати дану нам обіцянку. Мені й Медоксу. Він думав, що ми будемо жадібно ковтати всі його історії. Так того дня з літака з’явилися її кістляві коліна. Так зав’язалася наша історія. Наша ситуація.

Кліфтон прославляв красу її рук, витонченість щиколоток. Він змальовував нам, як вона плаває. Розказував про нові біде в готельному номері. Про її хижий голод на сніданок.

Я не відповідав і словом на все це. Часом, коли він говорив, я підводив погляд і бачив її очі, котрі помічали моє мовчазне роздратування, а потім — стриману посмішку. Була в цьому якась іронія. Я був старшим чоловіком. Я був космополітом, який десятьма роками раніше пройшов від оази Дахла до Гільф-ель-Кебіру, уклав карту Фарафри, детально вивчив Киренаїку і кілька разів губився в Єгипетському піщаному морі. Коли вона зустріла мене, я вже мав усі ці неприємні ярлики. Вона могла скосити очі на кілька градусів і побачити Медоксові відзнаки. Зараз, віддалені від Географічного товариства, ми були невідомими; ми перебували за тонким порогом культу, об який вона спіткнулася завдяки заміжжю.

Сплетені в дифірамби слова Кліфтона мало нас турбували. Але я з тих чоловіків, чиє життя тим чи іншим чином, навіть як дослідника, керується саме словами. Моє життя складалося з чуток та легенд, із нанесених на карту маршрутів, із написів на черепках. Я поводився зі словами тактовно. Повторювати щось у пустелі — те саме, що лити на землю воду. Один невеличкий нюанс міг коштувати сотні миль.

Наша експедиція розгорталася приблизно за сорок миль від Увейнату, тож нас із Медоксом відправили в розвідку. Кліфтони та інші залишалися в таборі. Вона вже прочитала все, що мала, і поцікавилася, чи я не маю з собою книжок. Були тільки мапи.

— А що це за книжка, котру ви читаєте вечорами? — запитала вона.

— Геродот. Таке. Ви хочете її почитати?

— Я не наважуся, якщо це щось особисте.

— Я робив у ній деякі записи. А ще там є вирізки, які мені потрібно мати з собою.

— Мабуть, було занадто самовпевнено з мого боку просити її, вибачте.

— Я покажу вам книжку, коли повернуся. Просто не звик подорожувати без неї.

Ця