Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– І чого він хоче?

– Якщо сенатор штату хоче побачитися...

– Це запрошення від сенатора?

– Так... я знайомий з його сином. Їхня сім'я запрошує нас погостювати в їхньому маєтку в Гемптонсі.

– Ти знайомий з родиною сенатора?

– Так. Але найбільше з Джеффом, його доньку і зятя я смутно бачив на кількох благодійних вечорах.

– А скільки йому?

– Він майже ровесник Метта.

– А, вибач, ти просто сказав дочка, я...

– Так. Кайла нещодавно вийшла заміж, ти не знала?

– Він сенатор у мусульманських країнах чи де? Там одружуються в 9 років?

Кріс розреготався.

– Можливо.

Ми поснідали і поїхали скуповуватися. Коли скуповується Кріс, я почуваюся маленькою дівчинкою у візку, яка просить усе і їй усе купують, аби тільки не влаштовувала істерик. Кріс уважний, добре мене пізнав за цей час. Я ціную це в ньому. Не кожен хлопець уважний зараз. Хоча Енді був. До пори, до часу. Ні слова про нього. Ми заїхали на заправку, сонце світило прямо в очі, добре, що Кріс встав так, що воно сховалося за його спиною.

– Любий, постій там, не думала, що колись отримуватиму задоволення перебуваючи в чиїйсь тіні.

Кріс розреготався.

– Ходімо. Ще речі збирати.

– Які речі?

– Ми їдемо в Гемптонс.

Ненавиджу зиму. Вона змушує мене згадувати про три речі: мокрі ноги, синці на сідницях від падінь на льоду і тимчасова сивина на волоссі від інею. Так, у нас уже зима. Так, ми були в Гемптонсі. Так, я закинула мемуари, бо хотіла відпочити. Зараз я йшла з Олівером із саду. Ми намагалися йти швидко, щоб не замерзнути і ковзали на льоду.

–Мам... трансформер...

– Ага, синку, він дуже гарний. Ходімо.

– Трансформер...

– Олівере, у тебе цих трансформерів удома, пройти ніде!

– Але це ж...

– Тільки без імен. Будеш добре поводитися, і він подумає прийти до тебе на Різдво чи ні, гаразд?

Він кивнув. Грошей і так негусто, а якісні іграшки недешеві. До Різдва кілька тижнів, я так і не купила йому подарунка, ну, окрім нової шапки і рукавичок, для хлопчиків це не дуже хороший подарунок. Їм важливо похвалитися. Гаразд, прийду по нього завтра, сподіваюся, за ці два тижні не з'явиться новий трасформер, який відіб'є в Олівера бажання придбати цей. А то на два я точно не розщедрюся.

– Джекі?

Я обернулася.

– Мам, ходімо.– смикав мене на себе Олівер.

До мене йшла Велла в безглуздій в'язаній шапці без бубона, який там просився. Напевно новий тренд, про який ніхто не знає.

– Який милашка.– вона опустилася навпочіпки і простягнула руку Оліверу.– Я – Вайолет.

*Їй богу, я зовсім забула, що вона не Велла насправді.

Олівер виразно на мене глянув. Він уважно глянув на Веллу, і опустив очі, ігноруючи її руку.

– О, як мило. Він зніяковів.– вона доторкнулася до його носа кінчиком пальця. –Але я для тебе застара, малюче. Куди йдеш? – запитала вона мене, піднімаючись.

– У справах.

– Ми так давно не бачилися. Може зустрінемося?

–То зустрілись же начебто.

–Та, ні, погуляємо якось разом?

– Інакше почнеш атакувати мою пошту?

– Я просто хочу дружити.

– Чому цього повинна хотіти я?

– Ми могли б бути хорошими друзями.

– З чого ти взяла?

– Ми любимо одне кіно.

– Це все?

– А цього мало?

Я важко зітхнула.

– Мені час.

– Можна, я тобі напишу?

– Боже, та пиши, тільки не діставай мене.

Я повела Олівера далі, намагаючись позбутися роздратування.

– Мам, ця дивна тітка це Велла?

– Так, любий.

– Дуже дивна.– запевнив мене він.

Я глянула на нього. Він мені посміхався. Мій син, поділяє мою нелюбов до Велли неупереджено, а цілком об'єктивно. Я вирішила, що Веллу час заблокувати на пошті. Ми приїхали до будинку Кріса, на ґанку на нас чекав Чарлі та Дарлінґ, на них були однакові светри. Це так мило.

– О, чарівна! – Чарлі зробив крок уперед, обіймаючи мене й Олівера. – Я так радий вам, мої хороші.

– Вітаю, люба.– Дарлінґ поцілувала мене в щічку і підняла Олівера на руки.

Ми зайшли в будинок. Кріс і Метт наряджали ялинку. Олівер побіг до Кріса.

– Оллі, куди в черевиках! – крикнула я.