Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Опанувати Елементи, NikaLerina 📚 - Українською

Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Опанувати Елементи" автора NikaLerina. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 106
Перейти на сторінку:
Розділ 21

Світ закружляв переді мною, а легені палали, та крізь шум у вухах я чула, як Рубер щось кричить, стискаючи мої плечі.

— Що ти надумала?! — повторив він, підвищуючи голос, а його дихання, жаряче мов вогонь, торкалося скроні. — Клянуся, якби я не встиг... — він не договорив, але його пальці ще сильніше стиснули мене.

Я намагалася зібрати докупи власні думки. Холодна плитка врізалася в спину, а волосся мокрими пасмами прилипло до обличчя та спини. Відчула, як вода стікає по шиї неприємними струмками.

— Р-ру... — прошепотіла я, намагаючись ковтнути бодай трохи повітря. — Я... я не...

Рубер вилаявся нахилившись ближче. Його очі відбивали вогонь — вочевидь, стримувати його ставало дедалі складніше.

— Ти могла... могла померти! — розлючено прошипів він, стримуючи тремтіння в голосі. — І все через якусь дурну примху, хто ж лізе в гарячу ванну після такого тренування? Чи це така репетиція самогубства, га?!

Від цих слів у мене всередині все похололо. Якусь мить я не знала, чи то від болю в легенях, чи від образи. Все дійсно так виглядало? Ну звісно ж.

— Це... не було... — спробувала заперечити, та лише закашлялася. — Я... не збиралася тонути... Я боролася, та... та щось затягнуло мене під воду.

— Щось? У ванній?— він звузив очі й уже не так голосно заговорив. — Що саме? Не кажи наче хтось напав, це неможливо.

Він гірко всміхнувся, але в його голосі відчувалася неприхована паніка.

Я заплющила очі, бо пам’ять про той голос і чорну воду була занадто свіжою й огидною. Мені здалося, що знову відчуваю на собі в’язку присутність... тіні. Вона точно сказала, що не має відношення до Скверни, а отже... хто вона? Зітхнувши, я похитала головою:

— Не знаю, що це було... але відчувала її присутність, ніби вона затиснула моє горло й насміхалася з мене. Сказала, що я отримала якийсь подаруночок...

— Подаруночок?! — він подався вперед, і мокре пасмо волосся впало йому на чоло, чітко окреслюючи лінію брів. — Ти усвідомлюєш, як це все звучить?

— Ні... я... — я важко зітхнула, обхопивши руками власні коліна. — Все сталося надто швидко, я навіть не зрозуміла.

Із хвилину ми сиділи мовчки. Я помітила, як плече Рубера ледь сіпається від глибоких вдихів — він намагався заспокоїтися. Раптом він гучно грюкнув кулаком по мармуровій плитці, насилу стримуючи спалах полум’я, який вихопився на долоню. Шматок плитки пішов тонкою тріщиною.

— Ти... — почав він, не дивлячись на мене, — не уявляєш, що я відчув, коли побачив, що ти лежиш під водою, мов нежива.  — Його голос хриплувато зірвався, він різко відвернувся, ніби соромився зізнатися в цьому почутті. — Не роби так більше.

Та я й не проти.

— Дякую... — нарешті проказала я й, дотягнувшись до його зап’ястка, ледь торкнулася, мовби перевіряючи, чи реальний він. — Ти врятував мене.

Рубер зітхнув, ковзнувши поглядом по мозаїці на підлозі, де все ще виднілася тонка тріщина від його удару, а потім на мить знову глянув на мене.

— Знаєш, — раптом проказав він, примруживши очі, — може, мені взагалі поставити біля ванни попереджувальну табличку, щоб ти не занурювалася надто глибоко?

Я пирхнула й розсміялася, хоч груди ще боляче стискалися. Принаймні, він уже жартує, а не кричить. Варто було ледь не втонути аби він відтанув.

— Слухай, а тепер, якщо можна, — я провела рукою по мокрому волоссю, — я б хотіла одягтися.

Рубер напружено стріпнувся — ніби лише зараз згадав, що витягнув мене з ванни, де я була без одягу, як і всі нормальні люди. У його погляді майнула дивна змішаність почуттів, та замість відвернутися, він лише підхопив мене на руки.

— Гей...

— Ти ледь не втонула, — пояснив він охриплим голосом. — Я допоможу.

Я трошки здригнулася від розгубленості, та просто завмерла в його обіймах. До того ж... приємно, коли тебе носять на руках, та ще й такий красень.

ТАААК!!!Так-так-так. Помутніння розуму! Каті, прийом!

Рубер не дозволяв собі навіть найменшого погляду вниз, увесь цей час цілеспрямовано дивився мені просто в очі — аж поки не поклав мене на ліжко. Обережно накрив ковдрою, ховаючи під нею моє мокре тіло.

— Ну... добре, дякую, — видихнула я, відчуваючи певне зніяковіння.

Рубер швидко поправив ковдру й відсапнув:

— Зараз я покличу лікаря, а потім ми зберемося разом, і ти все розкажеш, як було, — наказовим тоном промовив він.

І перш ніж піти, він на якусь мить завмер поглядом на моєму обличчі. Його очі тепер були теплі, без тіні тієї розлюченої напруги. Пару секунд — і він поволі нахилився ближче та невагомо торкнувся губами мого чола в короткому поцілунку.

Він дуже швидко випростався, чомусь не наважившись дивитися на мою реакцію, і майже одразу рушив до дверей залишивши мене наодинці з думками.

Я провела долонею по місцю, де він щойно торкався.

— У лоба? Що... як дитину поцілував?

Серце все ще трохи шаленіло від адреналіну й... від тих почуттів, які встигли прослизнути за лічені хвилини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 51 52 53 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Опанувати Елементи, NikaLerina"