Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Лікаря! — крикнула Олександр — Хлопець ти тримайся.

Альфреда підхопили і повели, у нього виявилися зламані ребра і забій легенів. Жилет врятував йому життя, але не від травм.

— А що з Альфредом? — запитала Мартіна в чоловіка.

— Адже він закрив Ізабеллу собою, я бачив ще два або три спалахи. Мабуть жилет поглинув їх. Це можна порівняти, якби його кілька разів ударили бейсбольною битою по ребрах.

— Тату, це скоріше можна порівняти з ударом вантажівки, — сказав Рома. — Швидше за все перелом ребер і сильні забої внутрішніх органів, але не смерть.

Моя операція закінчилася раніше, ніж лікар вийшов від Альфреда.

— Як вона? — одразу запитала Мартіна.

— Жити буде, — коротко сказав лікар, — їй просто пощастило, пара міліметрів лівіше і миттєва смерть. До неї поки не можна, вона буде кілька днів у реанімації.

За годину вийшов лікар від Альфреда і сказав те саме, що й принц.

— Завтра можемо його виписати, переночувати йому краще тут в апараті інтенсивного відновлення.

— Скільки до повного відновлення?

— До повного краще кілька днів полежати в ньому, і буде як новенький.

— Тоді нехай лежить стільки, скільки потрібно, — сказав король.

Я прийшла до тями через кілька годин після операції, перед очима все пливло і мене нудило.

— Альфред, — покликала я. — Альфред.

Через кілька хвилин до мене зайшов лікар і поклав мене назад у ліжко. До того ж це йому довелося зробити силоміць, тому що я вже стояла біля ліжка і від'єднала від себе всі трубки і дроти.

— От ще ні коли не бачив таких упертих пацієнтів, тим паче які ще здатні так швидко прокинутися після операції на серці.

— Лікарю, а де Альфред, він мене привіз. Я хочу з ним побачитися.

Лікар утримав мене горизонтально вже не даючи встати. І тільки злегка посміхнувся.

— Юнак, що врятував вас, зараз перебуває в апараті інтенсивного відновлення, за кілька днів його випишуть. А ви, міс, лежіть чи хочете ускладнень і щоб план ваших убивць спрацював.

— Якщо я тут, то вони скоро дізнаються, що я жива і закінчать розпочате.

— У вашої палати охорона.

— І що з того, у залі теж була охорона. Я не хочу залишатися тут сама.

Я знову спробувала встати з ліжка, лікар насилу мене утримував.

— Охорона, — покликав він хлопців, зайшло двоє хлопців, — допоможіть її укласти, вперте створіння хоче втекти з лікарні.

— Ізабелла, вам нема чого боятися, — сказав один із хлопців, — ми будемо поруч, за дверима.

— Без образ хлопці, але від цього мало сенсу. Мене знову пристрелять, і ви навіть не почуєте.

Один із хлопців вийшов і повернувся з жилетом Альфреда. Я навіть завмерла, дивлячись на нього. А доктор, користуючись моментом, під'єднав усі датчики на місце.

— Можемо одягнути на вас.

— Краще покладіть під ковдру, її краще більше не піднімати. Дивуюся, як кровотеча не відкрилася. Прив'язати б вас до ліжка, може, так буде краще, — лікар спробував мої руки і запитав — дорогенька, тобі не холодно?

— Є трохи.

— Кладіть жилет під тонку ковдру, зараз принесу ще одну, і тоді його буде не видно. Ще сестра зайде, зробить тобі укол снодійного, щоб ти не втекла.

— Не потрібен укол, я не втечу.

Лікар тільки кивнув і швидко вийшов. Один із хлопців дістав щось на кшталт маленького пульта і поклав мені під праву руку.

— Натиснете на кнопку якщо ми вам знадобимося. Спробуйте.

Я натиснула, пролунав противний писк.

— А без цього писку можна?

— Так.

Мені його налаштували, і тепер була тільки тиха вібрація, хлопець показав, що в нього другий пульт реагує миготінням і вібрацією. Лікар повернувся з ковдрою і обережно вкрив мене, перевірив, що жилет добре все прикриває і його не видно з-під ковдри.

— Постарайся заснути. Якщо не вийде покличеш, зробимо укол.

— Угу.

З палати всі вийшли, залишивши приглушене світло. Я навіть задрімала. Перший раз, напевно, і прокинулася від того, що змерзла. Тепер зі сну мене вирвав легкий шерех. Розплющивши очі, помітила, що через вікно до мене заліз чоловік і зараз направив на мене лазер.

— Скільки ви хочете? — запитала я в нього.

Він здивовано завмер, напевно, не очікував, що я притомна і здатна говорити. Я побачила задумливість у нього на обличчі.

— У тебе стільки немає малятко.

— З чого ви так вирішили?

— Тому, що ти небіжчиця.

Я натиснула на пульт, що залишили мені хлопці, а мій убивця вистелив у мене. Було дуже боляче. Я почула противний писк апаратури як у фільмах, коли пацієнт помирає, і сама втратила свідомість. Двері різко відчинилися, і мої охоронці одразу почали стріляти.