Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Раймонд Дейлар залишався цілком неупереджений , вле не відвертався і не відштовхував мене. Я торкнулася губами його цнотливим поцілунком, завмерла на мить і поспішно відсторонилася, відчуваючи, як тривожно забилося серце. 

У мене майже не було досвіду в таких справах, але здавалося, що це не найхитріша наука. А от практика, як це зазвичай і буває, виявилася значно складнішою. Я запитально поглянула в обличчя ректора, очікуючи хоча б якоїсь реакції. Він дивився на мене так, ніби я знову зуміла його розчарувати.

 — З таким же успіхом ти могла б надіслати мені повітряний поцілунок, — його голос був просякнутий сарказмом. — І що ти тут мені зібралася влаштувати? Вечір розчарувань? Тоді в тебе вийшло. 

— У мене все б вийшло, якби ви не сиділи колодою і хоча б трохи допомогли, — огризнулася я, не бажаючи слухати його глузування.

 — Це ти зібралася щось мені влаштовувати, а не я, — нагадав Раймонд, поглянувши на мене своїми темними бездонними очима. 

— Якби ти мене надихнула, можливо, я б і зміг тобі допомогти. 

Я подумки вилаялася. Та він же просто знущається! Як йому вдається зробити найпростішу річ такою складною?

 Ну тримайтеся, пане ректор… чи як там вас! 

— О, я розумію, — удавано скромно опустила погляд і склала руки на колінах. — Мені казали, що з віком у чоловіків щось відбувається в організмі і їм потрібна додаткова… е-е… стимуляція, щоб, так би мовити…

 Але договорити я не встигла. Він рвучко зсунув мене з підлокітника на диван так, що я опинилася на спині, а сам навис наді мною, наче хижак над здобиччю.

— Я не те хотіла сказати, — пискнула я, поглянувши в його обличчя, спотворене гнівом.

— Попалася, крихітко Ізабелло, — прошипів він і владно припав до моїх губ, заглушуючи мої спроби виправдатися. По тілу пробіг озноб, дихання збилося, а руки самі собою ковзнули по його сильних плечах, обіймаючи й притягуючи ближче.

 Поцілунок став жадібним, вимогливим, позбавляючи розуму й найменшого бажання чинити опір. 

— Ще солодше, ніж минулого разу, — прошепотів Раймонд, вкриваючи мою шию поцілунками, спускаючись до вирізу сорочки. 

Різким рухом він розкрив на мені халат і стягнув рукав сорочки з мого плеча, вкриваючи оголену шкіру жадібними поцілунками. У голові, крізь солодку млу, задзвенів тривожний дзвін, який посилився, коли чоловіча рука накрила мої груди й нахабно стиснула в гарячій ласці. Мільйони іскор спалахнули у венах, спрямовуючись униз і зосереджуючись у нижній частині живота. Слабо опираючись його плечам, я протестуючи похитала головою. Ректор розуміючи хмикнув і на мить торкнувся губами вершини м’якого пагорка, схованого під тканиною сорочки.

 — Будь ласка, — слабо простогнала я, ледве розуміючи, що більше не маю сил опиратися.

 — Боягузка, — м’яко засміявся він, знову припадаючи гарячим поцілунком до моїх губ. 

Він цілував наполегливо, солодко й нескінченно, від чого залишки здорового глузду розтанули, і я безпорадно віддавалася нищівним рухам його губ і рук.

— Якщо ти негайно мене не зупиниш, — раптом хрипко прошепотів він між поцілунками, — то за хвилину ніщо й ніхто в цьому світі мене не зупинить. 

Тривога блискавкою промайнула в голові, і я з усіх сил вперлася руками йому в груди, відштовхуючи. Він легко подолав мій опір, пригорнувши до себе так сильно, що я не могла й поворухнутися.

 Його гарячі губи пестили мою шию, а я змогла лише слабо прошепотіти: 

— Нам потрібно зупинитися…

 Він завмер, уткнувшись у моє волосся, важко дихаючи й не відпускаючи зі своїх сталевих обіймів. Я звільнила руку й легко торкнулася його шиї, відчуваючи під пальцями пасма волосся. 

За хвилину Раймонд підняв голову й заглянув мені в очі, трохи послабивши хватку й погладжуючи моє оголене плече. 

— Знову хочеш мене вдарити? — глухо запитав він. 

Я похитала головою й торкнулася його щоки. Кінчиками пальців я провела до його губ, але він зі смішком перехопив мою руку, поцілував її й відвів убік. — Не спокушай, — знову прошепотів він. — Я й так ледь стримуюсь. 

— Тоді вам варто відпустити мене, — запропонувала я, з тугою уявляючи, як залишаю його теплі обійми. Ректор знову схилився до моєї шиї, легко торкнувся її губами й розтис обійми, підводячись з дивана. 

Я якось натягнула на себе халат, підвелася, але голова закрутилася, і я знову опустилася. 

Ректор відійшов від мене, пригладжуючи волосся, повертаючись до свого звичного вигляду. 

— Моя витримка не є безмежною. Ми одружимося завтра, — безапеляційно заявив він.