Читати книгу - "Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав"

Залишок дня ми провели за переглядом моїх улюблених фільмів у колі найближчих друзів. Це був дивовижний момент спокою й гармонії, коли здавалося, що всі тривоги й проблеми залишилися десь далеко. Є тільки ми, тут і зараз. І я була по-справжньому щаслива.

Але це щастя тривало лише мить. Наступної секунди серце зрадницьки стиснулося від туги. Я згадала про того, хто був для мене найважливішим. Коханого чоловіка, чиєї присутності я так потребувала. І, якби могла, я без вагань проміняла б цей прекрасний день на можливість побачити його хоча б на мить.

Увечері нас чекала вечірка з танцями. Разом із дівчатами ми почали чепуритися, й Глорія взяла на себе роль стиліста. Вона дбайливо підібрала мені образ і, як на мене, трохи перестаралася.

Перед старовинним дзеркалом я стояла у вечірній сукні, яка, здавалося, була створена саме для мене. Глибокий синій колір ніжно обрамляв мою постать, струмлива тканина підкреслювала кожен вигин. Я помітила, як сильно схудла останнім часом, і ця сукня лише підкреслювала зміни. Вона відкривала витончену лінію декольте, а високий розріз на подолі оголював довгі, стрункі ноги.

— Бездоганно, — тихо прошепотіла вовчиця, що стояла позаду. Її карі очі світилися захопленням.

— Повністю з тобою згодна, — додала Глорія, задоволено оглядаючи результат.

Я зніяковіло провела руками по гладкій тканині сукні, намагаючись знайти уявні складки.

— Так… Але це не надто? Ми ж у лісі, в старому будинку, а не на королівському прийомі у королеви…

— Так, це бездоганно, — Глорія відмахнулася від моїх слів і навіть не спробувала приховати своє самовдоволення.

Я злегка вигнула брову, недовірливо дивлячись на неї.

— Заткнися, — усміхнулася вона. — Натягни свою найсліпучішу посмішку й марш вниз веселитися!

— Але…

— Хіба має значення, де ти зараз? У лісі чи в палаці — ти однаково прекрасна, і це факт.

Я тихо схлипнула, відчуваючи, як у грудях розливається тепло, і прошепотіла, дивлячись у дзеркало:

— Дякую.

— Навіть не думай розпускати нюні! — додала Глорія з жартівливою строгістю. — Зараз час для веселощів!

Коли ми спустилися вниз, у приміщенні повисла незручна тиша. Чоловіки зустріли нас трьох поглядами, які могли б зрівнятися з хижими звірами, що побачили здобич. Сибіл явно зніяковіла найбільше, її щоки почервоніли, а вона відразу почала вивчати підлогу.

— Оу! — нарешті озвався Ділан, прочистив горло й вирішив порушити мовчання. — Вау! Пані, ви чарівні! Я серйозно! Просто відвал башки, немає слів!

Його щедрий потік компліментів був настільки бурхливим, що здавався нескінченним, і лише Глорія змогла його зупинити:

— Ділан, підбери слину й закрий рота, — холодно зауважила вона, хоча куточок її губ видавав лукаву усмішку. — Джакор, а де наші напої? Я починаю думати, навіщо ми взагалі тебе взяли з собою.

На ці слова Джакор лише хмикнув, але поквапився виконувати «наказ».

З цієї миті почалися справжні веселощі. Ми сміялися до сліз, жартували, танцювали й безтурботно насолоджувалися вечором. Алкоголь, що невпинно вливався в келихи, допомагав забути всі турботи, розслабитися й піддатися загальному настрою.

Вечір непомітно перетік у ніч. Коли заграла повільна й чуттєва мелодія, Аелар підійшов до мене й, галантно вклонившись, запропонував танець. Я вагалася лише мить, але дія алкоголю стерла будь-які сумніви, і я вирішила, що нічого поганого в цьому немає.

Він обійняв мене за талію, притягнувши ближче. Його дотик був міцним, але не нав’язливим. Я рішуче вклала свою долоню в його. Ми почали рухатися в унісон, занурюючись у ніжний і плавний танець. 

Тим часом Глорія з Джакором, що зручно влаштувалися на дивані, обмінювалися тихими жартами й виглядали цілком задоволеними компанією одне одного. Ділан і Сибіл теж вирішили танцювати поруч із нами, але їхня версія повільного танцю більше нагадувала п’яні пустощі — обоє раз у раз хиталися й сміялися, намагаючись не наступити одне одному на ноги.

Усе це створювало атмосферу невимушеної радості. На якусь мить мені захотілося аби так було завжди, здалося, що нічого більше й не потрібно.

— “Ти маєш чудовий вигляд, Енжело,” — раптом почулося в моїй свідомості.

Я застигла, напружившись від здивування.

“Але як це можливо?”

Мої очі зустріли його — сіро-блакитний погляд, у якому грали смішинки.

— “Не думав, що тебе це так сильно здивує,” — його голос звучав у моїй голові з таким природним спокоєм, що на мить я подумала, ніби це мені здалося.

“Аеларе, я серйозно!” — подумки вигукнула я, намагаючись знайти в його обличчі хоч якусь підказку.

— “У цьому немає нічого незвичайного, люба. Для телепатичного спілкування необхідний певний зв’язок. І він між нами виник не так давно,” — його слова були водночас і поясненням, і зізнанням.

Я застигла, не знаючи, як реагувати. Моє серце шалено калатало. Його слова звучали надто просто, ніби це найзвичайніша річ у світі, але в мені вирувала буря. Його погляд ніби магніт притягував мене, гіпнозував.

Не помітила, як плавна мелодія змінилася енергійним треком діджея. Мої ноги ніби вросли в землю. Ми залишалися стояти в обіймах, ніби весь світ довкола зник.

Альв повільно, майже невловимо скорочував відстань між нашими обличчями. Його рухи були впевненими, але м’якими, як тінь. Я й не встигла зреагувати, коли його губи торкнулися моїх у легкому, майже невловному поцілунку.

— Та як ти смієш?! — різкий вигук Глорії розітнув повітря, наче блискавка.

Я відсахнулася від чоловіка, а її гнівний погляд, схожий на ніж, пронизав мене наскрізь. За мить поруч з’явилася розлючена фурія — її гнів був майже відчутним фізично. Але найбільше мене здивувало те, що вся ця лють була спрямована… на мене.

— Глорія… Я… — мій голос зірвався на невпевнений шепіт.

Хвиля сорому накрила мене з головою. Соромно було перед друзями, які могли неправильно все зрозуміти. Перед Аеларом, якому я, мабуть, дала помилкову надію. Перед самою собою, за те що дозволила опинитися в такій дурній ситуації. І, найболючіше, соромно було перед Еваном. Його образ у моїй свідомості стискав моє серце, адже я знову, нехай і ненавмисно, зрадила його, дозволивши іншому торкнутися мене.