Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Здається, тим рабом був божевільний і неконтрольований… дракон... Зачекайте! Зачекайте! Зачекайте!

Я різко підскочила, сівши у ванній з переляканим обличчям.

Як же тоді звали ту з якою товаришувала Маргарита? Бо по книзі, вона познайомилася з нею ще до того, як починається основний сюжет. І саме тоді, незадовго до того, як Маргариту вигнали з дому, вона посварилася з своєю псевдо подружкою.

А щодо дракона… зараз в маєтку теж є один… але ж, можливо це був не він? Хоча щодо зовнішнього опису дуже схожий.

Як там Ненсі називала ту жінку, у якої я купила дракона після чого вона закотила істерику. Джулі? Ні. Джу… Жара…Жаді. А! Точно, Жадана Ді Лоренс-Ларк, здається саме так. Так ось чому мені здалося її ім’я знайомим! 

Хоч вона і не згадувалася у творі доволі часто. Щодо часто, я маю на увазі що про неї писали тільки на початку, що Жадана товаришувала з Маргаритою. Та й і то, її описували як третьорядного персонажа. А, от другий раз коли її згадали, це було ближче до середини книги, Жадану виставили в ролі вбивці що жадала помсти.

І я тільки що вранці купила в неї раба. Дракона. Якого вона не бажала віддавати. 

А-А-А-А! Чому я постійно вляпуюсь в щось подібне?! Все що мені зараз можна так, це сподіватися що в неї було кілька драконів з подібним описом зовнішності. А то жити під одним дахом з тим драконом який ледве не вбив Магариту, якось не дуже хочеться. Тобто, в моєму випадку це можу бути я! Тому я не дуже хотіла б, дізнатися що живу саме з тим драконом.

Почувся звук вхідних дверей, незабаром до ванної зайшла Ненсі. І на її обличчі красувалася задоволена усмішка.

– Щось сталося?

– З чого ви це взяли! – посміхнулася вона ще ширше.

– Тоді як можна пояснити твою задоволену усмішку і те, що ти зараз ледве не підспівуєш.

– Та так, трохи поспостерігала за драконом – відказала вона веселкуватим тоном.

– І що ж, ти таке побачила, що тебе це так звеселило?

Щось мені здається, що відповідь може мені не сподобатися, але що ж зробиш, якщо я вже запитала.

– Ну, якщо почати з самого початку – Ненсі загадково закотила очі держачи інтригу.

– Ой, та годі тягнути кота за хвіст! Кажи вже що там ти побачила! Що у вас з Лайоном за звичка, коли розповідаєте щось важливе і цікаве тягнете до останнього!

– Ой, та добре! – простягнула вона – якщо коротко, зовні він виглядає доволі нічогенько.

– Тобто? – і досі не розуміючи запитала я.

– Та що тут незрозумілого! Я принесла йому нові речі, поклала їх на ліжко. І хотіла забрати старі і викинути те старе ганчір'я! Але так, як я його не знайшла, то подумала що він роздягнувся у ванній – відказала вона цілком не вино.

– Стоп, і ти що, пішла забирати речи поки він мився!

Говорю їй повністю спантеличена.

– Так. А що тут такого? Речі то треба забрати. Та й дозволила собі дещо трохи зайвого коли зайшла.

– “Трохи зайвого” це що?

– Ну, поспостерігала за ним трохи, до речі тіло він має просто чудове!

– Що? Ти що, спостерігала за ним у ванній!?

От що зі мною не так, за драконом підглядала Ненсі, а червонію від сорому як рак я!

– Ой! Скажете таке “спостерігала”, я ж привид.

– Те що ти привид, не дає тобі спостерігати за іншими поки вони у ванній! – обурююся я, а тим часом моє обличчя горить червоним від сорому.

– Та годі вам! Мені вже не дев’ятнадцять років, та й і в привидів розваг не багато. Коротше кажучи, мені нудно. А тут, підвернулася така можливість підглянути одним оком за таким гарним чоловіком! Де ще мені випаде така можливість, коли тут в маєтку з чоловіків лише той тугодумний привид! – з якимось захопленням проговорила вона.

– “Одним оком?” – запитала я в неї вже трохи саркастично.

– Ну добре, можливо і двома – загадково усміхалася вона – О, а ще б ви бачили який він гарний коли стоїть у ванній розпашілий від гарячої пари, і як виблискує волога шкіра й повільно перекочуються м’язи всього тіла коли він рухається!

– О Боги! – я затулила долонями обличчя.

– Ну, пані Маргарито, і де я ще поблизу знайду жінку, яка може мене бачити і з нею ж пообговорювати таку новину! – радісно защебетала Ненсі. Схоже їй і справді було, дуже нудно.

– Ну і що ж було далі? – запитала я цілковито не вино, начебто мене не цікаво що було далі.

– А ще бачили б ви його обличчя, коли він намагався по всій кімнаті знайти того хто зайшов і змінив йому одяг. 

Як тільки я уявила собі цю картину. Ми залилися гучним сміхом.

– Добре. Тільки дивись, щоб підглядання за миючими драконами не увійшло тобі у звичку.

– А що, не вже ревнуєте? – звузивши очі запитала Ненсі.

– Я! І чого б це мені ревнувати! – ага, сказала я, а у самої обличчя було червонішим за помідор – та й нагадай, хто це говорив що дракон комусь не подобається?

– Ай! – відмахнулася вона – Скажете, таке. Якщо я обговорюю його в даний час, це не означає що він мені подобається. Щоб мені він  нарешті сподобався, йому треба пройти суворий відбір! Особисто, під моїм наглядом! А тепер годі балачок, вилізайте вже з ванної, вам потрібно перев’язати рани і переодягтися до обіду.

Вийшовши з ванної обгорнена рушником, на ліжку мене вже чекала темно зелена сукня з відкритими плечима і довгими й широкими рукавами. 

– Сідайте на ліжко, я зараз перев’яжу вам руки і допоможу вдягнутися. 

Ненсі перев’язала мої передпліччя, допомогла одягнути сукню і найбільше що мені в ній сподобалося, це м’який корсет який не тисне і не заважає. Зібравши моє волосся в легкий пучок, я встала навпроти величезного дзеркала і трохи замилувалася.

Дійшовши до кімнати, де знаходився дракон. Я зробила глибокий вдих і видих.

Заспокоївшись, я відчинила двері. Дикий сидів на ліжку, але як тільки помітив що я увійшла, підвівся.

Ловіть нову частинку!! До речі, як ви думаєче. Чи є Дикий тим драконом що намагався вбити Маргариту?