Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ну що, ти вже готовий? – запитала.

Він недовго мене роздивляючись відповів.

– Так.

– Тоді ходімо.

Ми йшли по довгих коридорах. На протязі всієї дороги ми, обидвоє мовчали. Схоже кожен з нас мав про що поміркувати. Добравшись їдальні на першому поверсі, ми увійшли. 

– Ось ми й прийшли. 

Розвернувшись, повідомила дракона. Я все-таки вирішила трохи його розглянути, поки мені випала така можливість. Відмившись від бруду, він виглядав куди краще, та не те щоби краще. Він виглядав просто чудово!

Я начебто стояла з кінозіркою яка знімається для обкладинки чоловічого журналу!

Я обвела поглядом його міцну статуру, міцні ноги плавно підняла погляд на руки, широкі плечі. І нарешті, дійшовши до його обличчя, волосся ще було злегка вологим і скуйовдженим, воно по довжині приблизно було трохи нижче кінчиків вух.

Опустивши погляд на його губи, я не помітила як облизала власні пересохлі губи. Його погляд одразу переметнувся на мої губи, і він важко проковтнув. Від своєї реакції, відчула як моє обличчя починає маковіти. Тому я поспішила змінити обстановку.

– Ну що, ходімо пообідаємо!

Я одразу натрапила на не розуміючий погляд.

– Щось не так? – запитала.

– Ні, нічого – відповів він поспіхом.

Підійшовши до столу, я присіла за стіл і почала чекати на Дикого поки він теж сяде…. 

Але він всівся на підлогу, склавши ноги. Що він робить? 

– Ти, чого це? Вирішив витерти штанями всю місцеву пилюку. Он, скільки стільців, сідай.

Намагалася трохи пожартувати, але схоже він не сприйняв жарт як треба було. Бо він, знервовано напружився.

– Рабу такому як я, не дозволено сидіти за вашим столом.

– І хто тобі сказав таку дурницю? Тим паче це мій дім. Так що я не проти, якщо ти сядеш поряд і пообідаєш зі мною.

Він, все продовжував сидіти, але по його обличчю було видно що дракон вагається чи варто йому мені довіряти.

– Якщо ти не сядеш на стілець, то я сяду разом з тобою на підлогу.

– Ви цього не зробите – трохи з задиркою промовив.

– І чому це ти так вирішив?

– Бо ви, не будете це робити.

Я вирішила зробити те, що він так сильно вважає за неможливе. Тому, я підвелася зі столу, взяла до рук його тарілку з кашею і сіла на підлогу навпроти, склавши докупи ноги як і він.

Очі у дракона ледве не повилазили з орбіт, від здивування. Весь його стан виражав розгубленість і Дикий не знав що робити, тому просто сидів нерухомо й насторожено на мене дивився.

– Ну, настав час і пообідати.

Поки він був спантеличений і не знав як відреагувати. Я тим часом набрала ложку каші, трохи на неї подмухала, щоб остудити і піднесла до його губ.

– А тепер, скажи “а-а-а” – настала моя черга трохи кинути свою задирку. Може збивати інших з пантелику це моє покликання?

Від несподіваної поведінки своєї нової господарки дракон відкрив рота і я вклала йому ложку каші до рота, як малій дитині.

– Смачно? – запитала.

Його обличчя зафарбувалося в рум’янець і він відвів очі.  

Я знову набрала ложку каші і хотіла вже піднести до його губ. Як він, почав говорити.

– Я сяду за стіл. Вибачте – і він знітився ще більше.

Але він все, так само продовжував сидіти. Може він чекає поки я встану першою? Тоді я вирішила перевірити свою здогадку. І вона виявилася вірною, він одразу ж підвівся після мене.

Ми присіли за стіл і я почала чекати поки він почне їсти, але дива не сталося.

– Можеш їсти – трохи підштовхнула його до дій.

Дракон подивився на мене з під лоба, все ще вагаючись, але він все-таки наважився взятися за їжу. З'ївши першу ложку, він знову зиркнув на мене. Можливо гадає чи не передумала я? Але не діставши від мене ніякої реакції дракон, продовжив їсти.

І я теж вирішила почати їсти, хотілося вже вибачитися перед ним що на обід в нас лише одна каша, але я вчасно прикусила язика, щоб таке не бовкнути. Бо по іншому, як в такої типу багатої пані, яка купила його за таку шалено велику ціну! Немає що поїсти окрім каші!

Згодна, це може виглядати що начебто я спустила всі свої гроші на цяцьку. І тепер в мене немає грошей, щоб купити собі навіть поїсти. Але! По суті, майже так все і є.

Як сумно це б не прозвучало. І єдина різниця в цій ситуації це те, що я спочатку пішла за драконом. Хоча це й було важливіше ніж якісь речі чи їжа, бо це бляха, все-таки було чиєсь життя і що може бути важливішим! Але тепер… якось не комільфо жувати в сухом'ятку кашу.

Так! Треба негайно відправлятись за покупками! До речі! А за що він тоді вибачався? 

– За що ти тоді просив у мене вибачення? – звернулася я до дракона.

Він різко перестав жувати і знову насторожився. Та блін! Невже, я настільки страшна, чи ненадійна особа, що він так реагує!?

– Я вів себе грубо і не послухав вашого наказу.

– Але я тобі не наказувала, так що тут немає за що вибачатися.

І ми продовжили їсти далі. Мда, розмова в нас якось не сильно клеїлася. Тому, я почала перебирати в голові варіанти які змогли полегшити нашу взаємодію.

Можливо, якщо ми будемо разом снідати, обідати і вечеряти, він швидше звикне до мене? Чи краще дати йому більше вільного часу, щоб він освоївся?

Ех, одні лише питання. А де ж ті відповіді?

******

Маргарита сиділа нахмурена над своєю тарілкою яка була наполовину порожня і водила ложкою по каші. Вона намагалася щось вигадати, щоб зменшити настільки сильну напругу між ними. І зовсім не помічала як саме в цей момент дракон злегка кидав на неї, своїм водночас зацікавленим та обережним поглядом. Він весь цей час намагався розгадати, що ж коїться в неї в голові і чому Маргарита, поводить себе настільки дивно і нетипово.

І раптом вона зупинилася й перестала калапуцятися в тарілці.

******