Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

те, що ліндалінці зчинили бунт, і він тоді наказав скерувати острів до того міста. Людність його була однодушна, запаслась провіантом. Посеред міста протікає велика річка. Король кілька днів літав над повстанцями, позбавляючи їх дощу і сонця. Він звелів спустити з острова безліч мотузок, але нікому й на думку не спало подати йому прохання, зате до Лапути полетіла сила надзвичайно зухвалих претензій; у них вимагалося відшкодувати всі вчинені місту несправедливості, повернути привілеї, надати населенню право обирати губернатора і подібні до цього безглузді речі. У відповідь його величність звелів усім островитянам кидати з нижньої галереї великі камені на місто, але городяни врятувалися від цього лиха, поховавшись зі своїм майном у чотирьох баштах та інших кам'яницях і по льохах.

Тоді король, твердо вирішивши приборкати цих гордунів, наказав опустити острів на сорок ярдів від верхів башт і скелі. Наказ королівський виконано, але урядовці, які здійснювали його, виявили, що спуск відбувався куди швидше проти звичайного. Повернувши магніт, вони ледве спромоглися вдержати острів у непорушному положенні, але з'ясувалося, що він все ж таки має тенденцію падати. Негайно повідомивши короля про це дивне явище, вони просили в його величності дозволу підняти острів вище. Король згодився, скликали велику нараду, й урядовці, які відали магнітом, одержали наказ бути присутніми на ній. Один із найстаріших та найдосвідченіших серед них дістав дозвіл провести досвід. Він узяв міцний шнурок завдовжки сто ярдів, а коли острів піднявся над містом на таку висоту, що помічена ними притягувальна сила перестала діяти, прикріпив до кінця шнурка кусок алмаза з домішкою залізняка такого складу, як в основі острова, і почав повільно спускати його з нижньої галереї на верхівку одної з башт. Не встиг алмаз спуститися й на чотири ярди, як урядовець відчув, що камінь тягне вниз із такою силою, що він ледве витяг його назад. По тому він скинув з острова кілька уламків алмаза і спостеріг, що всі вони з великою силою були притягнені верхівкою башти. Таку ж спробу проведено з іншими трьома баштами та зі скелею, і наслідки щоразу були однакові. Ця подія розладнала всі плани короля, і (ми не будемо зупинятись на подробицях) йому довелося дати спокій тому місту.

Прем'єр-міністр запевняв мене, що якби острів опустився над містом так низько, що не міг би піднятися знову, то городяни назавжди позбавили б його здатності пересуватися, вбили б короля з усіма міністрами і цілком змінили державний лад.

Основний закон цієї держави забороняє королю, двом його старшим синам і дружині, поки вона може ще народжувати дітей, залишати острів з будь-якого приводу.

Розділ IV

Автор покидає Лапуту. Його спускають у Белнібарбі. Він прибуває до столиці. Опис столиці й прилеглих місцевостей. Один вельможа гостинно приймає автора в себе. Його розмова з цим вельможею.

Не можу сказати, щоб зі мною тут погано поводились. Проте я почував деяку зневагу в ставленні до себе, бо й король, і його підданці з усіх галузей знання цікавляться лише математикою та музикою, а я тут був куди нижчий проти них, і тому поважали вони мене дуже мало.

Зі свого боку, і я, оглянувши все, варте уваги, дуже хотів покинути острів, та й мешканці його мені вже вкрай набридли. Вони, щоправда, великі знавці у двох згаданих мною галузях науки, які я завжди поважав та дещо й сам тямлю в них; але разом із тим вони такі абстрактні й так заглибилися в умоглядні спекуляції, що я ніколи не зустрічав неприємніших співбесідників. Під час мого двомісячного перебування в Лапуті я розмовляв лише з жінками, крамарями, ляскачами та придворними пажами, через що мене надзвичайно зневажали, хоч тільки від них і міг я почути розумні відповіді.

Старанно працюючи, я добре засвоїв їхню мову і вирішив за першої ж нагоди залишити острів, де мене так негідно трактували.

При дворі був один вельможа, близький родич короля, якого всі вважали за найбільшого неука та дурня і тільки через споріднення з королем давали йому належну шану. Він зробив великі послуги короні, мав чималі природні здібності та добру освіту, був безумовно порядною і чесною людиною, але не мав музичного слуху і, як кажуть його виказувачі, «часто грав невлад». Крім того, його вихователі лише з великими труднощами навчили його доводити найлегші теореми з математики. До мене цей вельможа ставився надзвичайно прихильно і часто вшановував мене своїм візитом, під час якого розпитував про європейські справи та закони, звичаї, побут і освіту в тих численних країнах, що їх мені довелося бачити. Він дуже уважно слухав мої розповіді й завжди робив цілком слушні зауваження. Відповідно до свого стану він мав двох ляскачів, але брав їх із собою тільки до двору або коли наносив офіційний візит, і відразу ж відпускав, коли ми лишалися тільки вдвох.

Ось цю видатну особу я й просив поклопотатися за мене перед королем у справі мого від'їзду. Він так і вчинив, хоч і з жалем, як зволив мені сказати, і робив різні вигідні пропозиції, які я відхиляв, висловлюючи, проте, найглибшу за них вдячність.

16 лютого я попрощався з королем і його двором. Його величність дав мені подарунки, що коштували близько двохсот англійських фунтів, і на таку ж суму обдарував мене й мій протектор, його родич, давши, крім того, ще й листа до свого приятеля в тамтешній столиці, в Лагадо. Острів під той час плив над горами милі за дві від столиці, і мене спустили з нижньої галереї так само, як колись підіймали.

Частина континенту, що становить володіння монарха Лапути, зветься в цілому Белнібарбі, а столиця — це я згадував і раніш — носить ім'я Лагадо. Я з деякою приємністю відчув під ногами твердий ґрунт і без ніяких перешкод, одягнений по-їхньому і досить обізнаний з місцевою говіркою, дістався міста. Швидко знайшовши будинок особи, що до неї я мав рекомендацію, я передав хазяїнові листа від мого друга — вельможі з острова — і був прийнятий дуже люб'язно. Цей великий лорд, на ймення М'юноді, дав мені кімнату в своїм будинку, де я й мешкав увесь час мого перебування в Лагадо, вшанований із надзвичайною гостинністю.

Другого ранку по моїм прибутті господар повіз мене на візку оглянути місто, разів у два менше за Лондон, тільки будинки в нім дуже оригінальної форми, серед них багато зовсім зруйнованих. Люди, одягнені здебільшого в лахміття[61], з диким виглядом вирячивши очі, бігали