Читати книгу - "Безкінечна війна"

Кіт терся об мою ногу, і я взяв його на руки.

— Скажи Холлібоу, нехай збирає групи. Новину можна повідомити їм відразу.

Новини нікого не обрадували. Ми вже перестали очікувати тельціан і прийшли до впевненості, що командування вчинило помилку і вони ніколи не з'являться.

Я велів почати серйозну підготовку — ніхто не брався за зброю останні два роки. Я активував пальцеві лазери і роздав гранатомети і ракетні пускові установки. Усередині периметра ми тренуватися не могли, тому частина автоматичних лазерів була вимкнена, і взвод за взводом, по черзі, йшов за півкілометра від периметра, щоб постріляти. Їх супроводжував Чарлі… Райка постійно чергувала біля екранів дальнього виявлення. У разі небезпеки вона повинна була подати сигнал, щоб взвод встиг сховатися за периметром перш, ніж запрацюють лазерні установки.

З мішенями проблем не було — ми запускали тахіонну ракету, вибух викидав таку кількість осколків, що тільки встигай цілитися.

З лазерами солдати вправлялися дуже добре, краще, ніж з примітивною зброєю всередині стазис-поля. Це нагадувало стрілянину по тарілках: один солдат кидав камінці, другий підстрілюй їх, перш ніж вони встигали впасти.

Рефлекси і координація були понад усіляких похвал. (Напевно, Рада з євгеніки таки знала свою справу.) Стріляючи по камінцях розміром з гальку, вони вибивали дев'ять з десяти. Я ж, не маючи переваг біоінженерії, не піднімався вище семи з десяти. А у мене був набагато більший досвід.

З гранатометом вони також чудово справлялися.

Цей апарат став більш складним, ніж раніше. Мався набір магазинів — гранати в одну, дві, три і чотири мікротонни. Для рукопашного бою, коли застосовувати гранати неможливо, ствол пускача відокремлювався і магазин начиняли «дробом».

При кожному пострілі вилітала хмара з тисяч маленьких стрілок, які вбивали на смерть на відстані п'яти метрів і перетворювалися в пару на шести метрах.

Тахіонний ракетопускач взагалі не вимагав навичок. Головне, щоб ніхто не стояв у вас за спиною під час пуску — вихлоп бив на кілька метрів. Ціль потрібно було спіймати в перехрестя і натиснути кнопку. Траєкторія значення не мала — ракета йшла по прямій лінії, набираючи швидкість світла менш ніж за секунду.

Але все залежало від того, що протиставлять нам тельціани. Грецька фаланга виглядає надзвичайно переконливо, але що вона варта проти єдиної людини з вогнеметом? Крім того, через різницю в часі неможливо було навіть припустити, яку вони використають зброю. Можливо, вони ще не мають поняття про стазис-поле. А можливо, вимовлять чарівне слово — і ми зникнемо.

Четвертий взвод старанно плавив скелі, коли Чарлі викликав мене назад на базу. Термінові новини. Замість себе я призначив командиром Гемова.

— Ще один? — На екрані демонстратора наша планета виглядала зараз не більше горошини. Хрестик позначав положення Сад-138. По всьому «полю бою» були розкидані чотири десятки червоних і зелених точок. Цифра 41 розшифровувалася як «тельціанський крейсер (2)».

— Ти викликав Антопол?

— Так. Запізнення сигналу становить зараз майже добу.

— Другий корабель — це щось нове. — Хоча Чарлі і сам це знав.

— Напевно, їм дуже потрібен цей колапсар.

— Схоже. Значить, буде жарко. Навіть якщо Антопол впорається з першим крейсером, у неї не буде навіть п'ятдесяти відсотків ймовірності вразити другий. Не вистачить ракет і штурмовиків.

— Не хотів би я опинитися на її місці. Але ми в хорошій формі.

— Побережи запал, Вільям. — Чарлі зменшив масштаб зображення. Тепер була видна тільки повільно повзуча червона крапка і Сад-138.

Два тижні після цього ми спостерігали, як одна за одною гаснуть точки. І якщо ви знали, куди і коли дивитися, ви могли б вийти наверх і побачити, як все відбувається насправді — як загоряється нова зірка і зникає через секунду. За цю секунду нова-бомба випромінювала у простір енергію мільйона гігаватних лазерів. Виникала мініатюрна зірка, «півкидка» у діаметрі, розпечена до внутрішньозоряної температури. Навіть без прямого попадання радіація вибуху виводила з ладу всю електроніку ракети — така доля спіткала два штурмовики, наш і тельціанський. Обидва почали нескінченний дрейф за межі системи.

Раніше ми використовували більш потужні нова-бомби, але використовувана в них дегенеруюча матерія дуже нестійка в великих кількостях. Бомби норовили вибухнути ще всередині корабля. Напевно, у тельціан були ті ж неприємності з бомбами, тому що потужність їх зарядів теж зменшилася — до ста кілограмів і менше. Вони теж використовували розділення боєголовки на частини, з яких тільки одна містила нова-бомбу.

Цілком імовірно, що у них ще залишаться бомби, після того як буде покінчено з «Масариком II». Тоді ми даремно вправлялися у стрільбі. У свідомості промайнула думка — відібрати одинадцять чоловік і посадити в шлюпку, укриту всередині стазис-поля. Її комп'ютер запрограмований доставити нас на Старгейт. Я дійшов навіть до того, що почав складати подумки списки, намагаючись визначити, хто з нашої групи означав для мене більше інших. Виявилося, що половину доведеться брати навмання. Але я відкинув цю думку. У нас все ж був шанс, відчайдушний, але був, навіть проти корабля. Нехай підберуться до нас на бойовий радіус нова-бомби.

Крім того, мене все одно відправили б дихати вакуумом за дезертирство. До чого тоді турбуватися?

Нас відвідав приплив надії, коли один з робоснарядів Антопол вразив перший тельціанський крейсер. Не рахуючи корабля планетарного захисту, у неї було ще вісімнадцять робоснарядів і два штурмовики. Другий крейсер знаходився на відстані декількох світлових годин, і випустив п'ятнадцять робоснарядів. Один з них наздогнав Антопол. Наші допоміжні машини продовжували атакувати, але сенсу в цьому вже не було. З нездоровим інтересом стежили ми, як не поспішаючи наближався до планети ворожий крейсер. Один з штурмовиків Антопол на повній тязі йшов до Сад-138, сподіваючись врятуватися. Ніхто з нас не дорікнув би йому. Ми навіть послали вслід побажання доброго шляху, але вони не відповіли — вже залягли в резервуари. Але повідомлення напевно записав автомат.

Через п'ять днів крейсер противника розташувався на стаціонарній орбіті над протилежною півкулею нашої планети. Ми приготувалися до першої фази нападу — їх робоснаряди проти наших лазерів. Я помістив п'ятдесят чоловік всередину стазис-поля. Дурість; втім, тельціани можуть почекати, коли ті вимкнуть на секунду поле, і тут же їх підсмажать.

У Чарлі народилася божевільна ідея:

— Ми могли б влаштувати пастку.

— Що ти придумав? Пасток у нас і так вистачає.

— Ні, я не про міни та інше. Я маю на увазі