Читати книгу - "Фіаско"

Швидкість шістсот кілометрів за секунду в апогеї «Гавриїл» мав розвинути тільки над іоносферою. Фізики лаштувалися підтримувати з ним постійний зв’язок за допомогою випущених поперед нього зондів-передавачів, але командир відхилив цей варіант. Він хотів, щоб «Гавриїл» діяв автономно і переслав їм дані тільки після м’якої посадки, пучком хвиль, який могла сконцентрувати на «Гермес» атмосфера Місяця.

Стіргард уважав, що завчасне розташування передавачів між Місяцем, за яким ховався «Гермес», і Квінтою можуть виявити на планеті, і це збільшить підозріливість представників параноїчної цивілізації. Політ «Гавриїла» наодинці підкреслював мирність його місії.

«Гермес» спостерігав цей політ, який відбивався на дзеркальних екранах «Посла», з п’ятихвилинним запізненням через ретрансляційну відстань. Ідеально охолоджений, дзеркальний — рефлектор давав чудове зображення. «Гавриїл» виконав маневри, які унеможливлювали виявлення базового корабля, і незабаром з’явився у вигляді темної голки на тлі білих хмар, що оточували планету. Через вісім хвилин люди біля моніторів заціпеніли. Замість того, щоб летіти до визначеного місця посадки на Гепарії, «Гавриїл» рухався на південь по кривій зі зростаючим радіусом і передчасно втрачав швидкість. Причину повороту виявили відразу. Вище від тропічної смуги в напрямку «Гавриїла» по математично ідеальних траєкторіях наближалися чотири чорні цятки — дві зі сходу й дві з заходу. Східні винищувачі вже скорочували дистанцію, яка відділяла їх від «Гавриїла». Переслідуваний почав змінювати свою форму. З голки він обернувся на крапинку, оточену сліпучим сяйвом. Утративши швидкість з чотиристакратним перевантаженням, замість спускатись до планети, він стрельнув свічкою вгору. Всі чотири переслідувачі теж змінили курс і почали сходитись між собою. «Гавриїл» удавано непорушне застиг у центрі трапеції, грані якої творили винищувачі. Трапеція маліла на очах, тобто вони теж змінили орбітальний рух на гіперболічний і наблизились один до одного, сяючи жаром збільшеної тяги.

Стіргардові кортіло спитати Ротмонта, як програміста, що тепер зробить «Гавриїл», бо, судячи із сліпучого сяйва переслідувачів, вони володіли величезною рушійною силою. Вся п’ятірка віддалялась од планети, розвинувши таку силу віддачі, що в білому морі хмар під нею утворилася широка воронка. В затемненій стерновій рубці панувала мовчанка. Ніхто з людей, які спостерігали це неповторне ‘видовище, не озивався. Чотири цятки наближалися до «Гавриїла». Доплерівський віддалемір й акцелерометр викидав на край поля бачення свої маленькі червоні цифри цілими жменями. Важко було стежити за швидкістю переслідувачів. «Гавриїл» почав уже втрачати перевагу, бо згаяв час на гальмування й зміни напрямку польоту, тимчасом як переслідувачі, зайшовши йому з флангів, весь час нарощували швидкість. ГОД показав на моніторі прогнозовану точку сходження п’ятьох траєкторій. За показаннями віддалемірів і доплерівським. зміщенням, винищувачі мали наздогнати «Гавриїла» через кільканадцять секунд. Кільканадцять секунд навіть для людини, яка думає в мільярд разів повільніше, ніж комп’ютери, чимало — особливо при граничній напрузі уваги.

Стіргард і сам не знав, чи припустився помилки, не оснастивши зонди бодай захисною зброєю. Його охопив гнів безпорадності. На «Гавриїлі» не було навіть автодеструктивного заряду. «Чесні наміри теж повинні мати межі». Це було все, що він устиг подумати.

Квадрат гонитви зменшився до розмірів маленької літери. Хоча втікач і переслідувачі вже віддалилися від планети на цілий її діаметр, від удару їхніх тяг затремтіла поверхня моря пір’їстих хмар, і крізь вікно, яке утворилося в цьому морі, показались океан та нерівна берегова лінія Гепарії. Рештки хмар зникали у вікні, мов жмутики цукрової вати на сонці.

Темне тло океану погіршило видимість. Тільки червоні цифри віддалеміра, що все ще сипались на екран, сповіщали про становище «Гавриїла». Переслідувачі оточували його з чотирьох боків. Вони були вже поряд. І раптом вікно в хмарах випнулось, немовби планета збільшилася до велетенських розмірів, гравіметри видали різкий тріск, монітори вмить почервоніли й зображення відновилося. Лійкувате вікно білих хмар знову зробилося маленьке, далеке й абсолютно порожнє. Стіргард спочатку навіть не зрозумів, що сталося, й глянув на віддалеміри. Всі вони миготіли червоними нулями.

— Дав їм прочуханки! — задоволене мовив хтось, мабуть, Гаррах.

— Що сталося? — нічого не зрозумів Темпе.

Стіргард знав, однак мовчав. Він був абсолютно певен, що хоч і відновлюватиме спроби встановити контакт, вони швидше занапастять корабель, аніж доможуться успіху. Забувши вже про це перше зіткнення, він якусь хвилину розмірковував, чи продовжувати складену програму, і майже н(. дослухався до завальних голосів у стерновій рубці. Ротмонт намагався з’ясувати, що зробив «Гавриїл», бо план розвідки цього не передбачав. Сидеральним бомбардуванням він стиснув простір разом з переслідувачами.

— Але ж він не мав сидератора! — здивувався Темпе.

— Не мав, але міг мати. Адже в нього був тератронний двигун. Він реверсував його коротким замиканням і завдяки цьому всю потужність приводу спрямував у своє нутро. Хитрий трюк. Це був покер, якого «Гавриїл» обернув на бридж. Походив найсильнішим козирем. Вищої масті за гравітаційний колапс немає. Через те він не дав спіймати себе…

— Стривай, — Темпе почав уже здогадуватись, що сталося. — Хіба це було закладено в його програмі?

— Ну що ти! Він мав теравати в анігіляційному двигуні й повну автономію. Він пішов va banque. Це машина, любий мій, а не людина, отже, це не було самогубство. Згідно з основною директивою, він міг дозволити маніпулювати собою, але тільки після посадки.

— А хіба з нього не могли вийняти цей тератрон після посадки? — здивувався Герберт.

— Яким чином? Увесь кормовий сегмент разом з тератроном мав розплавитись під час проходження атмосфери. Після початку плавлення статора внутрішній тиск розірвав би полюси, й разом з машинним відділенням усе розсипалося б на порох. До того ж без будь-яких слідів радіоактивності. Здійснити посадку мав тільки верхній носовий модуль для дружніх бесід з господарями планети…

— До біса таку роботу! — обурився Гаррах. — Ми вважали, що їхні ракети не зможуть розвинути подібної потужності під час прискорення! «Гавриїл» мав пролетіти крізь їхній смітник супутників, як куля крізь рій бджіл, і з гідністю сісти.

— А чому він не розплавив свого двигуна, коли влаштували гонитву? — запитав лікар.

— А чому курка не літає?

Ротмонт дав волю своєму роздратуванню.

— А чим він мав розплавити свій тератрон? Адже енергію для спалення кормового сегмента він мусив би брати ззовні — від тертя об атмосферу! Так його спроектовано. Хіба ви цього не знаєте? Отож вернімось до гонитви. Або він од них утік би, на що вже зовсім не було надії, або вони наздогнали б